Святвечір — знакова подія для всіх. З’явлення Вифлеємської зірки на небі сповіщає про народження Ісуса Христа. У цей час, за давньою українською традицією, на вулицю виходять ватаги колядників з вертепом, що уособлює шлях людства за Вифлеємською зіркою, яка веде до Спасителя. За словами старшого наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України Людмили Іваннікової, сучасні благодійні товариства можна вважати певною трансформацією старих традицій. Адже у попередні віки, та й тепер колядницькі ватаги по суті займалися доброчинністю, зібрані кошти зазвичай спрямовували на громадські потреби: передавали сиротам, вдовам, на оздоблення чи будівництво храму, на підтримку того, хто потрапив у біду. До слова, у XVІ—XVІІ століттях в Україні був розквіт різних братств — церковних, цехових.

Діяли парубочі та дівочі братства.

Гуцульська коляда в селі Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області.

 

Вони завжди мали свої каси, кошти з яких використовували винятково на потреби братств та на доброчинність. Цехові братства підтримували і своїх ремісників: столярів, бондарів, гончарів, кожум’як, якщо хтось потрапляв у скрутне становище. Зрештою, комусь хату гуртом будували. Також традиційно благочестиві багаті родини робили пожертви на храми, влаштовували святкові обіди для бідняків тощо.

Отже, в сучасних українців це на інтуїтивному рівні: з наближенням великих свят поширювати добро. На Різдво ми передаємо подарунки, ялинки, солодощі на фронт, щоб бійці відчули себе наче вдома. Святвечір збирає родину за спільним столом, на якому 12 пісних страв з обов’язковими узваром і кутею. У давнину, якщо хтось з рідні відсутній, наприклад, був у війську чи на фронті, то йому залишали місце за столом, клали ложку і співали сумних пісень. Тепер завдяки прогресу можна опосередковано залучити до родини близьких, на якій би відстані вони не перебували. Щоб усім і кожному відчути дух Різдва, оповитий ангельським співом: «Слава в вишніх Богу, і на землі мир, між людьми благовоління...»!

Людмила ОПАНАСЕНКО.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.

Більше фото тут — www.golos.com.ua