Незадовго до свого арешту, 13 грудня, голова карельського «Меморіалу», історик, який тридцять років свого життя присвятив пошуку спецпоселень, поховань замордованих енкаведистами репресованих та встановлював імена в’язнів соловецьких таборів і будівників Біломорканалу, серед яких були десятки тисяч українців, Юрій Дмітрієв в одному з інтерв’ю сказав, що в Росію «повертається диктатура страху й брехні». Якою вона була, він добре знав, адже досліджував сталінські репресії 1930—1940 років.

Саме завдяки Юрію Дмітрієву, з яким ми познайомилися під час прощі 2013 року на Соловки, було знайдено місця масових поховань жертв політичних репресій у Сандармосі та Красному бору. В карельському лісовому урочищі Сандармох, неподалік столиці Біломорканалу Медвежьєгорська, в 1930-х роках органами НКВС було розстріляно 9500 осіб, зокрема і так званий Соловецький етап із 1111 в’язнів, у якому був цвіт української нації — священики, історики, державні діячі, режисери, багато письменників і поетів. У липні 1997 року Дмітрієв із членами пітерського й московського «Меморіалу», пройшовши сотні кілометрів дрімучими лісами, знайшов 236 розстрільних ям. Тепер на місці масових страт встановлено гранітний козацький хрест «Убієнним синам України» та меморіальні знаки страченим полякам, грузинам, естонцям.

 

Українська делегація на Великому Соловецькому острові. 2013 рік.

 

Дослідник історії сталінських таборів Юрій Дмітрієв під час мітингу біля хреста «Убієнним синам України». 2013 рік.

 

— Коли бачиш ці ями і темний ліс, у якому не співали птахи, чуєш приголомшуючу тишу — відчуваєш концентрацію людського горя, справжній жах, — казав Юрій Дмітрієв.

І додавав, що таких місць, як Сандармох, у Карелії багато.

Усі роки він працював без відпочинку. Після мітингу біля українського хреста, який щорічно, до московської агресії, проходив 5 серпня, у День пам’яті жертв політичних репресій, він вирушав у чергову експедицію.

— Треба проїхати кілометрів 600, стільки ж пройти лісами, щоб знайти спецпоселення, визначити, де там кладовище, зняти координати на GPS, а вже потім буду шукати списки людей, які тут жили й загинули, — ділився планами дослідник. — У цих поселеннях ваших земляків було багато, особливо з Вінницької, Житомирської, Київської областей. У 1930-х роках їх привозили сім’ями по 5—8 осіб, з малими дітьми. Взимку вивантажували в лісі, на 100 сімей давали п’ять сокир, щоб самі зробили якесь житло. До ранку половина дітей і дорослих замерзали, бо морози були до 30 градусів, і сніг по пояс.

Друзі Юрія Дмітрієва, котрі активно обговорюють в соцмережах арешт 60-річного дослідника, якого звинувачують у виготовленні дитячої порнографії, наголошують, що без нього і Сандармох, і Красний бор були б лише точкою на географічній карті Росії. У Бору, що неподалік Петрозаводська, у 1938—1939 роках теж розстрілювали політв’язнів. У кривавому списку, складеному карельськими дослідниками, 1196 осіб, серед них 580 фінів і 432 карели. Знайшов поховання Юрій Дмітрієв, він же й організував розкопки. В глибоких ямах, куди скидали тіла розстріляних, були й їхні особисті речі — в основному, пригадував історик, чоловічі чоботи й жіночі туфлі, гребінці. А ще кілька трубок для куріння, на яких були вирізані ініціали, зрідка імена власників. Там же валялися і пляшки з-під горілки.

— Катам треба було випити після важкої роботи, — казав Юрій Дмітрієв.

І додав, що не менш трагічні місця є і на Барсучих горах, неподалік 8-го шлюзу Біломорканалу.

