Доброго дня, Вікторе Тихоновичу!
Одержав Ваш відгук на мою статтю «Церква» для невіруючих» («Голос України» за 2 вересня 2016 року). У статті йшлося про необхідність створення товариства невіруючих у чужоземних богів патріотів України, які б заопікувалися нашими найбільшими святинями — Дніпром-Батечком та Україною-Ненькою. Одразу зазначу, що у своєму листі Ви поставилися до моєї ідеї негативно, обізвали ще неіснуючу спілку «партією» та «сектою». Здогадуюся, що в моїй ідеї Ви відчули майбутню суперницю тієї справи, якій служите. Проте, як кажуть невіруючі, Бог з Вами!
Тим часом більшість критичних стріл Ви спрямували проти нечисленних рядків, в яких мовиться про моє неприйняття на українській землі церков Московського патріархату. Наводжу цитату з листа: «Але ж чи подумав автор про десятки мільйонів парафіян цих церков? Це ж бездумний єзуїтський нігілізм! Що буде з нашими багатовіковими святинями: Києво-Печерською, Почаївською та Святогірською лаврами? Це ж майже тисячолітня наша історія, джерела нашої писемності, християнства, культури! І куди виллється гнів народу?».
Ось на ці Ваші дещо знервовані запитання та звинувачення й хочу відповісти. Візьмімо до уваги те, що в Україні мешкають 78 відсотків українців, більшість з яких своїми переконаннями геть не схожі на прибічників Московського патріархату, котрим, як я зрозумів із листа, є Ви. Та й росіяни, що оселилися в Україні, далеко не всі схвалюють агресивну політику Російської Федерації. Тому певне число зі згаданих Вами мільйонів парафіян із православних церков МП в Україні добре відчувають недомовки та фальш у казаннях попів. Бо ті попи, як оце й Ви, тримаються поглядів свого войовничого патріархату. А мислячі парафіяни починають міркувати над тим, як би цих служителів культу позбутися. Ось така відбувається переоцінка цінностей серед віруючих. Тож і НАШИМ (це Ви слушно написали), бо саме НАШИМ, тобто українським Лаврам, як і їхнім вірним, ніщо з українського боку загрожувати не може. Більше того, вірю: настане час і Лаври очистяться від московської скверни й перейдуть під благословення Київського патріархату. Цей відповідальний процес, можливо, відбувся б швидше, якби митрополитові МП Володимирові не завадили Президент Янукович разом із командою, а також невблаганна смерть.
Що ж стосується народного гніву, який, як видно з листа, Вам хотілося б спрямувати проти чинної в Україні влади і цим допомогти Росії завершити війну перемогою, то Ви глибоко помиляєтеся. Український народ добре відає, що головний його ворог сьогодні — це московський агресор, підтримуваний Московським патріархатом. Тож якби чужий українцям важкий московський дух нарешті полишив українські храми, то народ тільки б полегшено зітхнув і тричі перехрестився.
Тепер щодо «бездумного єзуїтського нігілізму», в якому Ви, Вікторе Тихоновичу, звинувачуєте мене. Одразу зауважу: нігілізм ніколи не був бездумним, бо саме в результаті тяжких роздумів його прибічники доходять думок про заперечення віджилих норм, принципів та законів. Скажімо, представники російської різночинної інтелігенції півтора століття тому різко критикували начебто непорушні дворянські традиції та всесильну кріпосницьку ідеологію. І куди ж поділися ці традиції з ідеологією? Щезли, наче й не було!
Нігілісти двадцятого століття під іменем українських націоналістів воювали й водночас різко критикували усесильний московський більшовизм — і де ж подівся той більшовизм тепер? Він намагався утриматися на поверхні життя, безжально знищував мільйони незгодних з його антилюдською політикою, проте настав час розплати — і він мусив згинути, мов роса на сонці.
А тепер нігілісти, тобто патріоти різних національностей ,збройно виступають проти московської окупації України. Прийде час — і загарбницька східна імперія трісне й розпадеться, наче поганий нічний горщик.
Нині в Україні правлять бал олігархи. Але настане пора, і народ, підтримуваний патріотами України, тобто нігілістами, зітре з лиця святої української землі цей бруд. Бо нігілісти — це думаючі революціонери, які відкидають зі шляху віджите і простують уперед.
Тепер щодо єзуїтського, в чому Ви, Вікторе Тихоновичу, мене звинувачуєте. Єзуїти — це ченці, які виступали проти реформи Лютера і водночас сприяли поширенню католицизму та латинщини — в тому числі й на наших землях. Українці їх ненавиділи, під час воєн із Польщею козаки безжально їх нищили. Тож Ваше бажання зробити з мене, людини позацерковної, єзуїтського ченця чи щось схоже на нього свідчить лише про те, що Ви вгрузли в болото московської церкви по самі вуха і це заважає Вам об’єктивно дивитися на світ.
