ДІТИ МАЛЮЮТЬ МИР, ЩОБ ДОРОСЛІ СТАЛИ ДОРОСЛІШИМИ. Така антивоєнна виставка малюнків українських дітей (у тому числі й співробітників «Голосу України») відбулась у Санкт-Петербурзі.
Експозиції на пітерських перехрестях одразу доповнювали малюнки й російських малюків. «Ми намагаємося щоразу нагадати людям про частку особистої відповідальності кожного за військові злочини російської влади. Ми звернулися до дорослих, показавши, якою бачиться військова реальність очима дітей. І ми попросили від свого імені Україну вибачити нас за нашу нездатність спершу запобігти, а потім зупинити війну», — зізнався один з організаторів виставки Олег Максаков. Реакція на виставку дитячих малюнків була неоднозначна! Від підтримки до закликів... «вішати на ліхтарях». Що, загалом, нині — страшна норма, коли звучить слово «Україна». Виставку розгромили. Російська влада воює вже з дитячою мрією про мир.
Ніна АППЕЛЬХАНС (із Рязані, медсестра, мешкає в Холместранні):
— Я до війни та анексії Криму з українцями не спілкувалася і про Україну не думала! А тепер у мене більше українських друзів, ніж російських!
Із приводу того, що я думаю про війну? Тут і думати нема чого! Ясно все!
Без російського втручання цієї війни НІКОЛИ не було б!!!
У вас набагато більше людей, ніж у Росії, виявилися з імунітетом проти радянського менталітету. Тому і з Майданом ви були перші! Саме за це я все-таки поважаю більше Український народ, ніж свій, російський. У світі поки що не побудовано й не придумано ніякого суспільного ладу, який був би кращий за західноєвропейський. Тому я підтримую всією душею ваш вибір на європейську орієнтацію. Я сама живу на Заході (Швеція, Норвегія) 27 років. І найкраще в цьому ладі не матеріальне благополуччя, а гідне ставлення до людей — скрізь і у всьому. Але поки Росія не дійшла до цього менталітету, вам потрібно «звільнитися» від російського впливу. На жаль, «дружба» з Росією не приводить ні до чого прогресивного. Багато моїх нових українських друзів іноді сумніваються, кажуть: «Чи вартувало все це? Майдан, війна... Життя краще не стало, корупція, може, плюнути на всю цю «боротьбу» за Європу й залишатися в «союзі» з Росією? Європі ми не потрібні...» тощо. Я завжди відповідаю БЕЗ НАЙМЕНШОГО СУМНІВУ: ви боретеся за вашу незалежність від Росії насамперед не для матеріальних благ, не для Європи або Америки й узагалі ні для кого іншого, а для самих себе! Іншого шляху просто немає! Ви повинні перемогти російський імперіалізм, зрештою. Не залишати майбутньому поколінню підлеглу Росії країну. Ви повинні побудувати гуманну, вільну й гідну державу. І у вас це вийде! Проживши на заході 27 років, я знаю, що потрібно, щоб добитися цього! У вас є всі передумови. Ви тільки повинні мати віру в себе! Не здавайтеся!
Війна у східній Україні — це ганебна пляма на російській історії. Ополченці ніколи не змогли б вести війну без путінської підтримки. Звідки в простого українського робочого кошти на зброю, танки, ракети? Цього конфлікту взагалі ніколи не було б, якби Путін не «замутив воду». Я думаю, що кремлівська агресія закінчиться, коли росіяни «прокинуться» і почнуть вимагати припинення війни в Україні, улаштовувати масові протести... Поки що росіяни мовчать, і цим дають Путіну «вільні руки»... Мені дуже соромно за росіян, за їхню байдужість і за те, що багато хто з них повірив у казки про громадянську війну, про фашистів у Києві...
Хоч би як вам, українцям, важко було, але дороги назад немає!
Рада підтримати вас, українці!!! Від усієї душі!
