Важко переоцінити, як важлива сьогодні, в умовах війни на сході, роль друкованого слова, зокрема — газет, журналів. Ми, жителі Донбасу, чекаємо на кожний свіжий номер з нетерпінням, однак нас цим не балують.


«Голос України» передплачую і читаю від дня його заснування. Виписав і на нинішній рік, але «Укр-пошта» робить усе, щоб від газети відмовився не тільки я, а й усі передплатники. Доставка кореспонденції здійснюється геть погано, що у читачів викликає безліч запитань і нарікань. Невже редакція затримує випуск газети?

 

Якщо ні, то коли і чому із запізненням відправляються чергові номери в регіони (зокрема, у Донецьку область)?! Так, скажімо, 4 квітня отримав номери за 30, 31 березня! Навіть не за 1 квітня, був би привід посміятися! Хоча нам не до сміху! Незрозуміло, де подорожують газети, на які так чекають передплатники?..


У будь-якому разі — раджу шановним журналістам улюбленого видання — якщо ви хочете, щоб вашу газету читали, треба працювати не лише над якістю матеріалів, а й над логістикою. Чому, скажімо, номер з Києва до Курахового доставляють через Маріуполь? Побоююсь, якщо пресу не почнуть доставляти вчасно, доведеться відмовлятися від передплати на травень—грудень нинішнього року і вимагати повернення грошей! Невже шановні листоноші не знають, що газета живе один день!


Навіщо мені передплата на макулатуру?


А. СУХАНОВ.


Курахове 
Донецької області.