Українська давнезна етнічна й культурна історія надто повчально-трагічна і насамперед для нас самих, про що дослідив і написав письменник, перекладач, етнолог Анатолій Сірик у монументальному трактаті «Чуднів на самій бистрині історії» (у 2 ч., 2012, 2015, 1196 с.). Ця праця отримала «Гран-прі» — Книжка року. Письменник оприлюднив понад 20 власних книг, має кілька літературно-мистецьких відзнак.
Автор на основі багатолітніх студій і вислідів сотень праць істориків, археологів, етнографів, мовознавців, мистецтвознавців і краєзнавців охоплює рідні обшири на документальних фактах невидуманих версій, ретельно просіваючи доскіпливим розумом реальні події і витлумачуючи їх якнайправдивіше з-поміж інших «повчальників» історичного буття українців. Чуднів же — самобутнє давнє місто, «яке належним чином не досліджене й не поціноване, а тому суперечливе й загадкове». А Україну «волелюбну й бунтарську землю було з усіх боків щільно затулено від усього світу непроглядним напиналом тих чи інших імперій, свідчить про її дуже давню й самобутню історію, яку була неабияка вигода замовчувати». Особливо важлива перша частина — народоопис тих, хто оточував українців, знущався, «спілкувався», мав, як писалося, непросте ставлення, складні й суперечливі взаємини та відносини...
Відомий історик Геродот одне з диких племен, що жило на північ вище скитів у гнилих болотах і лісах, назвав андрофагами, що «серед усіх людей мають найдикіші звичаї, в них нема ні прав, ні законів». Це ствердив у примітках до розділу «Мельпомена» історика вчений А. Білецький.
Та ще знати пізніших мокселів від 12 століття і по сьогодні: «лукавих, аспидів неситих» (Т. Шевченко). Друга світова війна забрала понад шість мільйонів українців. Кремлівські андрофаги знищили українців у трьох голодоморах 20 століття в кілька разів більше. Протягом московського геноциду Україна втратила 25 мільйонів людей. Вбивство триває щодня... Очевидці нинішнього нападу стверджують про вже щонайменше 50 тисяч убитих. А скільки зниклих безвісти й похованих під номерами, поранених і калік?
«Москва, — писав екзильний гетьман Пилип Орлик, — узявши з вас присягу, як захоче, так з вами і з Вітчизною нашою вчинить, і тоді присяга ваша й душу вашу занапастить, і Вітчизну в безодню кине, і вольності позбавить». «Скільки Московщина не клялася у добропорядності і вірності, скільки договорів не підписувала б — скільки ж разів вона їх віроломно порушуватиме. Віроломність Московії традиційна. Це підніс на державницький рівень несамовитий ворог України цар Петро» — ствердив академік В. Вернадський.
Словом, москва — «сатанинський народ» (З. Гіпіус), «виродки людські» (О. Герцен), «душогуби і злодії» (М. Булгаков), «не народ, а історичне прокляття людства» (М. Шмельов). На андрофагів і націєвбивць не можна перенести логіку цивілізованого світу. Безапеляційно ще філософ П. Чаадаєв у «Творах і листах» стверджував, на його переконання, безсумнівну істину: «Настав час, коли незнання Московщини загрожує європейській безпеці. Європейці мусять зрештою зрозуміти основну причину, що спонукає цю величезну імперію виходити за свої межі і нападати на інші народи. Московщина — це окремий, ворожий європейським ідеям світ. Світ азійських кочовиків, які не знають іншого шляху, крім загарбання і поневолення народів». М. Горький писав про їхню садистичну жорстокість, критик В. Розанов про «потвору, що нею навіть пекло гидилося, і виригнуло на землю».
Письменник І. Тургенєв: «Якщо б Московщина крізь землю провалилася б, то у світі нічогісінько би не захиталося». Автор «Муму» писав О. Герцену: «Спокон віків були «разбійнички» муромські, брянські, саратовські, бігуни, шатуни... голь кабацька, пустосвятці, сіячі всякої брехні». На ці слова посилається письменник І. Бунін в «Окаянних днях» і додає свою правду: «Скільки цих атавістичних людців, круто замішаних на монгольскому атавізмі! Весь, Мурома, Чудь білоока...». І. Бунін у «Спогадах» писав про цю мішанину племен, конгломерат московської протоплазми.
