Формально скандал у селі Розсоша, що у Хмельницькому районі, розпочався ще минулорічного травня. Тоді управління СБУ в області повідомило, що на хабарі попався тамтешній голова територіальної громади Василь Дячок. Із повідомлення виходило, що він отримав від підприємця, який орендував сільський ставок, майже двадцять тисяч гривень. Сума не така вже й велика, але сам факт, здавалося, мав бути доволі показовим: правоохоронці активно борються із представниками влади, нехай навіть найнижчого рівня, які нечисті на руку.
На кожне засідання до судової зали приїздить стільки селян, готових захищати свого «голову-хабарника», що вільного місця немає навіть на лаві для підсудних за гратами.
Поки справа розслідувалась, вона не викликала особливого інтересу. Та як тільки розпочались слухання в суді, скандал почав розгорятись з більшою силою. Бо після деяких судових засідань кілька десятків селян тут-таки йшли під стіни прокуратури або навіть перекривали шляхи, висловлюючи у такий спосіб своє незадоволення ходом розслідування і судом.
Якщо бути до кінця точним, то саме так протестувальники хочуть не покарати, а захистити свого «голову-хабарника». І це, на перший погляд, викликає щонайменше — здивування. А потім — цікавість: чому ж люди так активно захищають підозрюваного у злочині?
Як тільки призначається чергове судове слухання, а таких за останні місяці вже було чимало, кілька десятків мешканців Розсоші збираються у судовій залі Хмельницького міськрайонного суду. Людей приїжджає стільки, що усім важко розміститись. Тому дехто займає місце підсудного за гратами. Знаходяться і такі, що примощуються на вільних стільцях ледь не біля самого судді. Той вже звично просить частину людей вийти, а решту вкотре попереджає: за будь-яке слово, мовлене без дозволу, видалятиме всіх. Тож активісти самі пильно стежать один за одним, аби не було шуму. І все одно час від часу хтось не втримується від гострого слівця чи вигуку. Усі твердять, що вся справа шита білими нитками, і затіяна тільки заради того, щоб відсторонити від влади голову. А він, мовляв, за пару років свого керування зробив для села більше, ніж попередники за десятиліття.
Не будемо коментувати ані матеріали самої справи про хабарництво, ані роботу суду, щоб жодним чином не чинити тиск на нього. Та спробуємо подивитись на ситуацію не за матеріалами кримінальної справи, а очима тих, хто живе у селі.
Повернути став громаді виявилось не під силу
Володимир Петровський, директор комунального підприємства «Розсошанське», знає про проблеми ставка не з чуток, зокрема і про те, як змінювались орендарі місцевої водойми.
Картина майже типова: хтось, колись, невідомо як взяв його в оренду, а в результаті громада опинилась без усяких прав на нього. Знайти спільну мову із новими користувачами мало кому вдається. Важко знайти село, де б не відбувались сварки і навіть бійки на берегах за те, хто ж має право посидіти там із вудочкою. Розсоша — не виняток: люди не могли дочекатись, коли закінчаться права у попереднього орендаря. Бо зрозуміли, що не хочуть, аби їхнє добро залишалося в чужих руках.
Майже два роки тому, коли договір оренди з приватною особою сплив, спробували оформити документи на оренду комунальним підприємством. Уже навіть отримали необхідний дозвіл на розробку технічної документації, аж тут свої права заявила місцева агрофірма і ... виграла, а попереднє розпорядження обласної влади було скасовано. У результаті агрофірма передала став своєму орендарю, і в селі з’явився новий підприємець. Не можна сказати, що одразу відносини з громадою склались надто теплі.
— Спочатку була проблема із рибою. Адже раніше люди зібрали гроші на зарибок, а потім з’ясувалося, що став не їхній. Затим сам орендар всім доводив, що він теж випустив у ставок малька, хоча акта зариблення так і не вдалось побачити, — розповів Володимир Петровський. — Ще більший конфлікт виник після того, як спустили став. Спочатку орендар просив лише дещо знизити рівень води, щоб виловити рибу. А потім виявилось, що став спущений повністю. В результаті вода в криницях впала, а подекуди і зовсім щезла.
Про обіцянку чула вся Розсоша
Категорично стверджувати, що до безводдя призвели саме дії орендаря, важко. Посуха останніх років висушила криниці не в десятках, а в сотнях населених пунктів області. Та у Розсоші спущена з ставка вода ще більше загострила ситуацію. Тому торік вирішили прокладати водогін.
