«У нас немає гною, нам нічого покласти в нашу землю. У нас на всю Словаччину було 60 тисяч корів, а нині залишилось 5 тисяч», — таким були перші слова батька фотографа, з яким я познайомився в словацькому місті Кошице на міжнародному телефестивалі «Золотий жебрак».
Петро, вільний фотограф років 30, знімає всілякі заходи і весілля. Але жаліється, що у людей мало грошей, і вони не можуть заплатити достойну ціну за його роботу. Батько Петра Павло теж фотограф, випустив дуже гарну книгу про Східну Словаччину.
У рамках чотириденного телефестивалю дві години часу було присвячено дискусії про ісламський тероризм. Науковці з Сербії, Німеччини, Словаччини говорили про джерела і наслідки цієї загрози. Розмова точилась аж занадто академічна, як на мою думку, відірвана від реалій Східної Європи. Про нашестя біженців із Близького Сходу, теракти в Парижі, Брюсселі, Лондоні. Тележурналіст із Ужгорода Михайло Данканич, який сприяв запрошенню на фестиваль відомого українського тележурналіста Романа Бочкали (на знімку) й мене, перед дискусією сказав, що ми теж маємо виступити. Роман підготував телесюжет, я — добірку фото і розповідь про явище, від якого страждає Україна і світ, — російський державний тероризм. Але слова нам не надали.
Роман Бочкала все ж зміг випросити три хвилини на репліку. Його коротка промова, як вихлюпнуте відро холодної води, повернула до реальності академічну публіку. Роман сказав: «Хто підірвав Боїнг із європейцями на борту в небі над Донбасом? Хто щодня організовує теракти на сході України, підриває журналістів у її столиці? «Аль-Каїда», ІД, «Талібан»? Або, може, Боко харам, Брати-мусульмани? Хто намагався влаштувати переворот у Чорногорії? Невже ви не відчуваєте російської загрози? Адже вона набагато ближче. І, на відміну від ісламістів, завдання яких — західний світ, Росії цікава саме Східна Європа».
Романа підтримали білоруси і балтійці. Щоправда, вже після заходу — приватно.
Далі Роман розповідає: «А ось словаки і, ясна річ, серби одразу перевели дискусію в інше русло. Зручне — ісламське. І навіть спробували заперечити. Мовляв, Росія — це саме сила, здатна допомогти впоратися з мусульманами-фанатиками. Росія нас захистить! Аргумент про те, що російське Закавказзя саме є серйозним джерелом цієї проблеми і що маса громадян РФ воює в лавах ІД, не вплинув. Як і те, що, розгойдуючи ситуацію в Сирії, Афганістані, Росія створює умови для потоку тих самих біженців».
У центрі Кошице є поховання радянських солдатів, що загинули у кінці Другої світової війни. Цей пам’ятник із колонами, зірками, серпом і молотом дисонує з навколишніми чудовими будинками, банками, торговельними центрами, ресторанами. Один із написів на колоні — «Вічна слава героям, що полягли в боях за свободу і незалежність Радянського Союзу» — на тлі всіляких «капіталістичних» брендів теж видається неприродним. Так, це історія. Не маю чіткої відповіді, чи повинні тоталітарні символи епохи залишатись пам’ятниками. Можливо, воїнів — українців, росіян, молдаван, білорусів — які загинули на війні, слід поховати на цвинтарі і дати їм спокій. А не експлуатувати в сучасній російській імперській ідеології й пропаганді «Спасибо деду за победу»?
Згідно з дослідженнями (опублікованими у квітні 2017 року) неурядової організації Globsec (Братислава) Словаччина є другою після Угорщини країною у Вишеградській групі (V4), найбільш вразливою до впливу Росії. Globsec зосередився на п’яти країнах, які найбільше піддаються російському впливу. Словаччина посідає друге місце серед них із загальним рахунком 51 зі 100 пунктів. Угорщина отримала 57 пунктів, Чехія — 38, Польща — 30.
Це все — на тлі чудових доріг, які вже є і які будуються по всій Словаччині з допомогою Євросоюзу; зручного нового транспорту, міського і міжміського, хороших поїздів і комфортних автобусів; сучасних торговельних центрів.
У селищі Подгайска на курорті термальних джерел людей дуже багато, яблуку ніде впасти. Увечері у простому сільському кафе з пивом теж місця було не знайти. Незважаючи на сусідство, словацьке і українське суспільства мало знають один про одного. Українські ЗМІ не надто багато розповідають про життя у Словаччині, а словацькі висвітлюють тему України тільки через призму війни та корупції.
Ну і про європейський вибір — усе-таки європейські цінності — права людини, комфорт для повсякденного життя — важливіші за гній.
Фото автора.