Сірикова безсумнівно виїмково вагома народоописова праця не лише прищеплює смак до історичної думки про українську етноісторію, а змушує зорієнтуватися в ідеологічних владолюбних вивертах, викрутнях і окозамилюванні як попередньої історії, так і нинішньої... Навчає...
Пильна увага на прадавню українську історію має наблизити нас до державотворчих джерел сьогодні й на майбутнє, до обмислення мистецької величі створеного нашими попередниками, до розуміння вартісних оцінок культури, що мають виховне, пізнавальне й народно розуміюче значення.
А всі літописи, в тому числі «Повість дочасних літ», як називає А. Сірик, фальсифіковані мокселями, переписані на вигідні списки, перекручені, оригінали знищені. Академік О. Шахматов довів, що ця Повість переписувалася щонайменше двічі із п’ятикратним переписуванням фрагментів. Москвинський історик Микола Карамзін відверто заявив, що історія сповнена брехні з доважками. Літописні джерела, крім сухості й схематизму, мають у собі факти перекручені, чимало замовчуваних, змішуваних і, отже, йшло подальше обмосковлення українців, винародовлення і роблення їх покручами та перевертнями.
Ми, свідомі свого походження, роду й народу, переконані, що орієнтація на спрагле чуття пізнати українську етноминувшину дасть можливість зміцнити власну Українську державу без чужинців і пройдисвітів, відродити свою мову, якій не менше 10 тисяч літ, як стверджував геніальний мовознавець і психолінгвіст Олександр Потебня. За що нас москальня і знищує, як і інші вороги й московські прихвостні. Це в них генетично закладено...
Народоописовець А. Сірик наводить думку, що назва фіно-волзької мордви означає «прихильники Мардохея», тобто спадкоємці головного «книжника» — оберігача вавілонської бібліотеки — Мардука (Мардухая). Спорідненість наріччя мордви, мокші й ерзя — різновиди людності тих країв: мокша (Мокош, себто Москва — прихильники Мосоха — Мойсея) — назва міського населення; ерзя. Тобто (мовою ідіш) Рейзя, себто й Русь, тобто сільське населення. Там же існують двоє сіл — мордовське і нижчегородське — з приголомшливою назвою «Хананаївка», тобто місце осідку хананеїв, тобто земля ханаанська, земля Івана (Хана), тобто земля руська, земля обітована!
Москва (Мосха) за Івана Калити, найімовірніше, була за свідченням чимало вчених, водночас християнською, «містом Мойсея» (патріарха Мосоха), і головною мечеттю (Моска, первісні башти Кремля — мінарети) (А. Сірик. «Чуднів...», ч. 1, с. 338).
Мішанина юдаїзму, християнізму, тюркізму й угро-фінського язичництва витворила окремий жорстокий, людожерний генотип москвина й відповідно цьому біологічному конгломерату штучним кажеником, тобто, умовно кажучи, язичієм.
Надзвичайно цікаво й повчально А. Сірик пише, що, наприклад, у Тверській області, де в початках 20 століття в деяких повітах для письма використовували фіно-угорські ієрогліфи (фігурні знаки давньоєгипетського письма). Ця писемність частково збереглася в ерзян і карелів. «Якщо людство мало спільну праміфологію і була така нерозчленована моно-міфологічна єдність, — наголошує А. Сірик, — то могло бути, що воно мало й спільну єдину прамову, яку найкраще буде назвати міфо-мовою».
Дослідник етногенезу, беручи до уваги класичний індоєвропеїзм, доповнює його так званою теорією субстрату і робить парадоксальний, але цікавий висновок, що «процес розпаду прамов на споріднені мови однієї сім’ї був наслідком не так етнічної диференціації, як інтеграції, що в основі своїй слугує за схему в процесі утворення кожної мовної сім’ї». На кожні свою думку чи висновок автор наводить не один яскравий, повчальний і переконливий приклад. Стосується це народів, які нас оточували й гарбали.
