Чому Львівщина не зробила економічний стрибок
Торік найбільше податків на прибуток сплатили львівські компанії «Світоч», «СКФ Україна», «Візовий сервісний центр», «Львівобленерго», «Леоні» — 439 мільйонів гривень, або 46% від загальної суми надходжень.
А куди зникли колись відомі підприємства — автобусний завод, «Мікроприлад», «Львівприлад», «Кінескоп», «Прогрес», які були знаними на всьому пострадянському просторі?
Заглянувши нині в звіти фіскальної служби, побачимо, що прибутково працює із колись добре відомих лише фірма «Світоч», і то завдяки зарубіжному інвестору, який має вихід на ринки збуту і може закупити за конкурентними цінами сировину.
Якби «Прогрес» створив спільне підприємство з відомими світовими брендами, ми б далі ходили в туфлях цієї фірми. Це саме можна сказати про «Електрон», «Кінескоп», «Львівприлад», які вчасно не зорієнтувалися і не перебудували виробництво.
На знімку: очільники Львівщини, які керували регіоном у роки незалежності, зустрілися в Театрі опери та балету під час урочистостей до Дня Соборності. Зліва направо: Михайло Костюк, Юрій Турянський, Степан Давимука, Микола Горинь, Олександр Ганущин, Олег Синютка, Мирон Янків, Василь Горбаль, Микола Кміть, Олександр Сендега, Михайло Гладій.
А що влада?
У 1997 році на Львівщині на зміну Миколі Гориню прийшов новий голова облдержадміністрації — аграрій Михайло Гладій. Куратором промисловості в ОДА призначили колишнього директора Львівського автобусного заводу Степана Давидяка. Чого можна було чекати від людини, яка не змогла вивести своє підприємство з прориву ЛАЗ занепадав і зменшував виробництво. Люди сиділи без зарплати і виходили на акції протесту, а Степан Давидяк мав допомогти регіону зробити економічний стрибок.
Для цього були всі можливості. Найкращі в країні кадри в машинобудуванні та приладобудуванні. Великий науковий потенціал — десятки науково-дослідних інститутів та закладів Академії наук. Область прикордонна, з розвинутою інфраструктурою міжнародних переходів. Тут могли з’явитися представництва відомих зарубіжних компаній — дуже вигідне географічне розташування, і звідси можна було виходити на ринки пострадянських країн.
Що робить аграрна команда Михайла Гладія? Нарощує економічний потенціал регіону? Створює сприятливі умови для розвитку промисловості? Бореться з корупцією і поборами чиновників?
Аграрії беруть під контроль спиртову та харчову промисловість — ті сегменти економіки, які швидко дають прибутки. На грошових посадах розставляють свої перевірені кадри. Навіть мови не ведуть про нарощення сільськогосподарського виробництва, збільшення поголів’я в тваринництві.
Це був час масової приватизації і швидких грошей. Про перспективи майже не говорили. Ті часи нагадували лихоманку швидкого збагачення. Більшість заможних людей легалізували свої капітали та узаконили статки саме за часів аграріїв, влада яких затягнулася аж до 2003 року.
Львів, який ще недавно виробляв телевізори, крани, автонавантажувачі, радіоелектроніку, звузив сегмент своїх товарів до горілки, пива і цукерок. На зміну заводам почали виростати нові ринки, де перепродувались зарубіжні товари.
Ринок праці порожнів. Кращі фахівці перекваліфіковувались у продавців або виїжджали за кордон.
Чи не єдине, що зробила аграрна команда Михайла Гладія, це посприяла німецькому виробнику у відкритті біля Стрия заводу «Леоні», який почав випускати електрокабелі для автомобілів. На підприємстві працевлаштували понад шість тисяч робітників. Це був один із перших успішних проектів в Україні, в який німці інвестували понад 60 мільйонів євро.
Чим запам’яталися очільники регіону
Кожен новий керівник ОДА приходив на посаду з благими намірами — розвивати економіку краю, створювати нові робочі місця, одне слово — сприяти бізнесу, бо від цього залежить благополуччя людей.
