Складну операцію провів у зоні бойових дій судинний хірург Вінницького військово-медичного клінічного центру Міноборони підполковник Павло Пасько. Врятував перебиту осколком стегнову артерію 22-річному бійцю. Ситуація ускладнювалася не тільки необхідністю оперативного втручання.
Боєць 24-ї бригади Мар’ян Трифан.
Фото надано автором.
Граната, випущена бойовиками із автоматичного станкового гранатомета (АГС), вибухнула неподалік командира взводу, 24-річного Святослава Шумського, і стрільця, 22-річного Мар’яна Трифана. Обидва служать у 24-й окремій механізованій бригаді.
Їхній підрозділ нині стоїть біля Попасної, що на Луганщині.
— Ми саме заступали на чергування, — розповідає командир взводу. — Йшли один за одним на невеликій відстані. І раптом — вибух! Таке враження, що гупнуло десь між нами. Хоча насправді це було трохи збоку. Я йшов перший. Мене поранило в спину. Основний удар припав на солдата.
Обидва поранені лікуються у Вінниці, у Військово-медичному центрі. Мар’ян Трифан переніс уже три операції. Із тіла його побратима — командира взводу — дістали частину осколків. Біль у спині продовжує турбувати. Лікарі сказали, що може знадобитися ще одна операція.
За словами медиків, в обох бійців гарні шанси на одужання. Найскладніше у них — позаду. Особливо небезпечна ситуація була у Мар’яна Трифана.
Зрешетило осколками
Із Мар’яном вдалося поспілкуватися наступного дня після третьої операції. Дві попередні були в лікарні в Попасній, третя — у Вінниці.
— У мене сьогодні свято, нарешті я вже можу трохи їсти, бо до цього часу не дозволяли це робити, — розповідає він. — Зрешетило всю передню частину тіла. Лікарі кажуть: осколок зачепив шлунок. Але найстрашніше було з ногою. Про це я дізнався уже після операції.
Боєць розповідає, що після поранення він ще тримався. Вистачило сили кликати на допомогу. Добре, що неподалік були побратими. Дорогою до лікарні був притомний. Пам’ятає, як занесли до операційної. Згадує, що там теж кричав від болю. А тоді знепритомнів. Що було далі, не знає. До тями прийшов уже наступного дня.
Кілька операцій поспіль
Його оперували довго. Було дві операції поспіль. Рятували стегнову кровоносну артерію на лівій нозі. Також діставали осколки з черевної порожнини, де виявили пошкодження кишечника.
Судинний хірург Павло Пасько нині перебуває у 59-му мобільному шпиталі. Його терміново викликали до пораненого бійця. Лікар розумів, що фактор часу в такій ситуації відіграє неабияку роль. Без кровотоку кінцівка довго не може функціонувати.
Починаються незворотні процеси, які можуть призвести до ампутації ноги. Госпіталь далекувато від Попасної. Довелося поспішати, як ніколи. Тобто найпершим завданням було швидко дістатися до пацієнта. А вже в операційній хірург розпочав відновлення магістрального кровотоку. Для цього провів шунтування судин. Медики знають, що це складна операція. Павло Пасько впорався з нею успішно. Після забезпечення циркуляції крові стало зрозуміло, що ногу молодому бійцю вдалося врятувати.
Із Попасної бійця доправили до Харкова, звідти літаком — до Вінниці. Тут виконали ще одну операцію — на поранених кінцівках.
Взводний нині також у Вінниці, прибув тим само бортом. Бійці Шумський і Трифан — у сусідніх палатах хірургічного відділення. Поки Трифана оперували, лейтенант кілька разів заходив до головного хірурга військово-медичного центру. Запитував про одне: як минула операція? Коли друга привезли з операційної, довго не відходив від його ліжка.
Граната на двох
Лейтенант Шумський, він з Львівщини, і рядовий Трифан, з Чернівецької області, стали друзями на передовій. Мар’ян підписав контракт ще на початку бойових дій, уже мав одне поранення, бачив на війні більше, ніж Святослав, який в армії з минулого року. Крім того, він краще знається на техніці, бо закінчив коледж за спеціальністю автомеханік. Святослав після навчання у Львівському інституті фізкультури вчителював у сільській школі. Не дивно, що лейтенант високо цінує друга. Хоча він офіцер, а той рядовий. Згадує, як опинився у війську.
— Багатьох моїх друзів, знайомих призивали за мобілізацією, — розповідає Святослав. — Дехто з них залишився в армії. Я неодноразово думав, щоб самому піти. Зробив це після того, коли ліпший друг повернувся після мобілізації. Коли розмовляли, сказав, що йде на контракт. Запитав: у який підрозділ? Він відповів, що у «свою» 24-ту бригаду. Ось ця розмова й поставила крапку. Так я опинився в армії. Щоправда, з другом ми не разом. Хоч і служимо в одній бригаді, але в різних батальйонах. Зате зустрів прекрасного хлопця Трифана. Тепер нас ще й ця граната, так би мовити, об’єднала. Разом святкуватимемо другий день народження. Він тепер у нас збігається.
Вінницька область.
Коментар
Головний хірург Вінницького військово-медичного клінічного центру Міноборони полковник Ігор Марцинковський:
— Це другий санітарний борт із пораненими за тиждень. Першим рейсом доправили 16 бійців із Авдіївки, другим — 15 із району Світлодарської дуги і Попасної. Серед тих, хто прибув другим бортом, 11 поранених, троє травмовані, один із серцево-судинним захворюванням.
Поранення різноманітні — живота, нирок (одному видалили нирку), кінцівок, м’яких тканин. Отримані від влучення куль та осколків, є мінно-вибухові травми. Першу допомогу вони одержали в мобільних госпіталях або в лікарнях зони АТО, декого там оперували, потім евакуювали у Харків і звідти — до Вінниці. Тут продовжуємо лікування. Видаляємо осколки, оперуємо переломи, загоюємо рани, вогнепальні поранення потребують повторних обробок. Бійці з різних областей — з Хмельницької, Львівської, Житомирської, Запорізької, Чернівецької. Ліками забезпечені, матеріальними засобами також. Однак волонтери все одно приходять, приносять одяг, взуття, продукти, ми не заперечуємо проти такої допомоги.
