ЄС прийшов на майданчик колишнього уранового виробництва
Представники Європейського Союзу, які працюють в Україні над підвищенням ядерної та екологічної безпеки, не схильні порівнювати територію колишнього Придніпровського хімзаводу (ПХЗ) із Чорнобилем, як це роблять наші деякі «гарячі голови», котрі активно виступають за чистоту довкілля. «У Чорнобиля і території колишнього Придніпровського хімічного заводу — різна «природа» забруднення. Не можна порівнювати ці об’єкти й за рівнем радіаційної небезпеки. Наприклад, немає безпосередньої загрози життю і здоров’ю людей, які живуть за межею цього майданчика», — сказав під час візиту на територію колишнього ПХЗ старший радник Європейської комісії Андріан Ван-Дер Меєр.
«Межа», що розділяє небезпеку і безпеку, — це подвійна стіна з колючим дротом, яка навіює аналогії із зоною, у тому числі й Чорнобильською... «Тут у деяких місцях радіація зашкалює. Як у Чорнобилі...» — розповідав, проводячи «екскурсію» територією колишнього ПХЗ, з легкої руки європейських партнерів названою «майданчиком», представник Державного підприємства «Бар’єр» Костянтин Лісовець. — Тут є місця, де рівень радіації сягає 700—800 мікрозівертів/год., а то й узагалі тисячі...»
Створене в 2001-му, коли радіоекологічна ситуація на колишньому ПХЗ привернула на себе увагу і держави, і суспільства, підприємство було покликане мінімізувати вплив на людину та довкілля залишків уранового виробництва, зокрема, захоронених у численних хвостосховищах і на території підприємства, і подалі від нього. Але чи то залишків виявилося занадто багато (40 мільйонів тонн, для порівняння — маса відходів усередині чорнобильського саркофага становить 2,5 мільйона тонн), чи то державних грошей — замало, але робота «Бар’єра» регулярно піддавалася критиці перевіряючих органів і громадськості, які навіть обвинуватили ДП у нецільовому використанні коштів. Однак у «бар’єрівців» своя «правда». «Для того щоб ліквідувати комплекс із переробки урану «Вісмут» на кордоні Східної Німеччини та Чехії, звідки певний час доставляли сировину на ПХЗ, Європі знадобилося дев’ять мільярдів євро. Нам виділялося, у найкращому разі, менше одного мільйона доларів на рік. У гіршому — взагалі нічого не виділялося. Так, ми протягом 2013—2014 років взагалі сиділи без зарплати», — сказав кореспондентові «Голосу України» директор ДП «Бар’єр» Павло Дениско.
Відомі дві державні програми (2003—2008 та 2009—2013 років), які були покликані «привести небезпечні об’єкти ПХЗ в екологічно безпечний стан». Те, що вони хронічно не дофінансувалися, зазначив під час зустрічі з європейськими партнерами у Кам’янському й голова Дніпропетровської обласної ради Гліб Пригунов. «Після закриття колишнього хімічного заводу, який діяв у період з 1947-го по 1992 роки, практично нічого не робилося для очищення джерел радіоактивного забруднення, що становлять серйозну небезпеку для тих, хто працює на підприємствах, розташованих на території колишнього ПХЗ. Потрібно з усією серйозністю констатувати: за 25 років незалежності України не вдалося істотно поліпшити ситуацію... У 2015-му обласна рада виділяла «Бар’єру» понад шість мільйонів гривень на захисні заходи, але через «організаційні труднощі» вони не були освоєні», — сказав, виступаючи на зустрічі, Гліб Пригунов.
«Підтримка штанів» — а саме так образно на «Бар’єрі» характеризують вітчизняне фінансування — все-таки до останнього часу дозволяла уникати якихось серйозних екологічних катаклізмів, що їх можна чекати від наспіх споруджених ще за радянських часів хвостосховищ. Чи можна їх назвати бомбою уповільненої дії? Не виключено... Один із найбільших могильників відходів уранового виробництва розташований в заплаві річки Дніпро, і достатньо навіть невеликого природного форс-мажору, щоб тисячі тонн радіаційного бруду потрапили в нашу поки ще велику й могутню ріку...
Утім... Представники Євросоюзу й прибули саме на майданчик колись найпотужнішого в СРСР підприємства з переробки урану (кажуть, що саме з нього було зроблено першу радянську атомну бомбу), щоб допомогти Україні уникнути реальної радіаційно-екологічної катастрофи.
Як розповіли кореспондентові «Голосу України» працівники «Бар’єра», з 1992 року, коли хімзавод за сигналом з Києва був терміново зупинений буквально в середині виробничого циклу (устаткування і сировину в аварійному порядку звалювали в контейнери й доставляли під навіси до хвостосховищ), сюди привалило чимало народу, який відкрив величезну кількість приватних підприємств. Нині на майданчику колишнього ПХЗ працюють понад 50 підприємств і більш як 1000 осіб.
Як зазначив голова секції Євросоюзу в Україні Йоганнес Баур, нині «ми разом із урядом України працюємо над створенням загальнонаціональної стратегії екологічної безпеки, яка буде реалізована на регіональних рівнях, у тому числі в місті, що дало «притулок» колись небезпечному урановому виробництву. Втім, про загрозу людським життям і тим більше екології мало хто тоді замислювався, а якщо й замислювався, то не вголос... Не випадково весь час діяльності ПХЗ тут була відсутня нормативно-технічна документація щодо правил поводження з радіоактивними відходами. Цю прогалину й намагаються нині усунути європейці, котрі мають намір допомогти. Поки що в розмірі 10 мільйонів євро. Допомога передбачає, зокрема, радіологічну санацію майданчика заводу, ізолювання корпусів, де велося збагачення урану і які буквально «палахкотять» радіацією (вони навіть не обгороджені й сусідять із діючим ДП «Смоли»). Комплекс заходів передбачає також зміцнення дамб хвостосховищ, інформування працівників підприємств, розташованих на майданчику колишнього ПХЗ, про найнебезпечніші території, можливо, ізоляцію таких ділянок. «Саркофаг тут побудувати неможливо, але вжити низку ефективних заходів — цілком під силу», — зауважив на зустрічі Андріан Ван-Дер Меєр, додавши, що реалізація найтерміновіших заходів потребуватиме 25 мільйонів євро, а вся реабілітація майданчика колишнього уранового виробництва — 180 мільйонів євро.
На знімку: «Летючий голландець» радянського минулого: тут збагачувався уран для військової промисловості.
Фото автора.
