Спільний проект «Голосу України» і Луганської обласної військово-цивільної адміністрації
На перший погляд, порівняння двох вкрай протилежних організмів — шахти і людини — здається геть не логічним. Проте технічний директор ПАТ «Лисичанськвугілля» В’ячеслав Теросипов знаходить тут свою аналогію:
— Я порівнюю шахту саме з людиною. Це також організм, який дихає, споживає кисень, повітря. Їй також для життя потрібні «їжа» — ліс і матеріали. Шахта також бідує без грошей, так само, як і людина, хворіє, страждає, живе надіями. Словом, шахта — це живий організм, який може загинути, якщо його не підтримати у важку хвилину.
Ранкова зміна шахтарів вийшла на поверхню з 885-метрового горизонту.
В’ячеслав Теросипов.
Денна зміна шахтарів. Перед спуском у шахту.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
З тим, про що так образно сказав керівник вугільного підприємства, не можна не погодитися. ПАТ «Лисичанськвугілля» уже котрий рік перебуває на межі виживання, і визначити його перспективу сьогодні важко. Можна бути впевненим лише в тому, що в найближчі два роки жодна із чотирьох шахт «Лисичанськвугілля» не буде закрита. Принаймні у списках Міністерства палива і енергетики з ліквідації окремих вугільних підприємств вони не згадуються.
Із чотирьох підприємств більш-менш «благополучною» є тільки шахта імені Мельникова. Це основний флагман «Лисичанськвугілля», і його великі запаси вугілля дозволяють розраховувати на довгострокову діяльність. Втім, великі запаси вугілля є на кожній шахті, але імені Мельникова краще підготовлена в інженерному плані, тут у роботі два вугільні комплекси. Ця шахта навіть у складних 2014—2015 роках добувала 2 тисячі тонн щодоби.
Інші три шахти вважаються проблемними. Хоча запасів вугілля на кожній з них від 20 до 40 млн. тонн, потрібно вкласти кошти, щоб їх добути й при цьому вугільне виробництво має не просто існувати, а й планомірно розбудовуватися. Але про розвиток зараз не йдеться, більше говорять про виживання.
«Працюємо, як наші діди — на відбійних молотках»
Через свою бідність на шахтах імені Капустіна і «Новодружеська» досі працюють «дідівським» способом — на відбійних молотках. І продуктивність такої роботи, зрозуміло, невисока — 100 тонн вугілля на добу. Зараз на першій шахті готується нова лава, і її можна було б обладнати очисним комбайном разом з індивідуальним кріпленням, що дозволило б значно підвищити вуглевидобуток. Але грошей немає — і немає комбайна.
Готується лава й на «Новодружескій». Уже в лютому її здадуть в експлуатацію, але через фінансові проблеми гірники поки що продовжать працювати на відбійних молотках.
— Ми подали заявки до свого галузевого міністерства на виділення і монтаж устаткування для цих лав. Що із цього вийде — побачимо. Учергове сподіваємося на краще, — ділиться В’ячеслав Теросипов.
Четверта шахта «Привільнянська», яка входить до структури ПАТ, поки що законсервована через самозаймання вугілля в 2016 році. Це найпроблемніша шахта, на якій залишилося працювати людей 250. Сьогодні керівництво акціонерного товариства планує розкрити, провітрити цю шахту й протестувати процеси, що відбуваються в ній. Попередній аналіз показав, що рівень шкідливих газів начебто знизився, нормалізувався. Але щоб дійти до того осередку, де сталося самозаймання, потрібно спочатку відкрити ухили, а це досить тривалий процес. Скільки часу знадобиться для цього, фахівці сказати не беруться, оскільки у вибої можуть бути обвали, і це сповільнить процес.
Схожа ситуація і на шахті імені Мельникова. Із двох існуючих лав одна «запожарена», тобто закрита через самозаймання вугілля.
Що таке «запожарена» лава і як з нею боротися
Технічний директор пояснює:
— У шахтарів дуже багато ворогів — і метан, і викиди породи, і самозаймання вугілля. Таке самозаймання шару К8 відбулося на шахті імені Мельникова в січні 2016 року. Змонтована лава вже «поїхала» — добувала 1000 тонн вугілля на добу. Але у виробленому просторі покрівля раптом почала осідати, з монтажної камери з’явився чадний газ СО. А він смертельний для людини. Скільки ми не намагалися гасити водою, нічого не вийшло. Довелося цю лаву законсервувати, тобто обмежити доступ кисню, який дозволяє поширюватися вогню. Ми просимо у міністерства грошей — 4—5 млн. грн., щоб відновити роботу лави. Після розконсервування у ній дуже якісне вугілля. Уже рік минув. Спостерігаємо.
Технічних рішень для ліквідації осередку загоряння за минулий рік пропонувалося багато. Але остаточного результату поки що, на жаль, не одержали. Тому що пожежа в підземних умовах — це дуже тривалий процес, а найголовніші труднощі полягають у тому, що осередок вогню закритий і недоступний. Є одна можливість орієнтуватися в ситуації — брати проби. Але поки ці проби не дозволяють прийняти рішення щодо розкриття перемичок і поновлення в лаві виробничого процесу.
