Спільний проект «Голосу України» і Луганської обласної військово-цивільної адміністрації
Шахтам загрожує підтоплення
Як кажуть у народі, у великому котлі варитися легше. Ця приказка цілком застосовна до ситуації, що склалася на державному підприємстві «Первомайськвугілля».
До початку військового конфлікту на Донбасі до його структури входило сім шахт. Це важливо. Коли в підприємства багато своїх підрозділів, усі плани й розрахунки виконуються, виходячи з усього виробничого комплексу. І тоді за рахунок більш успішних підприємств можна підтримати відстаючі, вивівши їх на певний ритм роботи. Шахти імені Менжинського і «Первомайська» якраз і були з розряду таких «виручалочок»: мали видобуток, доходи, частиною яких ділилися з іншими виробництвами, якщо у цьому виникала потреба. На жаль, обидві шахти залишилися на непідконтрольній українській владі території, згодом припинили своє існування й... попливли. Сьогодні вони повністю затоплені. І якщо раніше обидва підприємства простягали шахтам «Первомайськвугілля» руку допомоги, то сьогодні навпаки загрожують їм надзвичайною ситуацією.
Із семи шахт ДП в Україні залишилося чотири (ще одна — «Ломоватська» — теж в окупації). До сьогоднішнього дня всі шахти — і працюючі, і затоплені — перебувають в одному виробничому комплексі, тому в технологічному й геологічному плані багато в чому одна від одної залежні. А це означає, що через певний час українські підприємства будуть змушені прийняти додатковий обсяг шахтної води, яка прийде з окупованої території. І якщо не буде вжито необхідних заходів із відкачки цього великого обсягу «непрошеної гості», то вона затопить спочатку шахту «Золоте», потім «Карбоніт», «Горську». Одно слово, практично всі шахти. Про наслідки такого нещастя краще не говорити...
Шахта «Золоте» перебуває в найскладнішому становищі. За прогнозами фахівців, додаткова вода їй загрожує вже наприкінці лютого. У «Первомайськвугіллі», зрозуміло, не сидять склавши руки, стукають у міністерські кабінети із проханням профінансувати роботи, пов’язані з попередженням лиха, що насувається. Сьогодні шахта практично не має видобутку. 500 тонн вугілля за місяць — це мізер для такого підприємства. Але так склалися обставини, що замість вуглевидобутку колектив гірників повинен відкачувати воду. Підземний гідравлічний зв’язок сприяє тому, що всі підземні води закритих вугільних підприємств Кадієвки та Голубовська, що перебувають на території ОРЛО, повинні прибути на «Золоте». Зрозуміло, про розвиток шахти, її оснащення, придбання нових технологій сьогодні не йдеться. На порядку денному одне питання — врятувати підприємство. На жаль, у розв’язанні цієї надсерйозної проблеми «Первомайськвугілля» досі залишається без підтримки.
— Немає такої інстанції, до якої б ми не зверталися по допомогу: до міністерства, в ОДА, ОБСЄ, ООН. На жаль, бажаного відгуку на наше лихо немає, — нарікає в.о. генерального директора ДП «Первомайськвугілля» Борис Перепелиця (на знімку). — Ми на своєму рівні розробили проект, який допоможе прийняти додаткові обсяги води й утримати всі наші підприємства від можливого затоплення. Це, відповідно до розрахунків, потребуватиме 54 мільйони гривень. Першим етапом ми маємо намір прийняти воду із шахти «Первомайська» — приблизно 350 кубів на годину — і практично до цього готові. Приготували у виробках під землею додаткові ємності, а також додатковий насос та електроустаткування, поставили фундамент. Другий етап вимагає значніших вкладень, яких у нас немає. Ідеться не так про кошти, як про спеціальне обладнання і матеріали.
Про наслідки такого нещастя Борис Перепелиця воліє не говорити. І все-таки називає деякі чинники. Насамперед вода вичавить з-під землі додаткові обсяги газу метану, який через тріщини може з’явитися у приватному секторі, у промислових будинках і спорудах. А це дуже небезпечно. По-друге, відбудеться зміна всього гідравлічного балансу й, можливо, заплав двох річок — Луганки та Комишувахи. Уздовж цих заплав розташовані населені пункти, тому не можна виключати, що вся інфраструктура може виявитися в небезпечній зоні. Звичайно, це не станеться за один день, ідеться про найближчу перспективу. Відповідно до попередніх розрахунків гідрогеологів, велика вода очікується в серпні нинішнього року. У тому разі, якщо її не зможуть втримати, для місцевих територіальних громад це загрожує екологічною катастрофою.
