Укр | Рус
Заключна заява та рекомендації п'ятого засідання Парламентського комітету асоціації між Україною та Європейським Союзом Футбол. Австрійський збір завершено, українська команда вирушила до Загреба У селі Велюнь на Рівненщині заклали парк на честь загиблого в АТО Олександра Ярмоліча Відійшов у засвіти митрополит Ніфонт Символ пам'яті, символ натхнення в боротьбі Чотири дні "Північ" вчилася перемагати У Херсоні монетизують пільги Невже поринемо в пітьму? Капелану подарували мікроавтобус На Тернопільщині представники ОБСЄ цікавилися економікою та альтернативними джерелами енергії У Полтаві відкрилася виставка складного живопису Патріотичне вбрання для чотирилапого друга Озеро почервоніло від сорому? Прифронтові школи поповнилися новими комп'ютерами Енергетики попереджають: кредитувати боржників не можуть
загрузка...
Голосування
Чи повинен представник Росії брати участь у пісенному конкурсі Євробаченння 2017?

Голосувати

Якою, на вашу думку, має бути мінімальна пенсія в Україні?

Голосувати
На головну
21.03.2017

Сам молоко виробив, сам продав — ще й доплати за нього?

Ірина КОЗАК

Високі податки змушують скорочувати поголів’я

Дискусії про доцільність режиму спецоподаткування для сільгоспвиробників були довгими і запеклими. До того ж доволі часто в них брали участь не тільки практики, а й політики, котрі вміло маніпулювали цією темою. Одні казали, що аграрний сектор зазнає колосальних збитків у разі скасування такої пільги. Інші наполягали, що ця галузь нічим не відрізняється від інших, тому відраховувати в бюджет має нарівні зі всіма.

Прихильники останньої тези перемогли, тож з початку року аграрії перейшли на загальний режим оподаткування. І це означає, що механізм, коли сплачений ними ПДВ, який раніше повертався на спецрахунок і міг бути використаний для власних потреб, відтепер не діє. Усі гроші йдуть до держбюджету.

Щоправда, ці втрати, на думку урядовців, мають бути певною мірою компенсовані державними дотаціями. Але що вийде з усіх цих новацій? Скільки додатково зароблять чи втратять аграрії, тепер уже можна порахувати не тільки в теорії, а й на практиці.

Якою ціною дається успіх

Василь Мастій, керівник ТОВ «Святець», що у Теофіпольському районі на Хмельниччині, хапається за голову обома руками: «За довгу практику було всяке: господарство і процвітало, і просто жило, і виживало... А тепер вже й не знати, як назвати цю ситуацію. До ліпшого чомусь не йде, з кожним разом все гірше і гірше».

Якщо раніше це хазяйство було типовим серед тих, кого називали сильними, то тепер воно вкрай нетипове для області. Свої п’ять тисяч гектарів з усіх сил намагається втримати, не віддати компаніям-гігантам, котрі оточили зусібіч. Витримувати конкуренцію з їхнього боку не те що важко, іноді просто нереально, адже боротьба за оренду паїв йде просто шалена. А до цього напору тепер додався ще й фінансовий тиск з боку держави.

— Тільки подивіться, яка арифметика, — починає рахувати Василь Васильович. — От ми на фермах виробили молока на два мільйони гривень — рахую за теперішніми закупівельними цінами. І мусимо ж його продати. З цим теж проблеми немає — заготівельників і гукати не треба. Здавалося б, всім зробили добре. Але тут виходить, що за своє ж продане мусимо сплатити 380 тисяч гривень податку. Та де таке є? За часів Союзу колгоспам за здане молоко держава доплачувала. А тепер — ми їй?

Ну, нехай та практика вже давно забута. Але ж у багатьох країнах і тепер уряди продовжують підтримувати скотарство. Чому ж у нас так категорично відкинули цю ідею?

Не можна сказати, що податкові зміни не дали позитивних результатів. Якщо розглядати проблему лише з точки зору наповнення бюджету, то тут справді помітний позитив. Лише один «Святець», котрий є крихтою в масштабі держави, торік сплатив майже сім мільйонів гривень податків та зборів. А вже нинішнього року, вочевидь, сума збільшиться до двадцяти мільйонів. Уявляєте, яке зростання. І про нього обов’язково заявлять фіскали та урядовці як про небувалий останніми роками успіх.

Та подивимось і на інший бік медалі, тобто податкової накладної. Ще не так давно у цьому товаристві було вісім ферм. Для нинішніх часів випадок просто унікальний, бо жоден із потужних інвесторів, котрі мають у десятки разів більше орендованих паїв, не береться так активно за скотарство.

Але у господарстві залишилось лише шість ферм. І все через те, що ця справа, на відміну від рослинництва, а особливо вирощування зернових і олійних культур, залишається якщо не збитковою, то вкрай низькорентабельною.