Ознайомившись із моїми міркуваннями про різницю між московсько-гундяївською церквою та московсько-шалапутінським військом, яка полягає в тому, що перша бруднить та нівечить чисті душі віруючих українців, а друге позбавляє їх життя, Ви, Вікторе Тихоновичу, пишете: «Якщо триматися логіки заборони церков МП, тоді можна вимагати й закриття уніатської церкви та католицьких костьолів». Ще й підсилили своє міркування фактом з історії щодо Берестейської унії 1596 року, яка розколола українських віруючих на два табори...
Які все-таки Ваші міркування лукаві та підступні, бо спрямовані на те, щоб і на спокійному заході України утворилася зона нестабільності, про яку віддавна дбає Росія! Проте Ваші разом із РФ потуги марні, бо, належачи до різних — православних та грекокатолицьких — церков, українці зостаються єдиною громадою!
А от православні Московський та Київський патріархати такої єдності не мають із бага-тьох причин, найактуальнішою з яких є розпочата РФ війна. Ви ж, Вікторе Тихоновичу, взяли собі в служниці хитру пані Фігуру Умовчання, тож на шести сторінках листа жодним словом не прохопилися щодо війни, яка триває третій рік і в якій з вини Росії вже загинули понад дві тисячі українських військових та півтисячі цивільних. Пролилися потоки крові та сліз, із зруйнованих домівок пошкандибали в непривітний світ сотні калік, сиріт та вдів. Війна триває, скільки нещасть іще попереду — цього ніхто не відає. Проте Вам це не болить, Вас це не обходить. То який з Вас тоді, пробачте, українець!
Слідом за боязкими пристосуванцями в рясах Ви повторюєте давню їхню мантру про те, що релігія в жодному разі не повинна втручатись у політику. Я вам на пальцях доведу, що це маячня дебілів. Християнська церква протягом тисячоліть закликає: «Не убий!». Здавалося б, її головний московський служитель Гундяєв мав би звернутися до головного керівника Російської Федерації й проголосити йому ці два магічні слова, а той, якби дотримувався постулатів християнства, мусив би до них прислухатися і не чинити великий гріх, тобто не розпочинати війну із сусідньою державою. Оце було б по-Божому, оце було б по-християнськи! Але московський патріарх ходить під Шалапутіним «шісткою», а сам кремлівський сідєлєц, мабуть, вважає, що тримає Бога за бороду. Тож вони разом (не з Богом, зрозуміло, а з Гундяєвим) творять такі диявольські чудеса, що світ дивується та крутить пальцями коло скронь. І всі розуміють, що в Росії керуються не розумними застереженнями старовини, а звичаями, що побутують серед злодіїв та бандитів.
Ви, Вікторе Тихоновичу, пишете: «Захоплення церков, погрози, силові захвати майна — все це ганьба країни. Де ж наша демократія?». Ви не уточнюєте, хто та в кого захоплює церкви. Здогадуюся, що це роблять парафіяни, яким набридло слухати патякання з амвонів московських батюшок, від яких правди не почуєш. Як на мене, віруючі мають повне право виявляти свою волю, в тому числі й міняти московських холуїв Гундяєва на українських священнослужителів. Саме в цьому й полягає влада народу, тобто демократія.
В уважного читача може виникнути запитання: як це може бути, що автор не вірить в жодних іноземних богів, проте виявляє повагу до церков, парафіяни яких цим богам моляться? Відповідаю: ніякого дива в цьому немає. Я вірю в наші святині — в Дніпро-Батечка та в Україну-Неньку, яких треба, крім усього іншого, ще й захищати від зовнішніх та внутрішніх ворогів. Тож вірні будь-яких конфесій, у тому числі й нехристиянських, які зі зброєю в руках захищають Україну від московської навали, є моїми однодумцями й соратниками — на основі українського патріотизму. Бо коли Україна в небезпеці, світоглядні розбіжності відступають на другий план.
Підсумовуючи, наведу чудовий вислів російського драматурга Дениса Фонвізіна, що стосується й нашого випадку: «Слава Богу, що на брехню немає податків. Адже які були б усім великі збитки!». Ну, про всіх не знаю, мабуть, це перебільшення, але Вам, Вікторе Тихоновичу, точно було б непереливки.
P.S. Прізвище та адреса автора листа відомі редакції.