Мета — одна, проблем — із десяток
У січні «Первомайськвугілля» добуло майже 22 тисячі тонн вугілля, більшу частину з яких видала на-гора «Горська» — майже 15 тисяч тонн. «Тошківська» і «Карбоніт» спрацювали слабо — 3,6 і 3,2 тисячі тонн вугілля. Звичайно, цього вкрай недостатньо, якщо врахувати, що ДП поставило завдання вивести всі свої шахти в режим самооплатності. Мета шляхетна, але, швидше за все, найближчим часом нездійсненна, якщо врахувати тяжкий технічний стан підприємства.
На сьогодні на всіх шахтах працює по одному очисному вибої. Кілька вибоїв, щоправда, почали готувати, але через те, що «Первомайськвугілля» не має вільних грошей, які можна спрямувати на технічне озброєння, процес уповільнюється. Починаючи з 2014 року, «Первомайськвугілля» не могло забезпечити роботу своїх підприємств у цілодобовому, чотиризмінному режимі, і на це були досить серйозні причини. Річ у тім, що всі шахти перебувають поблизу лінії розмежування, і присутність фронту дає про себе знати, диктує свої умови. У перші роки військового конфлікту, наприклад, цією територією було заборонено пересуватися в темний час доби, тому на двох шахтах працювали лише у двозмінному режимі. Нині так працює тільки шахта «Золоте», решта три — у звичайному режимі.
Друга причина полягає у специфіці роботи. Не секрет, що проходка гірських виробок здійснюється буропідривним способом. Але в умовах ведення бойових дій надходження вибухових матеріалів для промислових цілей було заборонено, і проходка через це не могла повноцінно працювати. І третя причина стосується державних інвестицій. Незважаючи на постійні розмови про розвиток інвестиційних програм у вугільній галузі, сьогодні немає таких людей, які б захотіли ризикувати своїми коштами, вклавши їх у територію поблизу лінії розмежування. Мабуть, ризики перевищують їхні можливості.
Що сьогодні потрібно для підвищення вуглевидобутку?
— Навіть не гроші, а устаткування, матеріали, — відповідає керівник. — 80 відсотків аварій у нас стається через зношеність обладнання. На ліквідації цих аварій ми щодоби втрачаємо до 80 відсотків робочого часу й тільки 20 відсотків залишається на видобуток. Кожна виїмкова дільниця обладнується своїм технологічним ланцюжком. Тому для кожної лави необхідні свої технологічно обґрунтовані обладнання й механізми, щоб очисний процес був дієвим. У загальному підрахунку для заміни старого устаткування підприємству необхідно спочатку до 300 мільйонів гривень. Грошей нам поки що не дали, але кошти для нас передбачено в програмі галузевого міністерства. «Первомайськвугілля» узято у програму, і це нас обнадіює.
— Але за тією ж міністерською програмою шахту «Золоте» запропоновано до ліквідації?
— Так. Але ми відстоюємо її на всіх рівнях. Тільки-но підприємство потрапляє в реструктуризацію, до тієї групи, де закриваються шахти, — це все! Ми й нині особливо нікому не потрібні, а потім — і поготів. Підстави так думати в нас є. Після того, як шахта «Родіна» ввійшла в реструктуризацію, тут припинили відкачувати воду, що тепер іде до нас. Те саме буде й стосовно «Золотого». І ми, і населення проти того, щоб шахту закрили. І керівництво області нас активно в цьому підтримує.
Шахти «Первомайськвугілля» працюють сьогодні на глибині від 700 до 1,2 тисячі метрів, своїм вугіллям забезпечують Вуглегірську ТЕС. «Горська» відправляє туди свій товар напряму, інші шахти через високу зольність спочатку його збагачують на збагачувальній фабриці в Донецькій області, після чого концентрат надходить за адресою призначення — на електростанції. На складах він не лежить. На споживчому ринку існує дефіцит вугілля таких марок, тому труднощів у його реалізації немає.
