У перший день зими у Вінниці провели в останню путь талановитого радіожурналіста Олександра Матвійчука. Помер від хвороби, від якої поки що не знайдено ліків. У січні 2017-го йому виповнилося б 63.
На знімку:
під час випадкової зустрічі навесні 2015-го
Олександра Матвійчука
з колегами --
Любов Добринською,
колишнім редактором обласної газети "Вінниччина",
мамою олімпійської чемпіонки Пекіна
Наталії Добринської (ліворуч)
та власкором газети "Факти"
Тамарою Малиновською
Рідні, колеги, друзі, знайомі підходили до труни, встановленої на подвір'ї "будинку Петлюри", так Олександр називав пам'ятку архітектури, де розміщена редакція обласного радіо. Тут тимчасово перебував уряд УНР. Поріг цієї будівлі Олександр уперше переступив у 1979-му з дипломом випускника факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Відтоді його голос постійно звучав в ефірі обласного радіо. У 90-х Матвійчук деякий час працював власкором Українського телебачення у Вінницькій області. З цієї посади повернувся заступником директора обласної телерадіокомпанії з питань радіомовлення.
Він справді був талановитим радіожурналістом. Добре знав історію боротьби за незалежність України. В архіві зберігаються радіопрограми, присвячені видатним подолянам. Значний інтерес викликали започатковані ним передачі "Подорожі в минуле". Олександра шанували за відвертість, щирість і постійне бажання допомогти колегам, особливо молодим. Вони з гордістю говорили про "Школу Матвійчука".
Ті, хто починав з ним творчий шлях, згадують, як у радянські часи молодого журналіста агітували поступати у лави КПРС. Було це не раз і не два. Переконати Матвійчука так і не вдалося. Не спокусили його навіть тим, що партквиток дасть можливість піднятися на найвищу керівну посаду.
"Портфелі" Матвійчука не цікавили. Він отримував задоволення від роботи.
Олександр залишив листа з написом на конверті: "Відкрити, коли мене покличе до себе Всевишній". Після операції лікарі не приховували, що топтати ряст йому недовго. Дружина Наталія каже, просив, щоб відспівував священик українською мовою. Не хотів, щоб заради похорону син спеціально приїжджав з-за кордону. Максим, так звати сина, проживає в Ізраїлі. Сім місяців тому у їхній сім'ї народилася дитина.
Щоб під час прощання була закрита труна -- це побажання не виконали. Присутні на траурній церемонії по черзі торкалися холодного чола. Мовчки у скорботі та смутку схиляли голови. Земля тобі пухом, колего. Щирі співчуття рідним.
Віктор СКРИПНИК.
Фото автора.
Вінниця.