Правдива історія, як це в даному випадку з працею А. Сірика, є одна з найважливіших форм самосвідомості. Незнання, байдужість і неуцтво мститься людині.
Повчитися треба багатьом історикам писати про Україну та рідний край у популярно-науковому стилі, як це в дослідника Сірика. А щодо його малої батьківщини Чуднова, то це своєрідна історична, культурна, географічна, топонімічна енциклопедія, що накладається на всю історію нашої країни і навпаки.
Цікавий кожен розділ у трактаті і читається з неослабною увагою. Зокрема, в першій частині — наша міфологія, далека давнина, початки української історії, назви племен і народів (етнікон). І литовська зверхність, татарська кормига, Річ Посполита, козацько-гетьманська держава, московська займанщина... Частина друга наче конкретизує порушені теми, де автор розглядає містобудування й історію того ж Чуднова, панське порядкування, етномовні контакти, астральний простір... Але через призму всієї України.
Навіть про «достотну» історію християнства, папство, вигаданість традиційної історії церкви до 17 століття, плутаність чи фальшивість її хронології як взагалі церкви, так і Біблії, що складена на авторську потвердну думку після 11 століття. Адже на Русі користувалися до кінця 16 століття Палеєю. А Хрестові походи 11—13 століть, яких було вісім? Серед них і загарбницькі війни німецьких феодалів 12—14 століть проти «слов’ян» і прибалтів, і походи феодалів і папства проти «єретиків» (альбігойців, гуситів тощо. Див. «Священний вертеп» Л. Таксіля). Зрештою, навіть про письменство і восьмиденний письменницький з’їзд у Чуднові, чим не похвалиться Національна спілка письменників, яка з нинішніми чужинцями й олігархами при владі може зникнути назавжди...
Це не перша книга поета й етнолога-народоописовця, але «Чуднів...» — перше глибоке й неупереджене дослідження основного тубільного українського люду та інших, зайшлих, що супроводжувалося мовною асиміляцією, тотальним нищенням української прадавньої культури, літератури, народності як такої, зрештою всього, що нагадуватиме українське... Наша земля приховала «могутні запаси культурної енергії, археологічних та фольклорних нашарувань», якщо й досі зберегося дещо прадавнє.
Англійські вчені Р. Макрам, В. Крен, Р. Макнійл в «Історії Англії» (1986) пишуть про походження всіх індоєвропейських мов (і англійської) із мовного середовища середньої Наддніпрянщини. Те саме заявив Р. Вілсон, що англійська мова та більшість індоєвропейських мов походять із прамови, що нею розмовляли десь 5 тисяч років тому на території сучасної України. За що нас і нищать ... І водночас досліджують німці, пишуть англійці, американці, канадійці... Навіть свого часу автор «Капіталу» характеризував і аналізував московську дипломатію та стратегію територіального поширення як намір світового володіння. Московські способи, тактика мінялися і мінятимуться, наголошував він, але провідна зірка московської політики — підбити світ і панувати в ньому — є і буде незмінною. Москва грабуватиме доти, доки не зустріне опору. У центрі уваги мав московську експансію, а далі — неадекватність міжнаціональної поведінки стосовно захоплених земель і населення. Саме ідеологу «світлого майбуття» належать ці знаменні і пророчі висловлювання: «У кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської доби стоїть колиска Московщини. Змінивши імена та дати, побачимо, що політика Івана ІІІ і політика теперішньої московської імперії є не лише подібною, а й тотожною». Маркс знав це давно...
Наш етнос пережив тисячоліттями різні орди. Московську вже не раз. А. Сірик показав це на прикладах. Велика, повчальна його праця для науки, прихильників правдивої історії, культури, письменства... Монументально важлива для небайдужих до історії, мови, культури — це досдідження вартує пильної уваги й найвищої державної відзнаки. Хто ще спромігся на таке потрактування нашої історії сьогодні? Виняткові дослідники. Історія залишається однією з найважливіших форм національної свідомості. Українці протягом усього свого кількатисячного минулого пройшли важкий і складний шлях боротьби проти різномасних загарбників і завойовників.
