Протягом сорока років другою домівкою для фронтовиків Другої світової та воїнів-інтернаціоналістів був і залишається Український державний медико-соціальний центр ветеранів війни, що у селі Циблі Переяслав-Хмельницького району Київської області. З кінця літа 2014-го тут лікуються і проходять реабілітацію бійці АТО. Директор центру, що перебуває під патронатом Президента України, кандидат медичних наук, заслужений лікар України Юрій Гріненко знає поіменно і в обличчя чи не всіх вояків, яким медики після тяжких поранень дали шанс на повноцінне життя, адже сюди після операцій у військових госпіталях привозять бійців з черепно-мозковими і комбінованими травмами, ураженнями хребта, шиї, нижніх і верхніх кінцівок. Тут щодня в стаціонарі перебувають сто вояків.
Бійці АТО з директором Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни Юрієм Гріненком.
— Таких, з пораненнями рук і ніг, 70 відсотків, — зазначає Юрій Гріненко. — Одним із перших до нас привезли 19-річного бійця, у якого кілька разів поцілив ворожий снайпер. Перші дві кулі застряли у кевраловій касці, а коли від їх сильного удару боєць упав, снайпер прицільно стріляв по ногах, певне, був добре підготовлений і намагався влучити в артерію, а перебив дві стегнові і гомілкову кістку та вирвав не менш як п’ять сантиметрів нервової тканини. Після операції боєць проходив у нас реабілітацію. Вражав його високий моральний дух. У пораненого на фронті залишався старший 21-річний брат. І боєць з усіх сил старався стати на ноги і повернутися до нього, на передову.
Таких історій додалося після Іловайська, коли кількість тих, кому потрібна грамотна реабілітація, фізична і психологічна, значно зросла. Тож у центрі по-військовому швидко реформували структуру і створили, вперше в Україні, два сучасні профільні відділення — неврологічне відділення відновного лікування пацієнтів із захворюваннями і травмами нервової системи й опорно-рухового апарату, яке очолила досвідчений лікар Юлія Войцях, чоловік якої теж зі зброєю в руках захищав країну, та кризових станів, де нині працюють травматолог, психолог, психіатр і фізичний реабілітолог.
— Під час створення цих відділень виникла проблема дефіциту потрібних кадрів, зокрема лікарів-психологів, — каже Юрій Гріненко. — Їх майже немає, тож вирішили брати практичних психологів, випускників педагогічних вишів.
Охочих працювати у центрі було чимало. Та чи кожен витримає навантаження, чи кожен знайде підхід до бійців, котрі на власні очі бачили загибель побратимів чи самі побували на межі життя і смерті? Для того щоб визначити це, претендента на посаду на кілька днів поселяли в окремій палаті з бійцями, яких необхідно розуміти, як самого себе, і з якими, зважаючи на контузії, фронтовий адреналін, необхідно знайти спільну мову. Один за одним претенденти на посаду від роботи відмовлялися і лише чотирнадцятий сказав, що готовий працювати. Так крок за кроком у центрі створили психологічну службу, яка з перших днів розробила індивідуальні плани реабілітації учасників АТО і чітко їх виконує.
Фізичних реабілітологів, яких раніше у цьому закладі не було, Юрій Гріненко знайшов у Харківській академії фізичного виховання та Львівському інституті фізкультури. Налагодити їх роботу допомогли американські фахівці, котрі організували у Циблях тренінги з фізичної реабілітації.
Як каже Олександр Рузак, ветеран АТО із Дніпра, котрий приїздить до медико-соціального центру вже вп’яте, заклад, який майже 20 років очолює Юрій Гріненко, найкращий в Україні. Не один із найкращих, а саме найкращий, наголошує боєць, якому у Циблях врятували руку. На результат працювало все — комплексне обстеження, зокрема й на обладнанні, яке нещодавно передало сюди НАТО, різноманітні процедури, лікування різними видами струмів і водолікування, механотерапія, масаж. Вдячний усьому колективу центру й, особливо, відділенню фізичної реабілітації, фахівці якого по кілька годин працюють з кожним пацієнтом у чотирьох залах, і «кіборг» Віталій Неміренко із 93-ї окремої мехбригади. Перший бій під донецьким аеропортом він прийняв у жовтні 2014-го, тоді й дістав контузію. Після лікування й тяжкого поранення він ще двічі повертався у ДАП, навіть з пластиною у перебитій осколками руці. У центрі, де довелося відновлювати не лише руку, «кіборга», як він сам каже, поставили на ноги. «Тепер я вільно їжджу на велосипеді, і взагалі можу вести активний спосіб життя», — зазначає Віталій.
Та які б новітні технології у медико-соціальному центрі не застосовували, без жертовної, самовідданої праці колективу, лікарів і медсестер успіху не досягти. Бійці АТО, а тут отримали лікування й пройшли реабілітацію їх майже три тисячі, в один голос кажуть: «Без арт-терапії ніяк». І пояснюють, що так називають і постійні зустрічі з директором центру, у кабінет до якого можна прийти без будь-яких графіків відвідувань і попередніх записів, та й сам він щодня заходить до палат, і увагу та милосердя медиків, які ставляться до захисників, як до своїх рідних батьків, братів чи синів, а спілкування — це теж мистецтво, і численні концерти, з якими тут виступають Оксана Білозір, гурт «Гонта» з Умані, аматорський колектив «Вербиченька» з Переяслава-Хмельницького, екскурсії в музеї, зустрічі з письменниками. А ще зелений парк з чистим озером під вікнами лікувальних корпусів, сосновий ліс, що розкинувся поруч. І бойове братство вояків, яке теж допомагає повернутися до мирного життя навіть тим, хто втратив віру.
Світлана ЧОРНА.
Фото Дарії КРИВОШЕЇ.
