В Україні намічається унікальне за своєю значимістю кримінальне розслідування. Прокуратура досліджуватиме факт убивства у 1952 році головного художника Української Повстанської Армії Ніла Хасевича. Принаймні, відповідно до заяви Дениса Поліщука з «Національного центру правозахисту», до Єдиного реєстру досудового розслідування внесено справу за фактом вчинення в березні 1952 року працівниками управління Міністерства державної безпеки умисного вбивства двох і більше осіб на території Рівненщини. У числі цих осіб перебував Ніл Хасевич.

Як зазначив сам заявник, ця справа не має аналогів в Україні. Вчинок офіцера КДБ, якому інкримінується згадане вбивство і який нині проживає у Рівному, не має терміну давності. Злочин через десятки років залишається злочином. Вбивство Хасевича, борця за незалежність, повинно розслідуватися, і кожний причетний до цього злочину має отримати вирок. Судовий процес продемонструє спроможність українського законодавства надати належну правову оцінку злочинам комуністичної епохи та в подальшому врегулювати це питання на належному рівні. Можливо, окремо взяту людину можна пробачити. Але пробачити систему, яка знищила мільйони українців, неможливо.

Ніл Хасевич (див. автопортрет) — повстанський художник-графік. Під час формування загонів УПА він, незважаючи на своє каліцтво (втратив ногу), долучився до підпільної роботи, працював у редакції газети «Волинь у боротьбі». Ілюстрував майже всі підпільні видання на Волині та Поліссі. Зокрема, сатиричні видання УПА «Хрін» та «Український перець», де висміював владу.

Ніла Хасевича вважають творцем візуального образу УПА, його перу належить портрет командувача загонів УПА на Волині Клима Савура, а також твори «Волинь у боротьбі» і «Графіка в бункерах УПА», які здивували світ. Саме Ніл Хасевич намалював облігації на бойовий фонд УПА, так звані бофони.

У повоєнний час повстанцеві, який перебував у підпіллі, пропонували здатися, але його передсмертними словами залишилися такі: «Поки залишатиметься бодай одна крапля моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися з ними зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я, інвалід, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива...».

Євген ЦИМБАЛЮК,
краєзнавець.

Млинів Рівненської області.