Рита ПЛІЧС (Санкт-Петербург, художник, музикант):
— Повернулася з Києва. Під час перебування в країні мені довелося поспілкуватися з дуже різними людьми, але всіх їх поєднує одне, яке не по-лишає у спокої, питання: що сталося з Росією? Чому Росія збожеволіла стосовно своїх сусідів? Чому стільки ненависті й агресії в бік українського народу? Чому стільки наклепу, образ і мерзенної брехні? І коли все це закінчиться! Україна переживає нині найтяжчі часи, але такої психоделічної, божевільної маячні, що її виливають російські ЗМІ й пропагандистські пабліки, там немає й сліду! Не було й немає! Ніяких фашистів, бандерівців, карателів тощо, звісно, там немає.
На сході України йде війна, хоч як це сумно, війна з Росією, війна із сепаратистами, з найманцями, з російською армією, що «таємно» проникає з усіх щілин. Усі сили України спрямовано на збереження цілісності країни — офіційна армія, добровольці, волонтери та ін.
Усі сили кинуто на захист своєї Батьківщини від варварського вторгнення збожеволілих сусідів.
Що мене до глибини душі зачепило, і тепер я можу це особисто підтвердити, — Українці дуже добрі, відкриті, щирі й дуже гостинні люди! Я постійно перебувала в якійсь неповторній, теплій, домашній атмосфері! Це дуже самобутній народ. Це цілеспрямований народ. Люди згуртовані однією ідеєю! Солдати й добровольці гинуть на війні за Батьківщину як герої, і вшановують їх як героїв!
— Слава Україні! — кричать на недільному мітингу зі сцени на Майдані.
— Героям слава! — відповідає юрба.
І ще варто відзначити дуже цінну якість Українців — почуття гумору! Вони вміють посміятися над собою, над ситуацією! А інакше не можна, інакше можна зовсім зневіритися, опустити руки і просто звихнутися.
Тому відтепер, хоч би хто що мені кричав, втирав з агресією, образами й піною біля рота про «хохлів» — я стіною стоятиму за своїх братів до кінця! Я припиняю спілкування з усіма, хто тільки посміє образити Український народ.
Моя Батьківщина під виглядом захисту таємно нападає на сусідів, вчиняє страшні військові злочини, приховує реальні факти і свої справжні інтереси. Коли весь світ визнає цю країну агресором і військовим злочинцем.
Коли народ по вуха загруз у власному неуцтві, інформаційній брехні й уже не може самостійно відрізнити чорне від білого, брехню від правди — щось пояснювати й доводити цьому народу вже просто не має сил і бажання.
У цій країні ніколи не захистять по-справжньому, від чого справді потрібно захистити Батьківщину — від голоду й убогості, від корупції й порушень законів, від злодійства й отруйної брехні ЗМІ й т. д. і т. п. Тут ти не маєш прав і закон тебе не захистить, якщо ти з чимсь не згодний або не догодив — тебе просто кинуть до в’язниці. Тут народ дивиться не в майбутнє, а в минуле. Тут зводять у культ агресорів і вбивць. Тут люблять воювати й улаштовувати танці на кістках.
Від такої «Батьківщини» самому хочеться захиститися.
Я теж трохи захисник, можна сказати, в тилу ворога — захищаю Україну в суперечках і відстоюю правду... І я не одна! Нас тут мало, але ми є — ми з вами!!! Ми за вас!!! Хочу побажати вам мужності, віри у справедливість і перемоги в цій несправедливій війні!!! І найголовніше — сил! Сил не здаватися! Адже, як відомо, сила — в правді, у кого правда — той і сильніший!
Слава Україні! Героям слава!
Маша КОНДРАТОВА (Новосибірськ, лікар, викладач):
— Я з миром. І я з Україною. На мене дивляться, як на прокажену, коли кажу таке деяким людям. Тішить, що таких у моєму оточенні меншість. Тому що захищати свою батьківщину — це святе...
Росіяни лінуються думати. І звикли, що все за них вирішують. І такий ось «рішальник» дуже добре транслюється по телевізору. Показово, коли люди починають розмовляти штампами і зовсім не включають мозок.
Підручники нині не грають ролі, набагато більший і згубніший вплив має телевізор. Якби люди читали ті самі новини, не було б 86 відсотків.
