Комітет Верховної Ради з питань науки і освіти 16 листопада 2016 року організував парламентські слухання на тему «Про стан та проблеми фінансування освіти і науки в Україні». На ці слухання був запрошений і я, але слова мені не дали. Зате маю змогу оцінити значення заходу після того, як він відбувся.

 

Почалося з дрібних організаційних проколів (відсутність прізвищ деяких запрошених у реєстраційних списках; неявка окремих доповідачів; перебір із кількістю виступаючих народних депутатів). Освітяни справедливо критикували чиновників за свої злидні, а влада переконувала, що робить усе можливе, аби змінити щось на краще. Три-чотири виступи були конструктивними, але відповіді на питання, як нам вирулювати з кризової ситуації, не пролунало. Спробую заповнити цю прогалину.


Той стан, у якому перебуває нині українська держава, її економіка, культура, значною мірою обумовлений низькою якістю системи нашої освіти і такою ж нікчемною системою виховання. Це вони сформували як громадян таких президентів, прем’єрів, голів Верховної Ради, міністрів, депутатів усіх рівнів, а також їхніх виборців. Недавнє електронне декларування показало нечуваний цинізм правлячої касти.


Головною причиною такого стану України є нерозуміння, а звідси — фатальна недооцінка головного рушія прогресу у розвитку людства взагалі, і українців зокрема, — створення освітньо-виховно-наукової бази як основи виховання й розвитку нації на засадах духовності та інтелектуальної діяльності. Переконливим доказом нерозуміння ролі освіти та науки є залишковий принцип не тільки фінансування, а й ставлення до цього вирішального чинника людського розвитку. На парламентських слуханнях не було жодної першої особи із тріади лідерів держави, не було навіть міністра фінансів.


Фактично ми маємо справу з кризою нашої цивілізації. Підтвердженням сказаному є також війна. Більше того, в Україні явочним порядком змінено суверена — замість народу ним став олігархат.


Нічого не зміниться ні в нашій державі, ні в суспільстві, якщо не змінимо основи нашого світогляду. Тому в Україні повинен бути організований Загальнонародний Всеобуч, особливо для активно працюючої частини населення і молоді зокрема. У нас повинен правити «культ знань», знань, які виховують творців, а не кваліфікованих споживачів. Результатом проведеного Всеобучу повинна матеріалізуватися ідея — «Ми господарі на своїй землі і ми дамо їй лад».


Основою нового нашого світогляду повинна стати філософія Ноосферного суспільства розуму та праці згідно з ідеєю першого президента Української академії наук В. І. Вернадського. Сьогодні ноосферний рух почав активно поширюватися всією нашою планетою, уже створено проекти Ноосферної Конституції Землі. Потужність глобальних телекомунікаційних систем і комп’ютерних баз даних та знань розкриває небачені можливості розумового розвитку людства. На жаль, також небачених можливостей досягла військова техніка, засоби масового знищення. За таких умов продовження існування людства за принципами тваринної боротьби за виживання, як основи капіталістичної ідеології, є прямою загрозою подальшому існуванню людської цивілізації, де стрімко загострюються територіальні, національні, релігійні та інші глобальні конфлікти через безглузду боротьбу за ринки збуту з метою необмеженого самозбагачення. При цьому світовий ринок все більше перетворюється суто на ринок грошей, які з еквіваленту товарів перетворилися на основний товар планети Земля, що призвело до втрати поняття справжньої вартості товарів, а разом із тим і реального сенсу їх виробництва і вдосконалення. Так втрачається інтерес людини до творчої праці, розвитку науки і, взагалі, до вдосконалення.


Практичне виконання поставленого завдання — Всеобучу — слід розпочати з розроблення на основі Ноосферного світогляду моделі майбутньої України та образу українця, здатного втілити цю модель у життя. Фундаментальний документ — «Модель процвітаючої України» стане основою для реформування Конституції України, написання програм президента, уряду, народних депутатів та ін.


Найважливіше завдання — створити мотивацію і мобільність ентузіазму значної більшості людей української спільноти. Це значно допоможе при здійсненні державних реформ. Ми випишемо майбутнє завдяки монтажу фактів, мрій, труднощів і можливостей. І тоді в подальшому всяка змагальність у прагненні обійняти ту чи іншу посаду буде зводитися до змагань, як краще втілити цю мрію в життя. Сьогодні ж намагання щось покращити зводиться до пропозицій замінити одне прізвище на інше.