Весь свій час історик віддавав роботі. Друзі й видавці (він укладав книги пам’яті репресованих) інколи запитували: «Скільки людей на нього працює?» А він усе робив фактично сам. Зокрема, зібрав електронну книгу про репресованих карелів. Казав: «Це моя данина поваги народу, на землі якого я живу. Дані перевірені. Я несу відповідальність». Укладав і книгу — поіменний список спецпереселенців, яких «будувать соціалізм» в Карелії привозили з України, Білорусі, Азербайджану, Уралу, Зауралля, навіть з Камчатки.

У списку Юрія Дмітрієва понад 64 тисячі прізвищ. У 2013 році, коли ми були в Сандармосі, історик передав журналістам увесь свій електронний архів — ці дані (багато з них сьогодні знову засекречені) вдалося отримати під час короткої політичної відлиги в Росії. Частина архіву опрацьована журналістом з Хмельницького Богданом Теленьком, який підготував до друку книгу «Соловецький мартиролог Поділля», що незабаром побачить світ.

— Уперше будуть надруковані 4700 прізвищ репресованих мешканців Хмельниччини, — каже Богдан Теленько. — А всього в списку понад 15 тисяч українців із різних областей. Власне — вся Україна. Чимало «каналоармійців» (термін сталінських часів. — Авт.) було з Кубані, Орловщини, Курщини, Воронежчини, де мешкало багато етнічних українців. Дехто з них після арешту записувався «русским», наївно розраховуючи на поблажливість людожерської системи.

Юрій Дмітрієв встановлював імена не лише жертв, а і їхніх катів.

— Я прізвища тих, хто стріляв, — не приховую, публікую, — підкреслював в інтерв’ю дослідник.

У листопаді цього року «Меморіал» надрукував «списки катів» — базу даних про співробітників НКВС і КДБ, задіяних у репресіях. Користувачі соцмереж пишуть, що «ідейним послідовникам Берії та вірним учням Вишинського це глибоко ненависне» і що Дмітрієв — «проблема для духовних нащадків сталінських катів». У Фейсбуку користувач під ніком Andrey Raev зазначив: «Бачив Юру влітку, він носив із собою ноутбук. Казав, що в нього там «бомба», і його не можна залишати вдома». Журналіст порталу «Петрозаводск говорит» Євгеній Белянчиков в соцмережах розповідає: «Він (Юрій Дмітрієв. — Авт.) приходив до нас не так давно. Показав електронний каталог убитих в 1930-х роках карелів, який зібрав. Я запропонував зробити матеріал про це, але він чомусь попросив нічого не писати. З метою безпеки, так би мовити. Сказав, що це комусь не сподобається».

Член правління Міжнародного товариства «Меморіал» Сергій Кривенко каже про те, що діяльність правозахисників намагаються дискредитувати. Останнім часом, зазначає він, у ЗМІ з’явилася низка статей негативного змісту, а на НТВ «був сюжет, в якому «Меморіал» показаний як екстремістська організація. Улітку в газеті була інформація про те, що в Сандармосі начебто фіни розстріляли червоноармійців, а пам’ятник там — фальсифікація».

Про намагання влади примусити народ забути про злочини Сталіна, якого нині в Росії дедалі частіше називають «успішним менеджером», та цілої армії енкаведистів, які вбивали не лише, так би мовити, «по долгу служби», а й для власного задоволення (офіцер Матвєєв, котрий власноруч розстрілював Леся Курбаса, Миколу Зерова, а з ними більше тисячі чоловік із соловецького етапу, на страту, як в театр, запрошував свою коханку), свідчать і інші факти. Цьогоріч у Сандармосі, куди з 1997 року приїздили делегації українців вклонитися праху закатованих земляків, заборонили проведення жалобного мітингу, який традиційно організовував «Меморіал». А Тверськой суд Москви оштрафував правозахисників на 300 тисяч рублів за те, що при публікації одного з матеріалів не був вказаний статус «Меморіалу» як «іноземного агента». Ще на початку року від роботи була відсторонена і дослідниця історії Соловецького табору особливого призначення, директор музею, що знаходився на острові, Ольга Бочкарьова, яка впродовж багатьох років співпрацювала з Юрієм Дмітрієвим. За розпорядженням московського патріарха Кирила на Соловках створено Церковно-науковий центр «з вивчення та увіковічення новомучеників російських». Мова йде про «благочестивих мирян і православних священиків, котрі постраждали в ГУЛАГу в 1920—1930-х роках». Архімандрит Порфирій, призначений Кирилом у січні 2016 року керівником центру, вже розформував відділ ГУЛАГу та експозицію Бочкарьової у табірному бараку. Від цього моменту репресії у радянських таборах смерті стали «воцерквляться», і на Соловках заговорили про «благодать

