Бійцю десантно-штурмової роти батальйону морської піхоти Миколі Супруну (на знімку) дев’ятнадцять років. У зону АТО він добровільно пішов служити після закінчення Одеського морехідного училища.

 

Фото надано Альоною КАДУКОЮ.


Родом Микола зі старовинного села Кам’яний Брід Лисянського району, що на Черкащині. Виховувався у великій сім’ї, де виросло десятеро дітей. Родині довелося пережити багато лиха. Коли від хвороби померла мати, п’ятеро старших дітей уже виїхали з села і мали свої сім’ї. П’ятьох молодших братиків і сестричок соціальні служби планували віддати до інтернату. Та сироти не захотіли йти з рідного дому. За матір Колі, Яні, Віктору і Мирославі стала старша за них Альона. Сама ще неповнолітня, дівчинка була дуже відповідальною, серйозною, турботливою, тож на неї залишили дітей. Порадою допомагала Альоні бабуся Ганна. Вона була неходяча, та все ж навчила онуку готувати страви, а всіх дітей — поратися на городі, дбати про своє домашнє господарство. Діти тримали козу, свиню, качок, курей. Усі виросли працелюбними, дружними, старанними, закінчили школу, пішли далі навчатися. У батьківській хаті залишилася Альона. Вона рано вийшла заміж, влаштувалася на роботу в соціальну службу.

 

А потім у родину прийшло ще одне горе. У 2012 році трагічно загинув вісімнадцятирічний Віктор, випускник Одеської морехідки. Помер, поранившись на кораблі, котрий тільки-но повернувся з Африки. Віктора, зеленого матроса, з ще кількома хлопцями відправили мити ще не знезаражені каюти і трюми...


— Не можу передати словами, як ми переживали смерть Віті, — пригадує 28-річна Альона Кадука. — Коля у цей час був старшокласником і твердо нам заявив, щоб не відмовляли його і не благали — він піде стежкою брата, у морехідне училище. Я знала, що менший брат, як і Вітя, дуже любив море, мріяв про далекі плавання. Я зібрала його в дорогу, до Одеси...


Швидко минули роки навчання. На сході тривала війна, гинули українські бійці. Випускник морехідки, молодший спеціаліст Микола Супрун давно для себе вирішив: він стане пліч-о-пліч із захисниками рідної землі, а море його почекає.


— На початку осені 2016-го Коля став морським піхотинцем, — розповідає далі Альона. — Родиною купили для нього форму, бронежилет, бінокль нічного бачення. Потім дізналися, що його десантно-штурмова рота щодня перебуває у найгарячіших точках — від Широкиного до Авдіївки. Ми всі, старші і молодші сестри та брати, страшенно за Колю переживаємо, тільки й слухаємо зведення про бойові дії в АТО. А він, коли вдасться зателефонувати, ніколи ні на що не скаржиться, заспокоює й завжди каже, що в нього все добре. Коля дуже витривалий, мужній і терплячий. Через волонтерів передаємо братику щось смачненьке. Ось і нещодавно приготувала м’ясні рулети, биточки, напекла улюблених Колиних пирогів з вишнями ще й торта та відправила морським піхотинцям...


Утім, поділилася Альона, можливо, на наступну після Великодня неділю брат уже сидітиме за родинним столом разом із сестрами та братами, племінницями і племінниками. За зразкову службу, сумлінне виконання бойових завдань Миколу Супруна обіцяють відзначити, надати кількаденну відпустку додому. Тоді приїдуть до Кам’яного Броду на Проводи і на зустріч з наймолодшим братом Михайло, Володимир, Сергій, Оксана, Анна, Яна і Мирослава.


— Ми так чекаємо цього дня, — схвильовано ділиться Альона. — Особливо троє моїх дітей, дев’ятирічна Настя, семилітня Софія і п’ятирічна Мілана. Вони вже «дорослі» і знають, що їх дядечко захищає нашу велику сім’ю від ворогів, що він найсміливіший, найвідважніший, найгарніший морський піхотинець. Вони ним дуже пишаються. Дівчатка готують Колі подарунки, малюють листівки і вітання. Я чепурю батьківський дім, щоб усім у ньому було затишно і тепло. Щоб Коля хоч трохи відпочив душею у спокої і тиші...

Черкаська область.