До речі, в «запожареній» лаві залишився новий китайський вугільний комплекс, узятий у лізинг. Устаткування надійшло на шахту в середині 2013 року. Один з комплексів, який пройшов півтора кілометра виїмкового поля, уже зносився. Крім того, сьогодні немає металу, яким треба кріпити виробку. А у зв’язку з тим, що гірники шахти імені Мельникова вже працюють на глибині 885 метрів, крок кріплення зменшується, металоємність стає величезною, а ціна металу з кожним днем підвищується й обганяє вартість вугілля.
Чи варте лисичанське «чорне золото» того, щоб вкладати в нього гроші?
Вугілля «Лисичанськвугілля» енергетичне, щоправда, зольність висока, але це можна виправити. На жаль, на території області, підконтрольній українській владі, немає збагачувальних фабрик. Усі вони залишилися в ОРЛО, тому залізницею вугілля відправляють на збагачення до сусідньої Донецької області. Для бідного бюджету «Лисичанськвугілля» це досить накладно, враховуючи постійно зростаючі залізничні тарифи й вартість самого збагачення. Але вихід є.
Сьогодні йде розмова про відновлення збагачувальної фабрики на шахті «Привільнянська». Фахівці вважають, що в технічному плані її можна повернути до життя. Хоча й ходили чутки, що нібито від фабрики залишилися ріжки та ніжки, насправді всі агрегати на місці. Ніхто нічого не розграбував, не порізав на метал. Це підтвердила перевірка з міністерства. Але проблема виникла з іншого боку. Оскільки шахта сьогодні не працює, то немає й оборотної технічної води, яку можна було б використовувати для збагачення. Причому вона б діставалася безоплатно. А якщо брати воду з водопроводу, то це буде просто золота помивка. Словом, коли шахту розкриють, піде вуглевидобуток, почнеться відкачка шахтної води, тоді розмова про відновлення фабрики буде більш предметна. Але знову-таки — якщо міністерство не виділить під цей проект кошти, про нього знову змушені будуть на час забути.
Сьогодні «Лисичанськвугілля» реалізує своє «чорне золото» на Вуглегірську і Запорізьку ТЕС. Крім того, під лисичанське вугілля переробляється технологічний ланцюжок двох енергоблоків Зміївської ТЕС під Харковом. А проект переведення на місцеве вугілля Сєверодонецької ТЕЦ усе ще в стадії обговорення. Кажуть, що для такої потужної реконструкції потрібні чималі кошти. Держава не потягне, а інвестори не відгукнулися. Отож проект поки що перебуває в статусі прожекту.
Як живуть шахтарі?
Погано. Якби зарплата виплачувалася вчасно, гірники терпіли б тимчасові труднощі. Але коли заборгованість з оплати праці становить три місяці, шахтарів, буває, важко утримати у вибої. Завдяки тому, що наприкінці року міністерство з бюджету виділило на заробітну плату 105 млн. грн. і заборгованість у заробітній платі за 3,5 місяця була закрита, великих звільнень вдалося уникнути. Але борги у зарплаті все-таки залишилися. Не враховуючи січня, вони становлять понад 68 млн. грн. Це борги 2016-го і грудня 2015 року.
В’ячеслав Теросипов вважає, що із приходом у галузеве міністерство Ігоря Насалика ставлення до вугільної галузі змінилося на краще. Не кардинально, але позитив намітився. Принаймні до об’єднання почали заходити якісь гроші, а незабаром у міністерстві обіцяють виділити кошти на придбання устаткування для монтажу нових лав. Загальна сума інвестицій, виділених «Лисичанськвугіллю» держбюджетом на поточний рік, щоправда, не відома, але в першому кварталі вже отримано 15 млн. грн. Мало, але зарплату гірникам виплатили. Торік взагалі нічого не виділяли.
Правду сказати, у «Лисичанськвугілля» сьогодні лише борги. Заборгованість за електроенергію, наприклад, становить понад 300 млн. грн. При цьому немає механізму розрахунків. Якщо раніше заліки відбувалися через «Вугілля України», то зараз треба платити тільки живі гроші.
— Певною мірою, нам можуть допомогти й законодавці, — каже В’ячеслав Теросипов. — Уже років десять говоримо про те, що систему штрафів і пені до Пенсійного фонду необхідно переглянути. Коли виплачується заробітна плата, одразу забирають штрафи й пені, а поточні платежі відкладаються й на них знову нараховуються штрафи й пені. Є строки. Але як тільки ми в ці строки не вкладаємося (а ми в них не вкладаємося, оскільки строки виплати нашої зарплати залежать від держави — коли вона виділить кошти), на нас нараховують штрафи й пені. І все це зростає як сніжний ком.
Словом, шахтарі сьогодні просять одного — підтримати їх на старті, допомогти почати рух. Добре, якщо це буде не тільки держава, а й солідний інвестор. Далі вони впораються самі.
Луганська область.
Довідково
У середньому заробітна плата працівників ПАТ «Лисичанськвугілля» становить 6—6,5 тисячі гривень. Гірники очисного вибою у разі виконання плану заробляють 11—12 тисяч гривень.
ДО РЕЧІ
У вісімдесятих роках минулого століття шахта імені Мельникова добувала щорічно по мільйону тонн вугілля. В 2016 році — усього 100 тонн, а за цей час шахта поглибилася на 100 м і зараз роботи тривають на глибині 885 м.