Найкращі шанси для змін після помаранчевої революції мав Петро Олійник. Найбільший його економічний проект — будівництво нафтопереробного заводу під Бродами — виявився мильною бульбашкою. Обіцяли залучити іноземні інвестиції на суму три мільярди доларів, працевлаштувати кілька тисяч робітників, але обіцянки виявилися солодкою казкою. Нині про нафтопереробний завод навіть не згадують.
«У Львові консервативна місцева еліта. Це добре було видно на прикладі приходу до влади аграріїв, — коментує директор Центру проблем територій НАН України Петро Жук. — У період, коли областю керував В’ячеслав Чорновіл, коли трощили стару тоталітарну систему, люди бачили перспективи. Був ще сприятливий період для реформ після помаранчевої революції, але ним не скористалися».
Нестандартних кроків ще чекали від очільників регіону, які приходили з бізнесу. Одним із таких був Микола Кміть, керівник заводу мінеральних вод у Моршині. Він не був пов’язаний ні з владною елітою, ні з партійною, зібрав молоду команду і намагався щось змінити.
У цей час в обласній раді бал правили депутати-бізнесмени, які тупо «заробляли» кошти для партійних кас. З того приводу навіть відбулася гостра дискусія між виконавчою владою та депутатським корпусом.
Микола Кміть не зміг протистояти цьому лобі. Він вирішив свої питання із земельними ділянками для заводу, і на тому закінчилися всі реформи.
А далі на посаду голови Львівської ОДА почали призначати зовсім випадкових людей: банкіра, прокурора, двох генералів міліції, залізничника. Кадри мінялися ледь не щороку, але ніхто з них не залишив помітного сліду на Львівщині.
Дуже часто на порядку денному поставало питання долі Львівського автобусного заводу. В 2001-му 70,4% акцій цього підприємства викупив російський інвестор — компанія «Сил-Авто». З кожними роком виробництво автобусів скорочувалося. Останній «ЛАЗ» зійшов з конвеєра в 2013-му. Контрольний пакет акцій має російський бізнесмен Ігор Чуркін. Нині на території заводу працюють торгові центри та ведеться житлове будівництво. Місцева влада часто ставить питання про націоналізацію підприємства. Але далі голосних заяв справа не посувається.
Не заважайте бізнесу
За останні два роки стиль керування Львівщиною кардинально змінився.
По-перше, немає конфліктів між керівником обласної державної адміністрації Олегом Синюткою і головою обласної ради Олександром Ганущиним. Нині інша картина. Керівник ОДА і голова облради працюють разом як одна команда для блага свого регіону. Вперше за всі роки незалежності.
По-друге, влада дистанціювалася від бізнесу, не втручається волюнтаристськими методами в економіку і не наказує, як працювати, які сегменти розвивати.
«Головне наше завдання — створити сприятливі умови для розвитку бізнесу, — каже голова ОДА Олег Синютка. — На всіх рівнях ми оголосили війну корупції. У нас немає ні схем, ні пірамід. А бізнес сам визначиться, куди рухатися, що розвивати».
— Це правильний підхід,— каже приватний підприємець Василь Оробець. — Головне завдання влади — не заважати бізнесу працювати.
На околиці Львова за останні два роки виросли нові підприємства — німецьке, японське. В регіон прийшов зарубіжний інвестор. Пропонує хороші умови праці й зарплату близько 6 тисяч гривень. Компанії запрошують навіть тих, хто не має певних навичок. Найбільше потрібні швачки. Поряд із заводом створили центр для тренінгів і навчають львів’ян майбутньої професії.
Несподівано друге дихання отримав відомий концерн «Електрон», який зайняв нішу з виробництва трамваїв та тролейбусів, малогабаритних машин. Виробництво телевізорів відійшло на другий план. Концерн став розвивати нові сегменти економіки і втримався на плаву.
Львів нині відомий на ринку наукових технологій завдяки ІТ-галузі. Місцеві компанії з програмного забезпечення входять в десятку найбільш розвинутих в Європі. Це ще одна ілюстрація до думки, що економікою не можна командувати, а лише сприяти. Жодна команда не передбачала бурхливого розвитку ІТ-галузі. Нині львівські компанії мають офіси в провідних країнах світу. І роль влади зводиться до одного запитання: що потрібно зробити для успішного розвитку?
Богдан КУШНІР.
Фото Ігоря СЕНКАЛЬСЬКОГО.
Львівська область.
