2 травня у Сочі канцлер ФРН Ангела Меркель зустрінеться з президентом РФ Володимиром Путіним. Німецькі оглядачі вважають, що її візит носитиме прагматичний характер: вона має намір обстоювати економічні інтереси своєї країни. І хоч офіційна мета візиту канцлера — підготовка до саміту «Великої двадцятки», який відбудеться у Гамбурзі в липні, а також питання двосторонніх відносин, однак це лише те, що лежить на «поверхні».

 

Меркель поїде до Росії уперше після дворічної перерви, на чому досі чимало спекулювали німецькі ЗМІ, нагадуючи її ж висловлювання, що візит до цієї країни можливий лише після позитивних зрушень у конфліктах в Україні та Сирії. Але актуальні світові проблеми спонукають до дій. Тому експерти здебільшого вважають, що після того, як змінився заокеанський куратор ЄС — президент США, та після ухвалення рішення Лондоном щодо Брекзіту, лідери двох держав нададуть перевагу не питанням України та Сирії, а розвитку ситуації на Корейському півострові та відносинам США з Китаєм. Утім, і тему України обійти їм теж буде неможливо.


Однак для Меркель «власна сорочка усе-таки ближча до тіла»: вибори в Бундестаг у вересні. Адже німецькі політики безпосередньо чи опосередковано через ЗМІ вимагають, аби канцлер була рішучою під час переговорів, зокрема, поставила питання руба: «Путін має припинити підтримувати сепаратистів на сході України та диктатора Башара Асада у Сирії, а також анексію Криму та знущання над кримськотатарським населенням, забезпечити в Росії свободу ЗМІ». Цілком можливо, що канцлер порушить ці питання, хоча навряд чи вимагатиме на них відповідей. Але перед власними виборцями буде можливість відзвітувати, що вона сказала Путіну все, чого вони вимагали.


Канцлер у цій поїздці має ще одне життєво важливе завдання, розв’язання якого чекають від неї і представники німецького великого бізнесу, і виборці. Адже, хоч економіка Німеччини зростає, але без стабільних поставок енергоносіїв, передусім газу, високих показників неможливо досягати. Інтрига полягає у тому, що цими днями укладається угода з будівництва другої лінії трубопроводу «Північний потік-2». За повідомленням «Газпрому», європейські компанії зобов’язались фінансувати половину вартості проекту.


Тож така участь західних енергетичних гігантів має усунути також і політичні перепони для спорудження цього газогону. Проти чого найбільше заперечують транзитери вуглеводнів у Європу — Польща та Україна, вимагаючи від Берліна припинити угоду з Москвою. Адже «Північний потік-2», а також «Турецький потік» уже 2019 року знімуть потребу в українській ГТС та польській «трубі» — якщо не повністю, то значною мірою. Або спонукатимуть відмовитися від одного з транзитів. Від котрого з них — українського чи того, що прямує до Європи через Білорусь і Польщу? 


Який компроміс запропонує німецька делегація, очолювана канцлером? Чи торгуватиметься вона, аби захистити інтереси і Польщі, і України? Чи чинитиме лише прагматично, задовольняючи тільки власні економічні інтереси?


Берлін.