Приступаючи до розбудови майбутньої України, слід пам’ятати слова ідеолога «Молодої Італії» Мацінні: «Не захоплюйтеся ідеєю поліпшення ваших матеріальних умов, поки спершу не вирішите національного питання». Отже, завершення формування або корекції української нації є дуже важливим, якщо не першочерговим завданням.


Нам потрібен план дій щодо мобілізації патріотично налаштованих українців, який допоможе зосередитися на глибоких національних процесах, що дозволить їм не тільки прорватися у парламент, а й закріпитися у владі на довгі роки, затвердивши віру і надію серед значної частини тих, хто небайдужий до майбутнього країни.


Найбільшою перепоною, яку необхідно подолати, і найважчим завданням, яке дуже складно вирішити, аби здійснити задумане, є кадри всіх рівнів і найширшого спектра спеціальностей, свідомих щодо сакральних властивостей Української національної ідеї. Об’єднати Україну можна тільки на українській національній основі. Роз’єднання України відбувалося нехтуванням, руйнацією українського національного єства, духовного коріння.


І ще дуже важливим завданням у зміні нашого світогляду є розуміння того, що Україна повинна рішуче відкинути доктрину неоліберального ринку, використання якої консервує і навіть посилює нашу роль як сировинного придатку розвинутих країн та постачальника за кордон дешевої робочої сили, і жорстко гальмує інноваційний розвиток країни. Треба на заміну розкраданню або «прихватизації» розробити і почати реалізовувати стратегію інноваційної поведінки держави. Ключова роль у формуванні національної інноваційної системи належить державі, яка встановлюватиме стратегічні цілі, забезпечуватиме ресурсну підтримку, зокрема бюджетне фінансування, податкове стимулювання, кредитування тощо.


Організувати означений Всеобуч можна на основі уже розбудованої мережі освіти та науки, починаючи від позашкільних структур і дитячих садочків, шкіл, училищ, технікумів, інститутів та університетів, і завершуючи приміщеннями науково-дослідних установ, культурних центрів тощо. Наявний науково-викладацький склад за умови перепідготовки спроможний забезпечити навчальний процес.


Найскладнішими у здійсненні цієї стратегії є визначення напрямів, форм та змісту загальнонаціонального навчання. Якщо виходити із необхідності виконання настанови світової спільноти, проголошеної ЮНЕСКО — вчитися протягом всього життя — то слід усвідомлювати, що кількість напрямів і змістів цього навчання складають також множину, якою є множина проявів складових людського життя. Визначимо декілька найважливіших.


Насамперед формування моделі або образу нового українця, який здатен працювати над впровадженням у життя моделі омріяної України. Це стратегічне завдання необхідно розпочинати виконувати вже сьогодні. Для цього маємо визначити, які навчальні дисципліни і виховні заходи забезпечать формування українця майбутнього. А потім на базі чинної мережі освіти організувати наскрізне виховання і навчання від дитячого садочка і до магістратури. І це буде основний напрям діяльності у виконанні стратегії навчання протягом усього життя.


Форм організації Всеобучу українців також може бути дуже багато: від класичних форм навчання, які практикуються в освітній мережі, до дистанційних технологій; організація спецкурсів, різнопрофільних шкіл; проведення громадських слухань, конференцій, семінарів, тренінгів, майстер-класів, симпозіумів, а також духовні проповіді, фестивалі тощо.


Свого часу Отто фон Бісмарк зазначив, що для побудови держави найважливішими є не сила зброї і військо, а шкільний учитель. Залізний канцлер мав на увазі об’єднання імперії німецьких вільних міст і князівств із Пруським королівством на основі спільного сприймання минулого. Дуже важливим, як на мене, для національного об’єднання українців нині є спільне (читай національне, етнічне) сприймання нашої історії від найдавніших часів і до сьогодення і реконструкція на цій основі національної самосвідомості.


Суспільство повинно примусити державників навчитися формувати платіжноспроможний попит на необхідну продукцію освіти і науки для успішного розвитку держави, а освіті і науці необхідно навчитися бути здатними виробляти таку продукцію на конкурентоспроможному рівні. Але для цього необхідно підняти статус учителів — наприклад, надавши їм статус державних службовців.


Сьогодні Україна потребує багатьох реформ. Але починати треба з освіти та науки, а не з поліції.


Петро ТАЛАНЧУК, президент Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна».