2014 рік. Донецький аеропорт... Той день для начальника відділу прикордонної служби Олега Трофіменка став фатальним. Здавалося, в цивілізованому суспільстві, у незалежній країні ніколи не буде війни — гібридної війни, якою кілька місяців потому вона стане.

 

Олег Трофіменко.

 

Сьогодні Олег тільки подумки та з бойовими товаришами згадує буремні події 2014-го. Перші спроби утисків найманців, виведення особового складу, відведення техніки та перші обстріли з території Російської Федерації. Регулярні обстріли стають не кадром із кінофільму, а цілковитою реальністю. Розповідає, що пережити той тяжкий час йому допомагали думки про рідних, про сім’ю — дружину та двох донечок, які з нетерпінням чекали на свого татка вдома. А щоб сім’я спала спокійно на мирній території, турботливому татусеві, люблячому чоловіку доводилося виконувати надважливі завдання, аби не дати підступному ворогу просунутись углиб.

Співрозмовник пригадує, як особовий склад перерозподілили по інших підрозділах Донецького загону. Як керівнику, Олегу Трофіменку доводилося брати участь у численних посиленнях тієї ділянки кордону, де «братський народ» уже розпочинав неприховану збройну агресію.

«Ситуація була вкрай напруженою. Ми, щоб хоч якось себе розрадити, підтримували один одного, жартували, згадували приємні моменти... Інакше ніяк! У тих умовах насправді усвідомлюєш ціну життя, тих речей, які пропускаєш повз себе у буденному житті», — зазначає прикордонник.

Усім відомий відеоролик на відеохостингу YouTube, відзнятий саме в ДАПі, де зрадники Пшонка, Клименко, Захарченко прориваються, щоб утекти з країни. Завдяки рішучим вказівкам Олега Володимировича та вмілим діям його підлеглих запроданцям так і не вдалося вилетіти з обласного центру. А приймати рішення та віддавати вказівки того дня доводилося саме Трофіменку — начальнику відділу.

«Насправді дуже непросто стає у такій ситуації. Ще, образно кажучи, вчора ці люди керували країною. Мали більшою чи меншою мірою вплив, а сьогодні скоїли злочини проти свого ж народу, проти людяності. Просто в голові не вкладалося. Та у той момент усе, що залежало від нас, як від представників Держприкордонслужби, — ми виконали», — згадує Олег.

«Своя земля й у прикрощі мила», — філософськи зазначає співрозмовник. Досить тяжко говорити про вимір такого абстрактного поняття, як патріотизм. Невидиме, проте реально існуюче, воно наповнює наше життя сенсом, тим самим роблячи нас людьми і гідною нацією. Дуже легко любити свою країну і залишатись у ній, коли вона багата і могутня. Значно важче, коли вона незахищена і слабка. І як справжні сини та доньки своєї неньки, сьогодні тисячі юнаків і дівчат захищають нашу країну без жодної думки про зраду своєму народу.

Світлана САВЧУК,
прес-офіцер ОКПП «Київ» Держприкордонслужби України.

Фото автора.