Як ведуться такі будови у селах — практика відома. Здебільшого частину коштів на загальний водогін намагаються знайти у бюджеті. А далі, коли йдеться про вуличні відводи, господарі здають свої кошти. За стандартною схемою пішли і розсошанці. А спільна каса була у магазині, людному місці, куди всі й приносили гроші. Все звично. Але селом дедалі активніше поширювались чутки про те, що новий орендар теж хотів здати певну суму. Люди кажуть, хто сам чув такі обіцянки, хто переповідав, що чув від інших. Тож, поза сумнівом, всім було цікаво, у яку копієчку це виллється.
Голова об’єднаної територіальної громади Василь Дячок знав про наміри не з чужих слів. Зазначає, що підприємець не раз казав йому, що готовий передати гроші для села:
— Ми не обговорювали конкретної суми, але я пропонував укласти соціальну угоду і відповідно до неї внести гроші на офіційний рахунок. Оскільки такий варіант чомусь не пройшов, то запропонував інший — здати гроші як благодійний внесок у загальну касу, що організували люди. Тим паче, що там збирали не тільки на водогін. Понад три сотні рибалок з навколишніх сіл зробили внески, аби знову зарибнити став — у такий спосіб хотіли закріпити за собою право ловити в ньому рибу. Тож і орендар, який на словах так хотів допомогти селу, міг би долучитись до загальної справи.
Гроші дав. Та хто їх узяв?
І він справді приніс до магазину гроші. Але тут розпочинається детективна частина історії.
Як розповіла продавець Наталя Задояна, саме вона збирала гроші й вела списки. Та коли до магазину зайшов підприємець, він не робив жодних внесків:
— Дочекавшись, поки ми залишимось наодинці, просто кинув мені в руки згорток, сказав, що для голови і вийшов геть. А буквально наступної миті увійшли правоохоронці. Вони розгорнули пакет, як з’ясувалося, із міченими купюрами, і попросили зателефонувати Дячку, мовляв, для нього передали гроші.
Цей дзвінок застав голову в кабінеті Раїси Братоусової, завідувачки дитячого садочка. «Після телефонної розмови голова одразу розповів про гроші й запропонував мені разом із ним і бухгалтером піти до магазину, аби скласти акт про благодійні внески, — розповіла жінка. — Нас це не здивувало, бо ми також багато чули про обіцяні кошти, тож було навіть цікаво, скільки їх там».
Погодьтесь, було б вкрай дивно, якби людина, яка вимагала хабар, для того, щоб його отримати, взяла із собою двох свідків. Але виходить, що в цій історії все було саме так. Та коли всі троє прибули до магазину, то правоохоронці не дозволили увійти до нього двом супутницям Дячка, а запросили лише його одного. От тільки він категорично відмовився переступати поріг без свідків, мовляв, зробить це тільки з представниками громади.
На це дозволу не отримав. Зате отримав кримінальну справу і звинувачення у хабарництві. А тепер уже котрий місяць поспіль намагається довести у суді, що він не причетний до грошей, яких навіть не торкався.
Не будемо і ми робити поспішних висновків. Думається, суд таки зможе об’єктивно у всьому розібратись. Тим паче, його постійно спонукають до цього розсошанські селяни. Та попри все події не назвеш банальними. Подумати є над чим.
Насамперед вони дуже яскраво демонструють, як важко громаді обстояти право на своє. Чи то став, чи то землю. Чимало людей в селі переконані, що вся ця історія з хабаром затіяна для одного — відсторонити голову, за яким стоять люди, і поставити іншого — з котрим можна буде «вирішувати» земельні питання.
Для Розсоші це — тема номер один. Адже село межує із обласним центром. Тут кожна сотка має ціну. І чималу. Кажуть, тут уже отримали чимало ділянок і звели маєтки сильні світу цього. А скільки ще хочуть взяти? І де шукати «вільні» ділянки? І як їх роздавати?
Не скажеш, що у селі не розуміють своєї вигідної географічної позиції. Не випадково три зовсім невеликі села Розсоша, Андрійківці та Ружичанка, в яких разом немає і п’яти з половиною тисяч мешканців, вирішили ні до кого не приєднуватись, а створили свою ОТГ. І це при тому, що жодне не похвалиться сильною економікою. Зате всі три мають інше багатство — землі на порозі Хмельницького. Вони і справді можуть принести серйозні статки. Але хто і як розпоряджатиметься ними? Ось головне питання.
Тож не виключено, що заради великих грошей, нехай поки що гіпотетичних, затіваються всілякі ігри. Навіть із хабарами. Не можна не думати і про те, чи вдасться комусь розібратись, де тут справжні злочинці, де підставні особи, а де й просто потерпілі. Чи серед останніх, як завжди, опиниться хоч не юридично, так практично, сільський люд, котрому часто дістаються переважно крихти від чужого пирога.
Ірина КОЗАК.
Фото автора.
Хмельницька область.
