Це вже закономірність. Керівники регіональної влади дуже часто закликають створити хороші умови для зарубіжних інвестицій і бізнесменів. І значно рідше згадують про вітчизняних підприємців, а тим паче про умови, в яких їм доводиться працювати. Що приховується за цією тенденцією, і що ми втрачаємо зі зменшенням кількості вітчизняних підприємств?

 

Мертва зона


У Львові в околиці вулиці Пластової — промислова зона, на якій розташовані понад 40 середніх і маленьких підприємств. Серед них будівельна компанія «Артбуд», ПМК-9, автотранспортне підприємство, ремонтний завод, підприємства з виготовлення металоконструкцій і виробництва свічок, майстерні двох театрів. Понад 1500 львів’ян щодня доїжджають вулицею Пластовою на роботу.


Доїжджають — це голосно сказано, бо на вулиці Пластовій нема асфальтованої дороги, лише гравійна. Навколо ями і вибоїни, на узбіччі сміття. У дощову погоду сюди краще не потикатися, бо можна залишитися без коліс.


«Ця вулиця і дотичні до неї розташовані у Личаківському районі Львова і потребують повного каналізування та капітального ремонту. Загальна протяжність — 2350 метрів. Можливо, через те, що тут розташовані лише кілька житлових одноповерхових будинків та півсотні виробничих підприємств, протягом 25 років на цю ділянку не виділяють коштів для ремонту. Невже влада Львова не може зрозуміти, що тільки виробництво підтримує економіку і повинно бути пріоритетним у розвитку держави. Невже не зрозуміло, що поліпшення стану цих вулиць приведе до розвитку наявних та створення нових підприємств, збільшення робочих місць, як наслідок, збільшення надходжень до міського бюджету», — у цьому листі робітників до міської ради крик душі.


Вулиця Пластова могла б стати зручним виробничим мікрорайоном. Нема житлової забудови і чимало вільних ділянок. Все упирається в облаштування 2350 метрів дороги.


Щовесни виробничники завозять на Пластову гравій, наймають грейдер і рівняють дорогу. І так з року в рік до ремонту докладається автотранспортне підприємство, що спеціалізується на міжнародних пасажирських перевезеннях. Автобуси дуже дорогі — ремонтувати їх буде дорожче.


Голова Личаківської районної адміністрації міста Львова Іван Лозинський традиційно відповідає, що на ремонт нема коштів. Робітники промислової зони запитують: «Де знайшли десятки мільйонів гривень на прокладання велосипедних доріжок від Львова до Брюховичів завдовжки 10 кілометрів?».


Місто живе не лише туризмом


Весь Львів нині пронизаний сіткою сучасних велосипедних доріжок, якими можна доїхати з околиць аж до центру. Це майбутнє міста, яке нині часто позиціонують як місто туризму та ІТ-технологій. Але ці сегменти економіки займають трохи більше 10 відсотків. Навіть польський Краків, який відвідують у кілька разів більше туристів, левову частку прибутків отримує від промислового виробництва.


Майбутнє Львова, на думку науковців та експертів, за промисловим і наукоємним виробництвом. І тут важливо провести межу між тим, що важливіше для розвитку міста.


За інформацією управління статистики у Львівській області, у 2016 році промислові підприємства Львова реалізували продукції на 32,6 мільярда гривень. Продукція переробної промисловості становить 53,9 відсотка, а підприємств з постачання електроенергії, газу, нафти та кондиційованого повітря — 37,2 відсотка.


З переробної промисловості найбільше реалізовано харчових напоїв та тютюнових виробів — 8,4 млрд. грн., продукції машинобудування — 2,2 млрд. грн., гумових і пластикових виробів — 1,9 млрд. грн.


Отож на перше місце виходить виробництво харчів та енергетика. Зникають такі сегменти економіки, як приладобудування, зменшується виробництво машинобудування.


Ще одна тривожна тенденція: торік Львів імпортував товарів на суму 763 мільйони доларів США, а експортував — на 354 мільйони доларів. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами — 408 мільйонів доларів США. На думку експертів, це теж вкрай негативна тенденція, коли більше товарів ввозимо, ніж продаємо.


«Свій до свого по своє»


«Місто має дуже вигідне розташування — неподалік кордону з ЄС. Звідси можна розвивати економічні зв’язки на весь пострадянський простір», — вважає підприємець Петро Писарчук, який створив 15 тисяч робочих місць. Починав з невеликого ринку, а нині керує торгово-виробничим комплексом. Все-таки без виробництва важко виживати в нинішніх умовах, на одній торгівлі далеко не заїдеш.


Поки що малий і середній бізнес Львова існують завдяки торгівлі товарами, які доставлені з Польщі, Угорщини, Туреччини та Китаю. Але в недалекому майбутньому добре налагоджена великими трейдерами експансія товарів з ЄС призведе до банкротства «човникового» бізнесу.


Майбутнє Львова, як показує досвід Європи, все-таки за невеликими і середніми промисловими підприємствами. І такі виробничі зони Львова, як Пластова, Рясне, Левандівка з часом отримають нове дихання.


Зарубіжні інвестори нові великі підприємства будують на околиці Львова, одразу за об’їзною дорогою. Це територія приміських районів. Власники зарубіжних підприємств тільки платять зарплату і податки, а отримані прибутки спрямовують у свої країни. Чому б владі вже зараз не долучитися до збереження та підтримки місцевих виробничих підприємств, які вижили.


«Свій виробник все-таки вигідніший. Прибутки залишатимуться в Україні. Недаремно ще в минулому столітті на Львівщині народилося таке гасло «Свій до свого по своє», що дало можливість місцевим виробникам кооперуватися і виживати навіть в роки економічної кризи, — розповів підприємець Володимир Коваль. — Створення сприятливих умов для своїх виробників сприяло б створенню нових робочих місць і збільшенню надходжень до місцевого бюджету. Проблема важлива, бо у міському бюро працевлаштування стоять на обліку 3800 осіб, з них 45 відсотків — молодь віком до 35 років».


За роки незалежності у Львові припинили існування десятки великих заводів — і цю нішу за сприятливих умов могли б заповнити нові невеликі й середні підприємства, як на вулиці Пластовій, які поки що животіють і чекають свого часу.

Львів.