Страйковий намет із запасами харчів, залізні бочки-барабани, шини і невеликий загін протестувальників — усі ці вже призабуті «революційні» атрибути знову з’явились у Хмельницькому. Цього разу спочатку перед головним управлінням Держгеокадастру в області. Потім перемістились до центральної площі біля ОДА. Про свої права на землю вийшли заявити учасники АТО. За словами активістів, майже двісті гектарів вислизнуло у них просто з-під носа. Вони переконані: все це сталось через те, що чиновники на місцях (від сільського голови — до керівництва управління), а ще — великі земельні олігархи хочуть прихопити землю для себе.
Та водночас усі звинувачені наполягають, що не чинили жодних перешкод і діяли в рамках закону. А згадану ділянку ніхто не приховував. Навпаки — її хочуть виставити на відкритий аукціон, аби місцеві мешканці теж мали змогу брати в ньому участь.
То на чиєму боці правда? І чия земля?
Учорашні бійці мають чималий досвід життя у наметах, тож акції протесту для них не найважче випробування. Та чи можна у такий спосіб виграти бій у системи, котра не поспішає запроваджувати прозорі правила на земельному ринку.
Схема перша: фермер — атовцю, атовець — фермеру
Якби мова йшла про окрему ситуацію. Але, схоже, вона перетворюється на правило, яке випробовується то в одному, то в іншому районі області. Тож, зрештою, починає складатись враження, що діє цілком відпрацьована схема. І, хоч як прикро, в неї втягуються учасники АТО. Бо швидко знайшлись охочі скористатися чужим статусом і їх правом якщо і не зовсім без перешкод, то принаймні першочергово отримати заповітні два гектари.
Причому намагаються взяти землю, незалежно від того, чи планують займатися сільським господарством. Хоча дехто і готовий стати одноосібником чи фермером. Але повірити в те, що всі 97 чоловік, від імені яких і протестували атовці у Хмельницькому, і які розраховували на землю поблизу села Кадиївка в Кам’янець-Подільському районі, на ній господарюватимуть, справді важко. Свою думку з цього приводу мають і мешканці цього села. Розповідають, що досі гектари орендував фермер. Однак вирішив відмовитись від них на користь учасників АТО.
Такий крок міг би викликати справжній захват безкорисливістю орендаря. Можливо, він і зробив це саме з благородних міркувань. Але люди говорять про інше. Начебто, існує певна домовленість, за якою в майбутньому нові власники землі передадуть її в оренду тій же людині. А з часом, може, навіть і продадуть йому.
Не хочеться узагальнювати. Але про подібні варіанти доводиться чути вже не перший раз. Як не дивно, саме фермери добровільно віддають свої ділянки атовцям. І це можна зрозуміти. Адже неважко здогадатись, що в майбутньому при перерозподілі землі вони навряд чи зможуть суперничати з великими аграрними холдингами. Побоюються, що навіть кілька десятків гектарів їм не перепаде. А так хоч якась надія на те, що не залишаться без поля.
Але за такого варіанта ошуканими відчувають себе селяни. Багатьом мешканцям тієї ж Кадиївки не зрозуміти, чому саме вони, нащадки тих, хто віками трудився на цих полях, сьогодні мають на них найменше прав?
Схема друга: вгодити всім одночасно
Над цим філософським питанням ще до початку червня ніхто особливо не задумувався. Список осіб, які мають право на першочергове отримання ділянок, уже був переданий в обласне управління Держгеокадастру. Але там з якихось причин цю заяву не розглянули вчасно, затягнули на кілька тижнів. Але у червні ситуація кардинально змінилась. Бо Кабмін прийняв постанову, відповідно до якої Держгеокадастр може передавати землю в оренду тільки через аукціони. Причому не безоплатно, а із стартовою вартістю, що не нижча 8 відсотків від її нормативно-грошової оцінки.
Тож, як розповіли у Кадиївецькій сільраді, таке рішення уряду людям тільки на руку. З одного боку, і вони можуть позмагатись на аукціоні. З другого — кошти підуть у місцевий бюджет, що також не завадить.
