«Наукові та освітні засади цивілізаційного пізнання України» — таку назву має цикл наукових праць, висунутих Переяслав-Хмельницьким державним педагогічним університетом імені Григорія Сковороди на здобуття Державної премії України в галузі освіти 2017 року у номінації «Наукові досягнення в галузі освіти». Він містить 10 наукових та науково-методичних праць, підготовлених зусиллями відомих істориків, етнологів та політологів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Чернівецького інституту Київського національного торговельно-економічного університету, академічних інститутів історії України, археології та політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса, зокрема Л. М. Алексієвець, М. Є. Горєловим, Я. С. Калакурою, В. П. Коцуром, М. І. Михальченком, О. П. Моцею, О. А. Удодом та М. Ф. Юрієм. З-поміж цих праць особливий інтерес викликають монографічні дослідження «Україна: від найдавніших часів до ХХІ століття: цивілізаційний контекст пізнання» (у 2 книгах), «Соціокультурний світ України», «Цивілізаційна історія України», «Держава і цивілізація в історії України». «Українці: народ і його земля», «Украинская региональная цивилизация: прошлое, настоящее, будущее», «Українська культура: цивілізаційний вимір» та ін. Всі вони об’єднані спільною проблемою — цивілізаційне пізнання України, її культурного ландшафту на основі аналізу взаємодії і взаємообумовленості суспільства, культури і цивілізації. Без осягнення механізму цієї взаємодії неможливо визначити магістральні напрями соціокультурного розвитку українського суспільства, його декомунізації, подолання залишків комплексів совковості, малоросійства, очищення від корупційних явищ.

Цикл вирізняється з-поміж інших проектів, які претендують на здобуття премії, науковою і суспільною актуальністю проблеми, дослідницькою новизною та практичним спрямуванням отриманих результатів. Суспільне значення таких праць рельєфно простежується на тлі неоголошеної війни Росії проти України, російської анексії Автономної Республіки Крим і спонсорування терористично-сепаратистських збройних угрупувань на тимчасово не контрольованій Україною території Донбасу. Автори інтерпретують сучасний спалах російської агресії проти України як намагання зберегти її в полі своїх геополітичних інтересів, як зіткнення двох цивілізаційних світів, двох виборів розвитку, двох культур, двох світоглядів і ціннісних орієнтирів. Інтеграція української гуманітаристики у європейський науковий простір потребує нової парадигми осмислення української локальної цивілізації, етногенезу українського народу, історичних форм його державності, формування української нації, сучасних модернізаційних процесів та етнокультурного розвитку України на тлі її європейського вибору, інформатизації та глобалізації сучасного світу. Автори переконливо доводять переваги цивілізаційного підходу, запропонованого свого часу у працях М. Вебера, А. Тойнбі, О. Шпенглера та ін., порівняно з традиційним для радянської науки формаційним трактуванням історичного процесу. Саме цивілізаційне бачення дає змогу осмислювати історію людського суспільства як певну цілісність циклів розвитку окремих соціокультурних систем-цивілізацій, глибше проникнути в самобутність і своєрідність національних культур як частин світової культури і цивілізації. Звертаючись до творчості титанів української культури, насамперед Тараса Шевченка, Михайла Драгоманова, Миколи Лисенка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Грушевського, Дмитра Чижевського та ін., дослідники наголошують, що вони не лише усвідомлювали себе представниками української нації, ідентифікували себе з Україною, а й відчували ландшафт світової культури і не могли створювати свої шедеври поза зв’язком із нею як індикатором цивілізації.
Обґрунтовуючи теоретико-методологічні підстави цивілізаційного підходу, автори проектують їх на оновлення і збагачення змісту освіти, вишівських і шкільних курсів з історії та інших соціогуманітарних дисциплін, на удосконалення методики їх викладання в умовах інформатизації суспільства і сучасних комп’ютерних технологій. Принагідно зазначимо, що претенденти на премію є авторами низки праць з дидактики історичної освіти, навчальних підручників, курсів лекцій і методичних розробок. У них проводиться думка про те, що освіта і культура виступають пріоритетним критерієм цивілізованості суспільства, визначальною умовою його модернізації.
Під час аналізу пострадянських трансформацій і євроінтеграційних процесів в українській культурі та освіті дослідники не оминули причин кризових явищ, вказали на необхідність спротиву російському культурному монополізму та парадигмі «русского мира», обґрунтували шляхи забезпечення суверенітету українського освітнього та інформаційного простору. На їхню думку, з погляду перспектив євроінтеграції та модернізації освіти і культури необхідно, з одного боку, послідовно реалізовувати настанови і цінності Євромайдану та Революції Гідності щодо відродження національної культури і духовності, збереження їх самобутності, проведення курсу на демократизацію і децентралізацію гуманітарного простору, на підвищення ролі місцевих громад, запроваджувати договірну модель у секторі культури і освіти, поставивши заслін їх комерціалізації, а з другого — засвоювати і запроваджувати цивілізаційні стандарти європейської культури і освіти.
Становлять інтерес запропоновані авторами рекомендації та пропозиції щодо ширшого застосування методології цивілізаційного пізнання історії і культури в системі освіти і виховання на цій основі національно-державницької свідомості, нового розуміння цілісності української і зарубіжної історії, рішучого подолання ідеологічного спадку радянського тоталітаризму. Можна солідаризуватися з думкою науковців про те, що осучаснення навчальної літератури має супроводжуватися підвищенням фахового рівня викладацьких і учительських кадрів, відповідати утвердженню цінностей демократичного суспільства, прав і свобод людини, сприяти формуванню критичного мислення, набуттю компетентностей.
Отже, автори циклу зробили вагомий внесок у з’ясування сутності цивілізаційного пізнання України, в опрацювання специфіки регіонального та межового характеру української цивілізації, а своїми студіями сприяють утвердженню наукових і освітніх засад цивілізаційного дослідження вітчизняної та зарубіжної історії. Все це дає підстави підтримати пропозицію про присудження колективу авторів циклу наукових праць «Наукові та освітні засади цивілізаційного пізнання України» Державної премії України у галузі освіти 2017 року в номінації «Наукові досягнення в галузі освіти».
 

Валерій КАПЕЛЮШНИЙ,
доктор історичних наук, професор,
член-кореспондент НАПН України,
завідувач кафедри етнології та краєзнавства
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка.