Народний депутат, президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко (на знімку), підсумовуючи минулий рік, зокрема, розповів про позитивні та негативні рішення влади щодо аграрного сектору.

 


Рішення влади, що позитивно вплинули на агросектор


— Уряд зробив кілька позитивних кроків для покращення ситуації в аграрній сфері, — стверджує Леонід Козаченко. — Найважливіший — повернення ПДВ при експорті сільгосппродукції, що дало можливість виробникам отримати понад 30 млрд. гривень додаткових надходжень.


Важливо, що протягом року не було жодних штучних обмежень для аграрного експорту, як це нерідко траплялося раніше. Навіть більше — Мінагрополітики веде активні переговори на міжнародному рівні щодо збільшення продажів української сільгосппродукції за кордон.


За моїми спостереженнями, в якійсь мірі знизилася корупція при здійсненні дозвільних процедур міністерством та його підрозділами. Також поменшало корупції й під час розподілу бюджетних коштів для підтримки і субсидування аграріїв.
Зроблено перші кроки до приватизації державного майна, яким управляє Мінагрополітики. Зокрема, внесено проект закону про приватизацію «Укрспирту». Також до Фонду держмайна передано десятки менших сільгосппідприємств — маємо надію, що вони отримають нових ефективних власників і перестануть бути «дірами», через які вимиваються бюджетні кошти.


В аграрному секторі ми маємо сьогодні сотні державних підприємств, які ведуть комерційну діяльність. Якщо взяти всі країни Євросоюзу разом, то навіть тоді не набереться такої кількості державних бізнес-установ, які підпорядковані міністрам сільського господарства. Ми не приватизуємо ці підприємства. І тим самим залишаємо їх корумпованими.


Щоб потрапити туди на посаду, люди готові платити шалені хабарі. Був випадок у Рівненській області, мені говорили: «Пане Леоніде, хай би мене хоч на місяць туди поставили. Хоч на місяць!» Це свідчить про те, що там корупція.
Часто мені заперечують, мовляв, можна призначити на керівні посади чесних людей і не приватизовувати ці підприємства. Адже за умови їх прибуткової роботи кошти отримуватиме держава.


Звісно, що можна. Але не в нашій країні. Якщо ми проаналізуємо діяльність державних підприємств за усі роки незалежності, то виявиться, що вони весь цей час працювали набагато гірше, ніж приватні.


Коли змінюється влада, будь-яка, питання ставиться так: «Не треба приватизувати, тому що там були непрофесійні керівники. Ми їх поміняємо — і все буде гаразд». Поміняли — стало ще гірше. Приходить третій, четвертий, десятий міністр, і кожен раз говорить те саме: «Треба змінити на ефективних менеджерів». І щоразу це не працює. Державні підприємства банкротують. Міністрів менше змінювалося, як там керівників.


Кроки, які негативно позначилися на АПК


— Найбільший прорахунок Мінагрополітики, — вважає Леонід Козаченко, — полягає в тому, що воно не зайняло тверду позицію у питаннях фіскальної політики і збільшення дотацій для дрібних і середніх господарств. Йдеться про те, що агропромисловий комплекс України, порівняно з іншими галузями, наприклад, машинобудуванням, металургією чи хімічною промисловістю, робить найбільший внесок у наповнення держбюджету. Аграрії сплачують у бюджет 17% від вартості своєї валової продукції. Водночас металургія дає 4%, а хімічна промисловість лише 1,5%. Внесок АПК — найбільший. І коли уряд виділяє на дотації лише 1% вартості валової продукції аграріїв — це насправді дуже мало. Мінагрополітики повинне було переконати уряд у тому, що дотації мізерні. Як бачимо, цього не сталося.


Дуже великі прорахунки допущені у питанні дерегуляції. Йдеться про ліквідацію ветеринарної служби, сільгоспінспекції, фітосанітарної служби, служби захисту прав споживачів тощо. Процес створення Держпродспоживслужби занадто затягнувся. Він триває з вересня 2014-го, але й досі структура повністю не запрацювала. Як результат — проблеми із сертифікацією насіння, стрімке поширення африканської чуми свиней, проблеми з експортом деяких видів продукції до Китаю.


Є певні прорахунки у питаннях земельної реформи. Мінагрополітики пропонувало відкрити ринок землі за допомогою закону про емфітевзис. Однак законопроект виявився дуже сирим — зокрема, він не встановлює жодних обмежень для іноземних компаній і фізичних осіб, що є прямою загрозою для інтересів України. Водночас владі варто було проводити активне обговорення із суспільством можливих механізмів запровадження обігу сільськогосподарських земель. Недоопрацювання цих двох законопроектів і призвело до того, що земельну реформу вкотре було відкладено.


На жаль, нинішнє керівництво Мінагрополітики не розробило прийнятну стратегію розвитку галузі в тому сенсі, яким шляхом маємо йти — формувати потужну індустрію, чи все ж робити ставку на дрібнотоварні підприємства. Чому це важливо? Дрібні фермерські, сімейні господарства потребують найбільших видатків на підтримку. З іншого боку, вертикально-інтегровані холдинги можуть бути фінансово незалежними від держави, однак є ризик появи монополій. Від цього стратегічного вибору залежить майбутнє українського агропромислового комплексу. Однак це питання навіть не дискутується.


Записала Галина КВІТКА.