У столиці вітчизняного гончарства — селищі Опішня на Полтавщині — завершилися наймасштабніші літні заходи, присвячені цьому прадавньому ремеслу. Їх апогеєм став шостий Національний фестиваль гончарства, що тривав один день. Однак своєрідною «довгограючою» прелюдією до нього був  традиційний Тиждень гончарського здвиження. А перші «забави» з глиною за участі багатьох гостей, зокрема ХІ міжнародний молодіжний гончарський фестиваль і Е-літня академія для новачків, почалися тут іще в середині червня. Тож майже весь місяць в Опішні священнодіяли, творили, милувалися красою і віншували майстрів. Здивувати чимось її «завсідників» уже непросто. Та знаним і менш відомим подвижникам народного мистецтва це вдалося сповна.

Кращим гончарем фестивалю визнали Миколу Варвинського.

Анатолій Шкурпела.

Керамічні орнаменти й візерунки ожили на... тканинах

Справжнім одкровенням для багатьох стала репрезентована в одному з підрозділів Національного музею-заповідника українського гончарства виставка авторських вишиваних хусток «Квіти Опішного» знаної черкаської майстрині Тетяни Дубовець. Вона побувала тут раніше й настільки зачарувалася знаменитими мальовками на тамтешній кераміці, що невдовзі «оживила» ті квіти, орнаменти, візерунки на тканинах. 
У розташованих поруч двох виставкових залах розмістили експозиції знаних художниць-керамісток із Полтави й Опішні — Світлани Пасічної та Зінаїди Близнюк. Обидві захоплюються академічною керамікою, сміливо експериментують із формами, тож і цього разу неабияк потішили передовсім поціновувачів абстракцій і парадоксів.
Ще одна зала досить несподівано поєднала спільним «космічним» проектом двох різних за віком і напрямами творчості митців із Черкащини та Кіровоградщини — Сергія Радька й Аліну Літвіненко. Перший із них став уже майже класиком вітчизняної монументальної керамічної скульптури, що, попри особливу символіку, тяжіє до народних традицій. А друга представляє молоде покоління експериментаторів і «руйнівників» усталених канонів. Однак у цьому бодай умовному творчому тандемі ніхто з них не «загубився», не втратив свого почерку й обличчя.
Сповна мали продемонструвати їх і учасники симпозіуму керамістів-професіоналів, який відродили після кількарічної перерви. Їхні масштабні роботи на тему «Філософія буття» виставили на території музею-заповідника, де митці, власне, й працювали протягом тижня. Гран-прі цього найпрестижнішого творчого змагання зі своєю «місяцесяйною» роботою здобула молода львівська мисткиня Анна Чавус.

«У людей немає грошей, щоб купувати художні роботи»

До речі, й у іншому традиційному та, здавалося б, суто чоловічому мистецькому герці — ковальському фестивалі «ВакулаФест-ХХІ», який також відбувався у в рамках Тижня гончарського здвиження, перемогла ще одна представниця міста Лева Ніка Музичко.
А в найбільш видовищному й очікуваному передовсім чоловічою частиною публіки конкурсі гончарського бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі, тріумфувала художниця з Дніпра Любов Коваленко, котра зі своєю чарівною моделлю представила прадавню кераміку Трипілля.
Та справжніми «іменинниками» на фестивалі гончарства мали почуватися, так би мовити, «класичні» гончарі. Чи почувалися? Серед «присмаченого» виступами багатьох фольклорних колективів ярмаркового велелюддя святковий настрій їм, поза сумнівом, передався. Тим паче, що майстри глини мали нагоду отримати від нього не лише моральне задоволення, а й певний матеріальний зиск, продаючи свої вироби тим, хто не «клює» на всілякі «штамповки» чи дешеві підробки. Прикро, та останнім часом таких «мисливців» за автентикою поменшало.
— Рік після минулорічного фестивалю був для нас іще гіршим за попередній, — констатував у розмові з власкором молодий опішнянський гончар Анатолій Шкурпела. — У людей сьогодні просто немає грошей, щоб купувати художні роботи. Причому йдеться вже не про, скажімо, цей декоративний підсвічник вартістю 10 тисяч гривень, над виготовленням якого я працював майже півроку. Набагато простіші й дешевші речі потенційним замовникам і покупцям нерідко також не по кишені.
— Зазвичай улітку замовлення трапляються, та їх можна вважати випадковими, — доповнює сина знаний уже не тільки в Опішні гончар Олександр Шкурпела. — Ось учора приїхав керівник спортклубу з Полтави, котрому знадобилися призи для учасників змагань... Та все одно роблю й те, що до душі. Останнім виліпив півня. Прикро тільки, що не лише наші конкуренти розповсюджують чутки, нібито гончарів у Опішні вже не залишилося і тут продають тільки «штамповку» зі Слов’янська. Хоча ви самі ж бачили кіоск нашої родини біля автостанції, та й роботи інших майстрів у селищі завжди можна купити.

Покоління змінюються — слава Опішні залишається

Олександр і Анатолій Шкурпели представляють середнє і молодше покоління опішнянських гончарів. Доки живі корифеї, котрі продовжували традиції предків і здобували славу Опішні ще за радянських часів. Однак цього разу на фестивалі зміна поколінь відчувалася, мабуть, найнаочніше. Його відвідувачі фактично вперше не побачили серед велелюддя жодного з тих корифеїв. Троє уславлених місцевих майстрів, які ще топчуть ряст, мають такий вік і стан здоров’я, що не дозволяють їм брати участь у подібних спекотних імпрезах.
Водночас для переліку тих, кого можна вважати їхніми наступниками, вистачить пальців однієї руки. А молодших продовжувачів тієї слави в Опішні сьогодні ще менше... Звісно, талантів-самородків, як і їхніх шедеврів, ніколи не буває багато. Та для того, щоб вони народжувалися, потрібен благодатний ґрунт і творча конкуренція, без яких «щеплення» від епігонства, заробітчанства чи й відвертої халтури практично неможливі...
Те, що в опішнянських майстрів, як то кажуть, є порох у порохівницях, засвідчило й фахове творче змагання, влаштоване організаторами фестивалю. Останні запропонували кожному охочому гончареві просто перед публікою випробувати себе у конкурсі на швидкість виготовлення трьох «класичних» виробів. Зголосилися шестеро з них, зокрема й двоє місцевих. Під бурхливі оплески глядачів переміг 44-річний майстер із Опішні Анатолій Варвинський, який упорався із завданням за 10 хвилин 58 секунд. Тож саме його визнали кращим гончарем фестивалю.

Василь НЕЇЖМАК.
Фото автора.

Полтавська область.