Іван Пулюй — видатний фізик і електротехнік, вчений, винахідник і громадський діяч. Народився 1845 року на Галичині, в Гримайлові, що на Тернопільщині.

З відзнакою закінчив Тернопільську класичну гімназію. 1864 року вступає на теологічний факультет Віденського університету. Одночасно відвідує лекції з математики, фізики та астрономії. Після закінчення курсу богослов’я Івана Пулюя чекав вигідний сан священика. Цього так хотіли і його батьки-хлібороби, які сповідували греко-католицьку віру.

Та Іван Пулюй пішов іншою життєвою дорогою. Він обирає звання студента філософського факультету Віденського університету. Тут поглиблено вивчає фізику та електротехніку. Пізніше саме ці знання підняли його на вершину світової слави.

Знання з електротехніки здобував у Страсбурзькому університеті. Тут із відзнакою захистив дисертацію і здобув ступінь доктора філософії. Працював доцентом і професором у вищих навчальних закладах Європи.

Написав понад 50 наукових праць українською, німецькою та англійською мовами.

Іван Пулюй став одним із піонерів у бурхливому розвитку електротехніки. Своїми відкриттями він практично здійснив промислову революцію на зламі ХІХ і ХХ століть.

У галузі електротехніки він удосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, перший дослідив неонове світло.

Багато промислово розвинених країн Європи запатентували запропоновану Іваном Пулюєм конструкцію телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування розподільчого трансформатора.

З участю нашого відомого земляка запущено низку електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Європі на змінному струмі.

Варто особливо відзначити, що відкриття рентгенівських променів й досі залишається спірним питання. Висвітлення ролі Івана Пулюя у відкритті та дослідженні Х-променів, названих рентгенівськими, залишається справжньою «білою плямою» в історії фізики. У цьому зв’язку доречно нагадати, що «лампа Пулюя» — фактично перша рентгенівська трубка. Вона була сконструйована ще за 14 років до офіційної реєстрації відкриття Х-променів. Але так сталося, що німецький учений Рентген на кілька тижнів раніше розказав у пресі про своє відкриття.

І хоча найважливіші досягнення Пулюя в галузі фізики стосуються ретгенівського випромінення, на дослідників його діяльності чекають ще нові знахідки.

Пулюй як фізик — це віртуозний конструктор і експериментатор. Він і блискучий популяризатор, що зумів поєднати у своїх лекціях, статтях і брошурах наукову чіткість з чудовим літературним стилем.

Івана Пулюя можна назвати філософом того часу. Науково-популярні книжки «Непропаща сила», «Нові і перемінні звізди» глибоко філософські, в них формується мета наукового пізнання як відкриття законів природи за допомогою досліду.

Окремо слід наголосити, що впродовж усього життя діяльність Івана Пулюя була спрямована на національне відродження України.

Іван Пулюй завжди пам’ятав про свою приналежність до українського народу і ніколи не ганьбився цим. Навпаки — називав Україну «перлиною Європи» та вірив у її незалежність.

Як палкий патріот України, що силою обставин був відірваний від рідної землі, Пулюй багато зусиль та творчої енергії віддав громадсько-політичній роботі. Як уже згадувалося, гімназистом заснував у Тернополі молодіжний гурток. Ще студентом він видав перший молитовник українською мовою, переклав підручник з геометрії для українських гімназій. Іван Павлович знав багато мов, у тому числі грецьку, іберійську, староєврейську. Разом із Пантелеймоном Кулішем, а потім з Іваном Нечуєм-Левицьким вони переклали на українську мову Біблію, що видавалася частинами: 1871 року — у Відні; 1880-го — у Львові. Повне зібрання вийшло у Відні 1903 року. Пулюй доклав багато зусиль для поширення Біблії у тій частині України, яка входила до складу Російської імперії. Він звертався через російське посольство у Відні до головної управи «по делам печати» в Петербурзі по дозвіл легального поширення Біблії, однак отримав відмову. Багато працював учений у товаристві імені Шевченка у Львові і за кордоном, а у Празі — з українською громадою.

Хоча його життя пройшло переважно за межами України, але помислами і добрими справами він залишався завжди серед свого народу. Цікавився подіями на батьківщині, співпереживав за долю свого народу, підносив велич українського духу та культури нації.

Іван Пулюй прожив 73 роки. 30 січня 1918 року в чеській столиці Празі знайшов вічний спочинок. За тиждень до смерті Івана Павловича Центральна Рада своїм Четвертим універсалом проголосила незалежність України. Надія й віра в незалежність, державність рідної землі нарешті здійснилася. Щоправда, тоді ненадовго. Незалежною Україна стала лише наприкінці XX століття.

Та ще в далекому 1915 році в брошурі «Україна та її міжнародне політичне значення» Іван Пулюй писав: «Поневолені народи Росії повинні стати вільними й утворити власні держави. Але найважливіше значення для досягнення цієї мети, для забезпечення тривалого миру в Європі може мати тільки самостійна Україна. Незалежність України є, за нашим переконанням, ключем до миру в Європі». «Гордієвим вузлом, під замком якого лежить гарантія такого миру». Які пророчі слова! Хоча й написані вони були ще 100 років тому. Проте сьогодні є актуальними й звучать досить по-сучасному.