На обкладинці книжки Миколи Славинського «Колеги: шляхи та роздоріжжя» красуються яскраві жовті соняшники. Якщо її перевернути, на останній сторінці обкладинки погляд чіпляється за криво зліплену на комп’ютері дорогу посеред поля. Три дороги йдуть у розтягнуте до нереальних пропорцій небо. Можливо, в обкладинці є натяк на зміст: мовляв, герої книги занадто різні та ходять різними дорогами.

 


Книга пана Славинського — збірник есе про українських письменників або інтерв’ю з ними. Така література завжди має попит, адже іноді читати про письменника не менш цікаво, ніж читати його книжки. Але для читача, який звик сприймати нашу літературу лише крізь комп’ютерну «хмару тегів», багато із цих імен виявляться незнайомими. Так, тут є хрестоматійні Ліна Костенко, Юрій Мушкетик, Іван Драч, Іван Дзюба, Борис Олійник, Юрій Щербак. У надрах 400-сторінкової книжки є й ще кілька імен, дуже гідних, але їхня творчість уже набагато менше знайома широкій публіці: Євген Товстуха, В’ячеслав Брюховецький, Сергій Гальченко, Петро Осадчук, Микола Жулинський. Інші з героїв книжки видадуться нам навіть випадковими (наприклад, Олексій Довгий, Петро Кононенко або Михайло Наєнко). Але, можливо, у цій «випадковості» є своя закономірність? Справді: чому Славинський обрав саме цих персонажів? Тут перед читачем і виникає інтрига, яку хочеться розгадати.


Між іншим, автор, розповідаючи про кожного із 24 героїв, зазначає рік його народження. Зробимо нескладний підрахунок і побачимо, що лише троє з них — 70-літні, двом — приблизно 60. Абсолютна ж більшість літераторів, героїв книги, мають вік 80 років, хто трохи менше, хто трохи більше. І це раптом захоплює тебе — адже ці люди зібрані під однією обкладинкою не просто з поваги або пристойності, вони продовжують працювати в літературі! Тобто, виходить, що вони не просто «герої книги», а й просто герої — без усіляких лапок. І обкладинка із краєм неба вже не видасться випадковою — адже це покоління, яке йде до свого обрію, але зберегло ясність думки й гостроту пера. Тут і криється своєрідний драматизм цієї книжки.


Для автора всі ці люди — так чи інакше дуже близькі. Часто, здається, — навіть ближче, ніж просто «колеги». Звідси — любов і безмежна повага, яка відчувається в кожному рядку. І ми не маємо права дорікати Миколі Славинському, коли він не скупиться на високі оцінки й гарні епітети. У підсумку, тут він чесний перед самим собою й змушує повірити, що в руках у читача — своєрідний розбитий на глави роман, а не просто збірник комплементарних біографій та інтерв’ю.


У цієї книжки є й 25-й герой — сам автор. Наприкінці видання поміщене інтерв’ю журналіста Володимира Коскіна з Миколою Славинським — поетом, прозаїком, публіцистом, видавцем.