Дуже показово трансформувалася думка співробітників на кафедрі, де викладаю. Спочатку була ейфорія від «кримнаша». Обурення й виправдання війни на Донбасі, до того ж абсолютне нехтування фактом наявності там російських військ. Натомість тепер, коли зарплата зменшилась, премій немає, все дорого — війни не потрібно на Донбасі! Незабаром і Крим вирішать віддати! Такі метаморфози за останній рік
Сподіваюся, що росіяни, як і мої співробітники, зрештою змінять думку. Для мене завжди такі виправдання агресії неприйнятні. Крим = Україна. Це дуже важливо!
Головне — думати й читати. Тоді пропаганда не страшна.
Тішить, що молоді люди все-таки не піддані цій химері.
Українці, сил вам. Я б ніколи не подумала раніше, що у війні буду не на боці своєї країни. Соромно за нас.
Володимир ВІНЕЦЬКИЙ (із Сєверська Томської області, інженер-механік, мешкає в Ізраїлі):
— Дорогі українці, пробачте мене, людину з російським громадянством, що я та інші росіяни вигодували це чудовисько, путінську владу, що не посадили Путіна за підриви будинків ще в 1999-му. Кожен із нас відповідає за агресію в Україні. Хочу, щоб ви знали, що є вихідці з Росії, які цілком і повністю на вашому боці. Ми робимо все, що можемо, як це розуміємо, допомагаємо ЗСУ та українським добровольцям на передовій. Виходимо на мітинги за Україну й боремося з фашистською путінською пропагандою в мережі Інтернет. Хочу вам побажати довести справу до кінця, очистити свою країну від окупантів, перемогти корупцію і стати процвітаючою країною.
Слава Україні!
Олександра ФЕДОРЧУК (Москва, вільний журналіст):
-- "Війна -- варварство, коли нападають на мирного сусіда, але це освячений обов'язок, коли захищають батьківщину" (Гі де Мопассан). Життя будь-якої людини ділиться на "до" і "після", його розділяє і щастя, і біль. У моєму житті один із найкрутіших поворотів у самосвідомості стався фатальної весни 2014 року. Одразу з людини, котра жила в гармонії із собою і світом, я відчула безодню, в яку затягував світ навколо. "Війна є запереченням істини й гуманності. Річ не лише в убивстві людей, тому що людина повинна так чи інакше померти, а у свідомому й завзятому поширенні ненависті й брехні, які помалу прищеплюються людям". Ці рядки написано не в Росії XXI століття. Слова належать Джавахарлалу Неру, але кожне розпеченим свинцем простромлює душу... Так почалася війна Росії з Україною. Відтоді немає жодної миті, коли будь-який громадянин Росії має право відчути себе непричетним до ганебного злочину проти людяності. Війна, що триває понад три роки, яку поки що не зупиняють подвиги Українських героїв-воїнів, що борються за свободу і мир, ні світова дипломатія, ні зусилля самотніх голубів миру -і пацифістів. У моїй душі застигли трагедії прощання з красивими, сповненими сил і любові до життя до останнього подиху українськими героями-воїнами. Так само, як колінопреклонно їх проводжають, ми, росіяни повинні встати перед тими, з ким ще недавно були зв'язані сімейними, дружніми узами... Наш обов'язок -- зупинити страшне, відоме з біблійних часів братовбивство. Покаяння не є спокута, але це крок у бік добра, відмова від зла. На покаяння здатний тільки сильний. Доля слабкого ховатися за ширмою загальних фраз. Переломлення зачерствілих свідомості, почуттів, тіл нам необхідно, щоб знову знайти людську подобу. Пробач нас, Україно! Тих, хто не вийшов на площі з вимогою миру, і тих, хто вийшов, але не подужав домогтися миру. Як Віллі Брандт, котрий став на коліна і схилився в покаянні перед жертвами кривавих злочинів нацизму, в Пасхалію 2017 року, від імені всіх людей доброї волі, я схиляю коліна перед подвигом українського народу й прошу прощення в Матерів, дружин, дітей, братів, батьків, товаришів, котрі втратили найдорожчих і найкоханіших. Пробачте. Ми не припинимо нашої загальної боротьби за Мир. Тільки ПЕРЕМОГА!
З побажаннями миру й добра
Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
