Наукові дослідження і публікація проекту закону України про вибори органів народовладдя, формування правосвідомості громадян і створення Народного Руху України, успіхи демократії 1989 року та вибори 04.03.1990 р., прийняття Декларації і активна законотворча робота забезпечили науково-практичне виконання людиною вимог її права. Народна демократія стала реальною і розкрила історичні процеси розвитку права, правосвідомості Людини і Народу в ідеології народовладдя України.

Цим процесам і було присвячено порівняльне правознавство, наприклад, Правди Руської, з правовими пам’ятниками інших народів і наукових досліджень історії права з часів античного суспільства. Це є пізнанням змісту ідеології народовладдя, основа якої не міфи чи легенди, а призначення норм правових пам’ятників, які відтворили історію правди сучасним громадянам і перспективи в майбутнє всього народу не з політики теорії класової боротьби, а загальнолюдських цінностей культури права.

Досліджено, чому історично правові відносини поділяються на природне право і право писане. Природне право невід’ємно пов’язане з умовами життя і здоров’я людини і є базовим, а писане право створює юридичне забезпечення реалізації природного права людини. Тому є похідним і виступає в цих відносинах надбудовою.

В античних суспільствах республіканського періоду й сучасних цивілізаційних таких демократіях закономірності розвитку відображають справжню демократію, яка основана на ідеях народовладдя з гармонійним розвитком природного права людини і народу з такою юриспруденцією, яка здатна об’єктивно забезпечити інтереси людини.

Це не звичні загальні закономірності розвитку людини і народів, а такі, які відображають демократію ранніх цивілізацій: фінікійців, етрусків, латинян, греків, римлян, слов’ян, кельтів, англійців, германців й багатьох культур інших народів, рівноцінно азійського та африканського континентів в їх історичному розвитку тощо.

З позиції досліджень розвитку права відкрито епоху рудиментів перелому — розкриття реального змісту історії прав людини (попередня класифікація), зокрема: Законів Ур-Наму; Законів Ману; Кодексу Хаммурапі; Законів ХІІ Таблиць; Дігестів Юстініана; Правди Руської; Біль про права 1215 року; Конституції Пилипа Орлика 1710 року; започаткованого унікального демократичного процесу Декларації незалежності США 1776 року; її продовження в Декларації прав людини і громадянина Франції 1789 року; вершиною міжнародного звершення виступає Загальна декларація прав людини ГА ООН 1948 року; значної її реалізації в Декларації про державний суверенітет України 1990 року; Договору про запровадження Конституції для Європи 2008 року або Лісабонського конституційного договору, стаття перша якого гласить: «Згідно з волею громадян та держав Європи будувати спільне майбутнє».

Після прийняття Декларації про державний суверенітет України і закріпленої в ній ідеології народовладдя та внесення, на її основі, змін і доповнень в Конституцію України 24 жовтня 1990 року, в класичному і практичному контекстах питання про назву й поняття «Україна» було стверджено мовою національного і міжнародного права. Але владний політикум України стереотипно не зрозумів змістовної системи правових і юридичних закономірностей даного розвитку ідеології народовладдя, бо їх знання заперечували їхні ж партократичні ленінські ідеї про суспільний процес волюнтаристської вседозволеності влади на посадах в державі для розподілу благ.

В країнах виявилась і політично, і фінансово залежна від влади юридична наука, аргументації досліджень, відповідно і обґрунтувань, реально існуючого з часів античності людства й власних народів історичного розподілу безцінної практичної і наукової культури правового інтелекту — поділу правових відносин на науку права про людину і її життєві інтереси і науку юридичну — способи для законної реалізації даного права на принципах верховенства права і розподілу влади. На порядок денний вийшли політичні аргументи — захопити владу будь-якою ціною і все звести в їх юридичну доцільність — привласнення соціальних благ.

В історії народовладдя докорінно інший зміст. Людина формує свою свідомість на соціальній цінності, ролі в суспільстві, перебуваючи під його захистом, включаючи правові та юридичні гарантії, які базуються на волі народу. З прийняттям Декларації ідеологія народовладдя отримала, завдяки зрілій правосвідомості Людини, пріоритети і заволодіння природним правом на гідні умови життя та право свободи з адекватними обов’язками для встановлення рівноправних відносин в суспільстві і сформованих ним правил діяльності для системи правової держави та неупередженого судочинства.

Правова ідеологія народовладдя і юридичне оформлення тим і відмінні від партократополітичної, що у першому випадку владу формує вільна воля народу безпосередньо або через виборних представників народу, а в другому — партократи покладаються на залежні прямо й побічно органи їхньої держави, особливо каральні. На жаль, формула держава—право ще живуча і навіть науковці бережуть її як юридичний нонсенс — артефакт державного права в регулюванні суспільних відносин. А потрібні реальні гарантії захисту прав Людини і Народу України. Зараз головне — це формування ідеології народовладдя в правосвідомості людини через пізнання практикою науки правових закономірностей. А це вже їх успішне практичне засвоєння про значення конкретних прав і свобод Людини, Народу, Суспільства і його виконання в правовій Державі.

Через пізнання систем історичних закономірностей розвитку права в Україні започатковано в сучасних умовах ідеологію народовладдя з реалізації прав і свобод Людини та демократичного і мирного наукового й практичного виконання:

— Перший період реалізував дослідження 1989 року, опубліковані в проекті Альтернативного Закону України про вибори органів народовладдя. Народу України публічно запропоновано науково-практичне демократичне сприйняття ідеології народовладдя для здійснення демократичних виборів органів влади безпосередньо з виборцями на рівноправних засадах й етапах і їх здійснення — від початку висунення кандидатур в народні депутати до їх безпосереднього обрання народом на виборах.

