Добігала п’ята година новорічної ночі, коли стомлене подружжя Петренків випровадило останніх гостей і нарешті вляглося відпочивати. Не встигли заснути, як, настирливо і неприємно, різко задзвенів квартирний дзвінок.
— А я тобі казала відключити його! А ти — нащо... нащо... От тепер іди й відчиняй сам двері. І кого це принесло?..
Захмелілий і сонний Петро з подивом дивився на звеселілого Діда Мороза, в котрого ледь тримались борода й шапка, що злізли на бік, та його доньку, розкішну й грудасту Снігуроньку, яка лиш мовчки посміхалася і намагалася щось дістати з дідової торби.
— Ми вас не замовляли! Ви помилилися!
— Квартира номер 5? Петренки?
— Так, але...
— Ніяких але. Вас замовили сусіди зверху. Все оплачено. Ось вам цукерки й шампанське. Де, Снігуронько, шампанське?!
— Ще годину тому закінчилось. Пляшка самогонки є...
Дід Мороз продовжував виконувати новорічне замовлення:
— А зараз про свій рік прокукурікає, точніше, розкаже-привітає наш Півник.
І враз на порозі постав дебелий розчервонілий чолов’яга в костюмі півня, з великим гребінцем на лисій голові.
— Сію, вію, посіваю, з Новим Роком вас вітаю!
І пішов посівати по всій квартирі. На кухні радісно зупинився: «О, тут є що мені поклювати, навіть холодець з мого молодшого брата є!». Петренко, зрештою, оговтався і зметикував, як зупинити та позбутися неочікуваних гостей: «Ось вам за гарне вітання гроші й гостинці в торбу. Окремо оплачую привітання у відповідь сусідам Сидорчукам. І сам із вами піду до них зі своїм баяном».
Сидорчуки довго не відчиняли. Тоді Петро взяв баян і на весь поверх залунало «В лесу родилась елочка...», а далі «Хороші сусіди у мене...». Додому повернувся босий, в одній майці й без баяна...
Почув, зібрав і записав Юрій КОВЧ.
Гайсин Вінницької області.