І знову бачимо, що ідея хороша. Та, хоч як парадоксально, і вона аж ніяк не всім видається «чесною» і «справедливою». Зокрема, так думають протестувальники. Бо саме вони втрачають право на гектари.
Щоправда, не повністю. Бо відповідно до згаданої постанови кількість землі, яка може безплатно передаватися (а саме на таку має право ця категорія), не повинна перевищувати 25 відсотків від переданої через аукціони попереднього періоду. І хоча в Кабміні наголошували, що при цьому пріоритети все одно закріплюються за учасниками АТО, проте вже перший такий випадок викликав у краї справжній скандал.
Не будемо коментувати рішення урядовців. Та очевидно: не можна розширювати права одних за рахунок інших. Вже було анонсовано, що до кінця наступного року зростання надходжень до місцевих бюджетів від передачі державної землі в оренду має становити понад мільярд гривень. А де ж тоді набрати тієї безоплатної, що вже обіцяна?
Схема третя: бери своє з боєм
Протестувальники таки змусили місцеву владу якщо не втрутитись у ситуацію, то принаймні розібратись, чому їх заяви не розглянуті вчасно, і чи будуть покарані чиновники, через зволікання яких вони досі без землі. Самі ж мітингувальники надіслали звернення до Держгеокадастру та Кабміну з вимогою зняти «їхню» ділянку з аукціону. Паралельно готуються і до судових позовів.
Можливо, їм і вдасться домогтися свого. Але навряд чи це вирішить проблему в інших місцях і з іншими учасниками. Претендентів на сотки стає дедалі більше, а землі — все менше.
Навіть у розмовах із тими, хто вийшов на страйк, довелось почути, що серед них чимало тих, котрі не завоювали (в буквальному розумінні слова) права ні на землю, ні на інші пільги. Називають факти, коли люди на короткі терміни відправляються у зону АТО, щоб отримати статус учасника бойових дій. А потім відділити тих, хто здобув його в боях, від тих, хто просто виявився спритником, практично неможливо.
Під час зустрічі мітингувальників із представниками обласної влади, в. о. начальника Держгеокадастру області Олександр Вжешневський розповів, що чимало із 97 претендентів на землю не є учасниками АТО. Так, четверо належать до Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», дванадцятеро — учасники бойових дій 1996—2012 років, восьмеро стали інвалідами війни ще до початку.
Крім того, за словами Олександра Вжешневського, майже три десятки чоловік із цього списку раніше вже розробили документацію із землеустрою, а дехто навіть отримав документи на право власності.
Схема четверта: гектари — як розмінна монета
Поки на всіх рівнях йдуть дискусії, можна чи ні продавати сільгоспугіддя, держава вже давно перетворила землю навіть не на об’єкт торгів, а на дрібну розмінну монету. І саме нею намагається «розрахуватись» із багатьма, хто дійсно заслуговує на винагороду. З одними — за те, що боронять цю землю. З іншими — за те, що працюють на ній.
Можливо, спочатку думалось, що так буде зручно і економно, адже наразі земля не має реальної вартості, і державна скарбниця не докладає жодної гривні до того, щоб віддячити і бійцям, і селянам. Але не можна одним п’ятаком заплатити всім одразу.
У країні кількість учасників АТО перевищила двісті тисяч осіб, і це не остаточна цифра. Для них уже потрібно ледь не півмільйона гектарів безплатної землі. Тепер уявімо, що кількість атовців і надалі зростатиме, а при цьому діятиме урядова постанова, яка дозволяє виділяти їм безкоштовно не більше чверті від виставленого на аукціон. То де ж мають набратись оті мільйони і мільйони гектарів?
На жаль, жодна зі схем не тільки не розв’язує проблему, а ще сильніше заплутує її. Та, можливо, на це і розраховували їх автори? Бо чим більше плутанини, тим більше можливостей для усякого роду шахрайств. Дивись, хтось цим і скористається.
Хмельницька область.
Фото автора.