— Другий період відбувся завдяки об’єднавчій діяльності Верховної Ради ХІ скликання стосовно прийняття її Президією проекту Альтернативного Закону України про вибори органів народовладдя, опрацювання його положень та внесенням на цій основі парламентом 8 листопада 1989 року змін і доповнень у закон про вибори, демократизувавши зміст з наданням виборцям самостійно здійснювати реалізацію свого права безпосередньо через вільну участь в організації та проведенні виборів.

— Третій період — це найдемократичніші вибори 4 березня 1990 року з новою за змістом виборчою системою всього демократичного корпусу України від місцевих рад народних депутатів до Верховної Ради з публічним формуванням їхніх структур.

— Четвертий період є ідеологічно кульмінаційним за правовим значенням та юридичною силою безпосереднього впливу народу на реформування правової системи України прийняттям Декларації про державний суверенітет України і на її основі — прийняттям конституційних Законів України та змін і доповнень в діючу Конституцію УРСР. Тоді на засадах Декларації створено першу в історії суспільства деклараційно-конституційну правову систему України з визначенням засад її заключної частини: «Декларація є основою для нової Конституції». Права, свободи і обов’язки Людини, Народу, Суспільства стали реальністю життя незалежної України.

— П’ятий період став науково-практичною розробкою Концепції нової Конституції України. Станом на 06.01.1991 року Конституційна комісія підготувала проект Концепції з назвою — Конституція Республіки Україна. Верховна Рада 19 червня 1991 року прийняла Концепцію-Конституція України і закріпила шість головних принципів: 1) нова Конституція ґрунтується на Декларації про державний суверенітет України; 2) в центрі уваги -Людина як найвища соціальна цінність; 3) пріоритети — загальнолюдські цінності; 4) норми нової Конституції є нормами прямої дії; 5) новий Основний Закон має бути стабільним; 6) для забезпечення такої стабільності повинен бути запроваджений інститут конституційних законів.

— Шостий період — це розробка народними депутатами України з виборцями і провідними вченими проекту нової Конституції України. У проекті розвинуто й конкретизовано положення Декларації, а також зі схвалених Верховною Радою Концепцією, норм у формі конституційних статей. 1 липня 1992 року Верховна Рада України розглянула проект нової Конституції, здійснила офіційну публікацію і виконала «прийняте рішення винести його на всенародне обговорення». В результаті обговорення в усіх регіонах країни отримано майже 50 тисяч зауважень і пропозицій. 8 жовтня 1993 року Верховна Рада України розглянула проведені Конституційною комісією узагальнення і прийняла постанову про доопрацювання проекту та його подання в парламент. Ранком 26 жовтня 1993 року — остаточно опрацьований Конституційною комісією завершальний варіант проекту нової Конституції України направлено Верховній Раді України, яка професійно, на ідеології народовладдя, була готова морально розглянути його на сесії та схвалити нову Конституцію України.

Центральне місце в її змісті займали Людина і Громадянин, громадянське Суспільство і контрольована ними правова Держава. Але партократичне керівництво держави не визнало досягнуту перемогу ідеології народовладдя з волі народу, реалізованого в конституційному процесі. Саме тому штучно загострило конфлікт між гілками законодавчої і виконавчої влади. Науковці й автори коментаря Конституції зазначили: «Після цього (26.10.1993 р.) конституційний процес загальмувався, якщо не сказати зупинився... Далася взнаки політична ситуація, що склалася на той час у нашій державі. Загострилися відносини між законодавчою і виконавчою владами. Розпочалася підготовка дострокових виборів до Верховної Ради і виборів Президента». Наслідки ж теперішні!

Наслідками таких дій стало порушення:

а) волі народу, яка закріплена в Декларації;

б) принципів системи взаємодії рад народних депутатів з народом та їхньої роботи;

в) ст. 79 Основного Закону і скорочено п’ятирічний строк повноважень народних депутатів України та всього депутатського корпусу, демократично обраного ХІІ скликання на основі волі народу;

г) парламентського процесу з прийняття нової Конституції України, який законотворчо було завершено 26 жовтня 1993 року на основі виконання вимог норм Декларації і Концепції нової Конституції України та міжнародного права.

Все це призвело, зокрема, до утворення неконституційної, фактично необмеженої в повноваженнях адміністрації президента, підпорядкувавши їй системи провідних установ і, навіть, специфічні медичні структури, що здетонувало розвиток корупції зверху.

Прикладом може бути перетворення державного Чорноморського пароплавства в акціонерне товариство «Бласко», приєднання до нього великих річкових пароплавств, що спростило розпродаж кораблів й інших матеріальних цінностей, привласнення грошових коштів та іноземної валюти тощо.

Що вже говорити про злочинне привласнення українських безцінних земель.

Очевидно, всі ці питання потребують детального аналізу з відповідними висновками і рішеннями.

 

Олександр КОЦЮБА,
народний депутат України ХІІ скликання, голова Комісії Верховної Ради України з питань законодавства і законності, член Президії Верховної Ради України, кандидат юридичних наук;

 

 

Руслана КОЦЮБА,
старший науковий співробітник.