Україні потрібне вугілля, і вона може його мати в достатній кількості, якщо займеться проблемами галузі. До того ж одночасно буде вирішено й деякі соціальні питання. Скажімо, якщо запрацюють усі три нові лави, підприємству знадобиться 350—400 робітників очисного вибою та прохідників. Тобто чоловіки прилеглих шахтарських селищ буду працевлаштовані.
— Майбутнє у нашого підприємства є, — стверджує Борис Перепелиця. — Запаси вугілля становлять 150 мільйонів тонн, тож його вистачить на століття вперед.
Луганська область.
Колишня будівля збагачувальної фабрики.
Шахта «Горська».
Обід для шахтарів, приготований кухарем Ольгою Артемовою, — ситний і смачний.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
КОМЕНТАР
Юрій ГАРБУЗ, голова Луганської ОДА:
— Вугільна галузь займає 20 відсотків від загальної реалізації промислової продукції області і сьогодні представлена двома державними підприємствами — ДП «Первомайськвугілля» і ПАТ «Лисичанськвугілля». На жаль, обидва підприємства є збитковими, і необхідність стабілізації їх фінансово-економічної ситуації назріла давно. Однак упродовж останніх двох років на капітальне будівництво й технічне переоснащення виробничих потужностей цих двох підприємств із державного бюджету кошти не виділялися. Результат такого ставлення плачевний. У 2016 році всі шахти добули лише 504,9 тисячі тонн вугілля газової групи. Зокрема, через відсутність власних коштів шахта імені Мельникова в 2016-му ніяк не могла відремонтувати вугільний комбайн і простояла без вуглевидобутку кілька місяців. На поточний рік, за розрахунками фахівців, підприємству необхідні капітальні вкладення обсягом 775 мільйонів гривень. Ці кошти дадуть змогу підготувати й оснастити лави, що у свою чергу забезпечить обсяг видобутку на рівні 1,1 мільйона тонн на рік.
Варто розуміти, що вугілля — це не тільки виробництво, робочі місця, наповнюваність місцевих бюджетів, а й значна складова енергетичної безпеки держави. Тому облдержадміністрація не підтримує ті реформи у вугільній галузі, які передбачають ліквідацію або консервацію шахт, що мають величезні запаси вугілля гарної якості. Зокрема, промислові запаси «Лисичанськвугілля» і «Первомайськвугілля» становлять понад 250 мільйонів тонн палива. За виробничої потужності 2,22 мільйона тонн на рік цього вистачить більш як на 100 років.
Виходячи з можливостей шахт регіону, нами не погоджена цільова економічна програма реформування вугільної промисловості на період до 2020 року галузевого міністерства, відповідно до якої 4 із 8 шахт підлягають ліквідації. У разі реалізації такого сценарію роботу втратять майже 2,5 тисячі шахтарів. Такі населені пункти, як Привілля, Новодружеськ, Золоте, для яких шахти є містоутворюючими, залишаться без надходжень, а отже, без засобів на утримання медичних, культурних соціальних об’єктів тощо. На щастя, Міністерство енергетики і вугільної промисловості не прийняло цю програму. Нині фахівці працюють над її новим варіантом. Зважаючи на те, що галузь перебуває в державній власності, ми спрямували низку звернень до профільного міністерства, Кабінету Міністрів України про виділення вугільникам державної підтримки. Без дотацій сьогодні вижити неможливо. Крім того, ми відправили низку пропозицій, що стосуються державно-приватного партнерства. В одному з них мова йде про будівництво гірничо-збагачувальної фабрики. Приватні компанії готові вкладати кошти в будівництво такого важливого для області об’єкта.
Що стосується проекту переведення ДП «Сєверодонецька теплоелектроцентраль» на вугілля, то він продовжує залишатися актуальним. Його реалізація дасть змогу відмовитися від імпортованого природного газу й переробляти вугілля, що добувається в області. Фінансування проекту реконструкції було заплановано за рахунок коштів Державного банку розвитку КНР у рамках Генеральної угоди між нашими державами. Але співробітництво в цьому напрямі припинено із причин, які нам не відомі. У цей час проект реконструкції ТЕЦ актуалізується фахівцями підприємства й проходить експертизу. Однак інвестора ще не визначено.
