Напередодні Нового року ми поспілкувалися з відомими на Запоріжжі людьми і попросили їх пригадати добру новорічну історію. Ось що з цього вийшло.

 

 

Дмитро Московцев, актор Нового театру (Запоріжжя), ветеран-афганець:

 

— Коли ви просите артиста поділитися новорічної історією, то вона, звичайно ж, буде пов’язана з дитячими ранками та виставами. В мене знайдеться одразу дві.

 

Дитячий садок, ялинка, першою розказати віршик виходить смілива дівчинка Оля. І... пауза. Вже й зал плескати почав, час іде, а дівчинка лише перебирає пальчиками зморшки на платтячку Сніжинки і мовчить. Потім нахиляється до Діда Мороза і тихенько шепче: «Дідусю, я хочу пі-пі-і-і-і-і».

 

Оце вам рівень довіри — дитина не до мами в залі й не до виховательки, а до доброго Діда Мороза звернулася, — сміється Дмитро.

 

Або вже інший садочок одного з дуже багатих місцевих підприємств. У виставі задіяно персонажів просто у вишуканих костюмах звірів. У тому числі й... Слона. Він неспішно робить коло імпровізованою сценою, починає кланятися, і тут добрий Дід Мороз обіцяє слухняним діткам, що за свою гарну поведінку вони зможуть на ньому покататися. Раптом друга половина Слона заговорила людським голосом:

 

— Діду Морозе, не обіцяйте неможливого — у мене радикуліт!

 

З’ясувалося, що в костюмі Слона були дві няні, й та, що ближче до хвоста, ще й поважного віку і справді страждала на радикуліт. На щастя, діти жарту не зрозуміли, а ось дорослі реготали від душі...

 

Григорій Лютий, поет:

 

— Хочеш чи ні, а для мене новорічний сніг завжди асоціюється із незайманістю, з чистим аркушем паперу. Недарма першими на нього відгукуються діти — он як розмалювали і тротуари, і засніжені машини. А ще новорічний сніг особисто для мене відкриває найперші спогади про моє людське існування, вже потім трансформоване в поетичні рядки:

 

 

 

...Аж допізна з річної кручі.

 

Чувся галас, дзвеніли сани.

 

Й дітвору морозець співучий.

 

Материнськими звав голосами...

 

Як Телесика звав Вовчисько...

 

Рукавичку червону Місяць

 

На снігу кинув зовсім близько,

 

Щоб Хмарки вибігали з лісу...

 

 

(«Мама-Марія» ч. 3).

 

 

Бо тоді, в тепер вже далекому дитинстві, сніг для мене, мабуть, і був тією манною небесною, до якої можна легко доторкнутися рукою...

 

У колонках — малюнки Олексія КУСТОВСЬКОГО.