ГУЛАГу». Після звільнення Бочкарьової лояльні гіди більше не згадують жахіття, що творились на Секір-горі, на острові Анзер, де були штрафні зони табору, як не згадують і про 15 тисяч політкаторжан, а більше розповідають про 250 священиків, які не прийняли радянську владу і опинилися в таборі. Серед яких був дід патріарха Кирила Василь Гундяєв. Чи не задумали тут канонізувати предка предстоятеля російської церкви, щоб і йому самому намалювати над головою німб? Адже в музеї уже як святого почитають мученика отця Петра, котрого закатували в ізоляторі на Анзері. Як доказ святості на Соловках виставили його мощі. Але як можна бути впевненим в їх достовірності, якщо на Анзері було знайдено масове поховання — хто в тій братській могилі, достеменно не відомо, одяг закатованих давно зітлів, а ідентифікацію тіл ніхто не проводив?

В одному ряду з цими подіями і закриття музею табору «Пермь-36», у якому тримали Василя Стуса і який сталіністи пропонують перетворити на музей «доблесних співробітників НКВД».

...Суд у Петрозаводську заарештував Юрія Дмітрієва на два місяці, в нього вилучили телефон і комп’ютер, який до цього зламали невідомі, проникнувши в квартиру історика. Процес закритий для преси. За інформацією «Меморіалу», із Санкт-Петербурга до взятого під варту Дмітрієва, якому загрожує 15 років ув’язнення, виїхав адвокат. Члени «Меморіалу» та друзі дослідника збирають підписи під вимогою звільнити його. Петицію підписали вже понад 800 чоловік. У суді все, що відбувається, Юрій Дмітрієв назвав якимось сюрреалізмом і заявив, що не розуміє суті звинувачення. Як пишуть у соцмережах самі ж росіяни, в їхній країні «педофільські статті фабрикуються, як будь-які інші, навіть простіше, тож ні репутація, ні вік не рятують».

Схоже на те, що ті, хто влаштував провокацію, так просто не відпустять Юрія Дмітрієва, котрий не дав табірній пилюці поглинути історії щонайменше 64 тисяч каторжан, і докладуть усіх зусиль, аби й самого його перетворити на пилину. За те, що посмів підняти голос проти організаторів великого терору й тих, хто обслуговував конвеєр смерті в радянський таборах та так і не покаявся за криваві злочини.

Українські політики, історики та активісти виступили із заявою на захист затриманого дослідника. «Ситуація з Юрієм Дмітрієвим є яскравим свідченням того, що в сучасній Росії дійсно повертаються до практики сталінських і брежнєвських часів з повним беззаконням і тероризуванням власних громадян», — зазначають ініціатори акції. Арешт Юрія Дмітрієва є політично мотивованим, що недопустимо в сучасному демократичному цивілізованому світі. «Закликаємо міжнародну громадськість, особливо правозахисні організації, виступити на підтримку Юрія Дмітрієва», — йдеться у заяві. Петицію підписали народні депутати України Ганна Гопко, Микола Княжицький, Вікторія Сюмар, історики Володимир В’ятрович, Андрій Когут, Іван Патриляк, Руслан Забілий, Олеся Стасюк, громадські діячі Тарас Шамайда, Марко Супрун та інші.

Світлана ЧОРНА.

Фото автора.