Про відновлення старих ферм тепер навіть мови не ведуть. Навпаки, нові правила підштовхують до закриття ще однієї-двох. У селі не хотіли б цього робити, але фінансово-податкові обставини виявляються сильнішими за бажання.

Тепер доять не тільки корів, а й ферму і все господарство

Керівнику дедалі важче називати статті, за якими він отримує прибутки. Зате витрати зростають день від дня. Про алгоритм стрибків цін на енергоносії, особливо на електроенергію, котра стає дорожчою практично щомісяця, вже навіть не говорять: втомились, та й ніхто не слухає. Але Мастій просто у розпачі запитує: «Чому за світло і газ повинні заплатити наперед? Якщо здаю молоко, то, буває, місяцями чекаємо на свої гроші. А за енергоносії спробуй не заплати авансом, то так без них і залишишся. Ну де тут логіка? І чому нікого в державі не цікавить існування такого хибного порядку?»

Та яку новацію не візьми, вона чомусь обертається проти аграріїв. Ось і вже славнозвісна мінімалка. У «Святці», приміром, і раніше ніколи не стояло питання, щоб зекономити на доярках чи інших працівниках. Та водночас всім добре відомо, що чимало робіт у селі мають сезонний і тимчасовий характер. Буває, людина зайнята на роботі не те що пару тижнів, а кілька днів у місяць. То як їй платити отих 3200? Було б не шкода, якби каса господарства тріщала від купюр. Але вона навпаки — все тане і тане.

Як виправити ситуацію? Урядовці кажуть, що постійно сушать мізки над цим. Але, здається, не треба бути фахівцем ані в макроекономіці, ані в податковій сфері, щоб розробити розумну і вигідну для всіх політику. Достатньо лише згадати кілька народних прислів’їв хоча б про те, що не можна рубати курку, яка несе золоті яйця. І не здереш дві шкури з одного барана. Та й зовсім не отримаєш вовни зі стриженої вівці. Неважко помітити, що вся фіскальна політика саме в аграрній галузі вже давно розроблена і визнана в світі. Ну й нам би це зрозуміти та ще щось додати і про корів, що дають молоко, і про бичків, і про поросят... Бо не отримаєш нічого, якщо їх не буде...

Хоча й обіцяні дотації

Таких, як Василь Мастій, закликають бути оптимістами. Мовляв, не все так критично. Адже начувані про майже п’ять мільярдів гривень дотації для підтримки агросектору. Це добре. Та, на жаль, у цей список, схоже, не потрапляють святецькі ферми.

Щоправда, наприкінці лютого Кабмін прийняв чергову «підтримуючу» постанову, якою затверджено Порядок ведення та форму Реєстру отримувачів бюджетної дотації. Відповідно до документа, сільгоспвиробники мають подати заяву щодо включення їх до такого реєстру. Після реєстрації та надання документів про сплату ПДВ фіскальна служба сформує відповідний список. Потім передасть його казначейству. А те в автоматичному режимі щомісяця розподілятиме кошти. Але чи дійдуть гроші з бюджету до «Святця», а головне — коли, у господарстві не знають. І особливо на них не сподіваються. Бо вже не раз були свідками кругообігу грошей в країні, з якого такі маленькі господарства чомусь постійно випадають.

На місцях пропонують запровадити механізм, коли невеликі господарства отримують дотації на гектар обробленої землі чи тонну виробленого молока або іншої тваринницької продукції. Це не новинка для українського села. Але такі програми можуть діяти ефективно лише за однієї умови: допомогу повинен отримати той, хто реально щось виростив і виробив. А не той, хто приміром, здав свою землю в суборенду, отримав з цього гроші, а потім ще й державну підтримку. Чомусь таких горе-фермерів не можуть побороти.

Чи не з цієї ж причини і реальних трударів не виходить підтримати?

Наслідки незбалансованої політики на селі стають дедалі очевиднішими. Наприклад, на Хмельниччині торік переробними підприємствами області куплено в усіх категоріях постачальників 4,3 тисячі тонн живої ваги тварин — на третину менше, ніж у 2015-му. Причому найпомітніше падіння відбулось саме у агропідприємствах, які реалізували продукції на 36,5 відсотка менше.

За цей же час переробники купили 182,8 тисячі тонн молока. І знову в сільгосппідприємствах продажі скоротились на 39,4 відсотка.

Мимоволі доходиш висновку: у них все менше бажання, а головне — реальних можливостей працювати собі на користь, споживачеві — на здоров’я. Тому й скорочуються, а то й просто щезають. Якщо фінансовий зашморг затягуватиметься і надалі, то виробникам не залишатиметься нічого іншого, як самим корову доглянути, молоко видоїти, а потім... самим його і випити. Бо продавати — собі на збиток.

Ірина КОЗАК.

Хмельницька область.

Всі статті рубрики На головну