Від пережитого усвідомлення, що в наших реаліях "серед білого дня" можна пограбувати навіть півтисячі людей, і не на сотню -- на мільйони гривень, село Злинка, що на Кіровоградщині, поступово оговтується. Громада вже не пікетує державні установи в Малій Висці і Кропивницькому, тихо поновлюючи свої права на землю у судах. Досягти повної сатисфакції і почути прізвища авторів найбрутальнішої за всю історію Кіровоградщини аграрної оборудки так і не поталанило. Хоча цього хотілося усім -- і селянам, і журналістам, котрі про це писали, й тисячам інших людей, які вперто (і, може, все-таки -- небезнадійно) вірять у закон і порядок.

 

На знімку:

 

завідувачка злинського дитсадка Ірина Науменко
тепер щодня виводить дітей
на новий ігровий майданчик

 

Громада -- сама собі лікар

 

Очевидно, доречно буде ще раз пригадати, як влітку 2015-го півтисячі пайовиків найбільшого села Кіровоградщини мало не втратили на загал дві з половиною тисячі гектарів землі ("Голос України" за 13.08.2015 р. -- "Клони, або Про схеми заволодіння чужим майном" та за 01.03.2016 р. -- "Готові вийти в поле, але бояться рейдерів"). Така перспектива здавалася цілком імовірною після того, як із контори місцевого ТОВ "Авангард" глупої ночі було викрадено п'ятсот договорів, копій паспортів, ідентифікаційних номерів пайовиків. Навіть тих сорока селян, котрі на момент скоєння злочину вже померли. Байдуже. І небіжчиків, і живих в авральному порядку (навіть уночі, хоч і під дахом поважної державної установи, котра зазвичай не те що після 17-ї -- обідньої пори не пустить на поріг "зайвого" відвідувача) поспіхом реєстрували як орендарів новоствореного ТОВ СТОВ "Авангард"... "Вирішивши" в такий спосіб питання в площині юридичній, новий інкогніто-землевласник уже за пару тижнів пригнав на злинські поля свої комбайни.

 

Злинці -- молодці! Тим "гостям" вони дали відкоша і переказали, що тут хапугам-злодіям нічого не вигорить. Створили загін самооборони, а на в'їздах до села виставили охорону. Не з рогатками в руках, оскільки мисливців, як і мешканців, у цьому селі більше, ніж у будь-якому іншому. Новоспечений директор Хмара, чиє прізвище значилося в підроблених договорах оренди, хутенько зник, наче й не було. Чи особливо старанно його ніколи й не шукали?!

 

Одне слово, та нервова атмосфера, коли злинський конфлікт нагадував якийсь маскарад із дивними танцями правоохоронців і влади навколо очевидного факту пограбування громади, потроху розсіюється. Громада стала сама собі психотерапевтом. А нині свіже весняне повітря, дивовижні річкові каскади, спільна робота на благоустрій території і десяток позитивних судових рішень по вкраденій землі налаштовують людей на позитивні думки про завтрашній день. Голова згуртованого випробуваннями села Олександр Недолужко розповідає, що сам возив потерпілих на слідчі дії аж до Києва. По одному з них справу там, у столиці, й вирішили. Позитивно, звісно ж. Решта почеркознавчих експертиз і остаточних реабілітаційних висновків робитиметься на місці.

 

Віник -- теж зброя

 

Поки Василь Нєгрєта та Віктор Саламаха (на знімку) сіють ячмінь на відвойованій землі, їхні односельці (на знімку нижче) озброїлися граблями, лопатами й віниками. Це не перший і не останній суботник у селі, що змінюється на очах. Результатом ідейної одностайності є реставрований клуб, парк у центрі, пляж на одному зі ставів, чисті береги водойм, щойно придбаний за кошти, зібрані населенням, грейдер. За словами сільського голови, організація самооборони стала початком створення активного осередку сельчан, котрі і грошима на загальні потреби готові скластися, і за віники беруться охоче.

 

До спеціального фонду здають хто по п'ятдесят, а хто -- й по кілька тисяч гривень. Так зібрали 200 тисяч гривень на старенький, поки що неходовий грейдер, куплений аж у Полтаві. Інша ініціатива прискорила благоустрій території дитячого садочка "Сонечко".

 

Село відроджується і оживає, як земля навесні.

 

Олег ШВЕРНЕНКО.

Фото Івана КОРЗУНА.

 

Голос України