Цими днями відзначають треті роковини однієї з найтрагічніших подій АТО на Донбасі — 14 червня 2014 року в районі Луганська бойовики збили військово-транспортний літак ЗСУ Іл-7, у результаті чого загинуло 49 військовослужбовців. Ця трагедія була точкою неповернення — після цього на Луганщині розпочалася справжня війна. Захисники аеропорту з різних підрозділів згадують цей сумний епізод.

«До Дніпропетровська ми приїхали о другій годині дня. Там уже стояло три борти. Ми чекали наказу, завершення завантаження техніки, отже, вилетіли десь годині об 11-й ночі. Борт, який збили (у нього було три сімки на борту і через це ми називали його «щасливим»), повинен був через місяць йти на капітальне обслуговування, але ми думали, що все буде нормально. Завантажилися речами, технікою і полетіли...
Я летів на першому борту, спав на броні. Чув, хлопці щось там кричали, але двигун сильно гудів — і було не зрозуміло, що відбувається. І коли відкрилася ляда, коли вже торкнулися землі, я почув, що збили наш літак. Почалася плутанина — одні намагалися вивантажити з літака речі, інші виводили техніку... Одне слово, каша якась. Я — кулеметник, тому одразу ліг під крило літака і почав спостерігати: точки, які вже були в аеропорту, стріляли трасерами, тож я зорієнтувався, куди мені стріляти . Ніч, темрява, нічого не видно — лише виривалась заграва. То догорав наш борт.
Нам видали металеві каски. Я дивлюся на своїх хлопців і бачу, як місяць відбивається на цих касках. Думаю: не дай Бог, якщо снайпери там працюють, то можуть зорієнтуватися по цих відблисках. Зняв каску і лежу у брівці, у полі за руліжкою. А потім розумію: якщо раптом впаде поруч осколок... Ні, краще захищу голову ...» (Олексій Рябуха, 25-та окрема повітрянодесантна бригада.)
«Нам дали команду виїхати для освітлення смуги, бо сєпари перебили електролінію. Виїхали ми на смугу і світили фарами від БТРа. Так зустрічали борти. Нас було три екіпажі і мало бути три літака. Чекали ми приблизно десь до дванадцятої години — пів на першу ночі. І зовсім не очікували, що перший борт сяде такою екстремальною посадкою. Певно, там були досить досвідчені пілоти. Другий літак заходив на затяжну посадку дуже далеко від злітної смуги. Ми побачили, як від ПЗРК летять наче сигнальні ракети. Бачимо спалах — один, другий і потім дуже сильний спалах. Ми не зрозуміли, що сталося. Бачили вогонь, який розгорався дедалі більше. Тоді ми з товаришем, врешті, зрозуміли, що цей літак підбили. Передаємо цю сумну звістку по радіостанції, і тут усі починають виходити в ефір: «Як, хто, чим? Не може бути». Ми кажемо: «Так, підтверджуємо: вогонь, там все горить». Горів літак дуже довго, і до самого ранку вибухали боєприпаси». (Валерій Касіровський, 80-та окрема десантно-штурмова бригада.)

Анастасія ГОРОВА, волонтер.
Павло ВОРОНЦОВ.
Архівне фото надала Анастасія ГОРОВА.

ТИМ ЧАСОМ

У Мелітополі відбулися скорботні заходи на спомин про екіпаж збитого над Луганським аеропортом Іл-76. Дев’ять військовослужбовців місцевої авіабригади загинули 14 червня 2014 року під час заходу на посадку. Разом з ними в літаку, підбитому, ймовірно, сепаратистами, закінчили свій земний шлях і сорок дніпропетровських десантників.
У пам’ятних заходах взяли участь родичі загиблих авіаторів, представники обласної та міської влади, колеги-військовослужбовці. «Ми повинні жити, щоб пам’ятати, і пам’ятати, щоб жити. Тому що ця трагедія торкнулася не лише нашої бригади, не лише Збройних Сил — вона торкнулася усієї країни», — заявив у своєму виступі командир 25-ї авіабригади полковник Дмитро Мимріков.
Учасники скорботних заходів цілою колоною пройшли головною вулицею Мелітополя. Попереду з портретами членів екіпажу йшли рідні та близькі загиблих.
До слова, у Мелітополі на спомин про Іл-76, збитий над Луганськом, створено одразу два меморіали. Шестеро вдів загиблих отримали квартири від держави та міської влади. Діти безплатно оздоровлюються на морі, сім’ї користуються всіма видами передбачених законодавством пільг.

Леонід СОСНИЦЬКИЙ.

Запоріжжя.