Чиновники з Києва продовжують своїми розпорядженнями ставити до відома сільради щодо нових землекористувачів. Це ганебна практика!
Людмила Музичка (на знімку на передньому плані) на парламентські слухання «Регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення: пошук української моделі», які відбулися минулого тижня у Верховній Раді, приїхала із села Потік Миронівського району Київської області. Вона головує в цьому населеному пункті. Каже, що все її життя пов’язане з селом: спочатку з господарством, згодом з місцевим самоврядуванням.
— Питання земельних відносин, — розповідає жінка, — мені відоме не з книжок та телебачення. Але ця реформа в Україні, напевне, найдовша в світовій практиці й відбувається, на жаль, не на користь жителів сіл та територіальних громад. Сьогодні в державі немає суспільно-політичного консенсусу в сфері земельних відносин, діє напівринок, напіворенда.
Система кадастру працює лише з 2013 року, маємо дуже слабкий захист права власності. Хоч паї люди отримали, але договори оренди укладають не читаючи, не маючи елементарної інформації про використання права власності на землю. На початку земельної реформи реєстрацію договорів оренди здійснювали сільські ради, де жителі могли отримати пояснення щодо орендарів, змісту договорів, ризики. Все це здійснювалося за місцем проживання людини та розташуванням земельного паю. Наразі реєстрація права власності та користування наділами відбувається з ходінням по колу, тому що Міністерство юстиції та Держгеокадастр хочуть мати свою сферу впливу.
Реформа залишила багато прогалин щодо сільгоспугідь. Це, зокрема, використання:
— земель колективної власності;
— господарських дворів, які зазвичай розташовані за межами населених пунктів і органи місцевого самоврядування не мають повноваження ними розпоряджатися;
— лісопосадок, у котрих немає балансоотримувача і де відбувається тотальне вирізання дерев через різке підвищення цін на енергоносії;
— віртуальних польових доріг, які використовуються незаконно, безоплатно орендарями;
— невитребуваних паїв;
— громадських пасовищ, адже безпідставне розорювання сіножатей та пасовищ стримує розвиток тваринництва на селі.
Розпорядження такими землями необхідно передати органам місцевого самоврядування, це потужне джерело наповнення місцевих бюджетів.
Простежується юридична недосконалість використання земель фермерських господарств відповідно до державних актів на право постійного користування, за які сплачується мізерний земельний податок, а після смерті фермера спадкоємці не можуть оформити право користування чи власності.
Непокоїть відсутність нормативно-правового механізму щодо консолідації землекористування. Приміром, фермер чи агропідприємство орендують на одному масиві багато ділянок, а фрагментарно посеред поля власник паю хоче господарювати сам. Тож потрібен відпрацьований прозорий механізм міни земельних наділів.
І одна із найболючіших проблем: необхідність передачі повноважень в сфері земельних відносин органам місцевого самоврядування щодо ділянок за межами населених пунктів. Місцеві ради — представники громад, обрані людьми, які проживають на цій території. І хто як не вони повинні розпоряджатися гектарами в адміністративно-територіальних межах, а не чиновники з Києва, які своїми розпорядженнями ставлять до відома сільські ради щодо нових землекористувачів. Це ганебна практика!
— Дуже багато точиться розмов, — веде далі Людмила Музичка, -про продаж земель для ведення товарного сільгоспвиробництва. Адже ні для кого не секрет, що ринок землі в Україні діє через різні схеми (договори емфітевзису, обміну тощо). Тож для цивілізованого ринку сільгоспугідь необхідно напрацювати відповідну законодавчу та нормативно-правову базу. Можливо, навіть запровадити державно-правовий пілотний проект окремих територій, щоб не сталося, як із земельною реформою і тими неврегульованими питаннями, про які я вже казала.
Знову ж таки зосередити регулювання пов’язаних з цими гектарами відносин через органи місцевого самоврядування. Нехай сільради встановлюють максимальний розмір земельних ділянок в одні руки, регулюють ціну, першочергове право на викуп земель. Адже якщо цих всіх повноважень в органів місцевого самоврядування не буде, то й та молодь, яка ще дивом залишається в селі, мігрує до міста. Абсолютно ніякого стимулу працювати на землі в людей не буде, тому що і землі не буде. Ми всі повинні чітко усвідомлювати: не буде розвиненого українського села — не буде держави.
Записала Галина КВІТКА.
Фото автора.
