Про 20-річного добровольця АТО, якого не зламала бюрократична машина
Він пішов добровольцем в АТО у неповні 20. Служив у розвідгрупі. На передовій почав відчувати сильні головні болі, але належний строк дослужив. Менш ніж через місяць після повернення потрапив до реанімації. З того часу Володимир Бабій майже два роки на лікарняних ліжках: у Києві, Кропивницькому, Луцьку... Діагноз — пухлина носоглотки з поширеними метастазами. Переніс операцію, хіміотерапію. Проте замість того щоб збирати гроші собі на лікування, він організовував благодійні виставки власних картин і передає гроші онкохворим дітям.
Із В’ячеславом Вакарчуком та друзями-волонтерами.
Картина Володимира.
«Ти «косиш», іди звідси»
Володимир народився в Перегонівці Голованівського району. З дитинства його оточувала не найкраща компанія. Проте, за словами хлопця, саме вона фактично «мотивувала» його вирушити з рідного села.
— Друзі в мене були не з найкращих. Подивився на все це і подумав: «Невже на мене чекає те саме?!». Треба було вириватись. І я поїхав навчатися — здобув фах слюсаря-механіка. А потім пішов добровольцем в АТО. Тоді мені ще не було 20 років, — каже Володимир.
У липні 2015-го він потрапив до лав третього окремого танкового батальйону «Звіробій». Служив у розвідці, тож спокійні дні, каже, можна полічити на пальцях. Побував у Троїцькому, Попасній, Артемівську, Слов’янську, воював і в Станиці Луганській.
— Постійно в гарячих точках. Якось нас прикомандирували до 25-го батальйону «Київська Русь», з якого за п’ятою хвилею демобілізувалося багато бійців, а на всю позицію протяжністю три кілометри залишилося 12 чоловік. По нас гатили і стріляли з усього, з чого тільки можна було. Саме тоді у мене й проявилися симптоми захворювання, — згадує хлопець.
За кілька місяців до дембелю Володимир почав втрачати зір та постійно відчував головний біль. Звернувся до найближчого госпіталю на Донеччині. Відповідь місцевих айболитів досі цитує дослівно: «Сказали: «Ти «косиш», іди звідси». Після такої відповіді вирішив більше туди не звертатися. Попри те, що хотіли комісувати, вирішив дослужити своє — залишалося місяць чи два».
На лікарняних ліжках
До цивільного життя після року служби в зоні АТО Володимир повернувся в жовтні 2016-го. Роботи на Кіровоградщині не знайшлося, тож вирушив до столиці. Там не пропрацював і тижня, відвезли до лікарні.
— Стало зле, викликали «швидку», але вона не приїхала. Друг завіз до лікарні. Там відмовилися приймати і викликали карету швидкої з іншої лікарні. Чотири дні в реанімації. Діагноз — пухлина носоглотки, — розповідає колишній боєць.
Інститут отоларингології, потім Інститут нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова. Тут йому призначили операцію з часткового видалення пухлини, витрати на яку взяли на себе волонтери. Потім перевели до Кіровоградського онкодиспансеру для опромінення, звідки, за словами хлопця, уже через тиждень його забрали ледь живим. Із Кропивницького хлопця перевезли на Волинь, де працювала його мама. У місцевому онкодиспансері Володя провів майже вісім місяців. Там його поставили на ноги. І саме там виявили метастази на шиї, які уже почали давати ускладнення. Ще кілька місяців тривала реабілітація у Волинському госпіталі для ветеранів війни. Усе це відбувалося в супроводі волонтерів, без яких він би залишився сам на сам із хворобою.
«Війна» за довідки
Увесь цей час Володимир не мав групи інвалідності, жодних пільг, хоча в нього була четверта стадія хвороби і посвідчення учасника бойових дій. Бо... лікується він на Волині, а зареєстрований на Кіровоградщині. За словами ветерана АТО, ніхто не пішов йому назустріч, щоб оформити довідки дистанційно: «На той момент я вже рік зі своїм діагнозом пролежав. І за що лікуватися — нікого не цікавить. Досі телефонують, кажуть, що потрібно купу документів зібрати, їхати туди-сюди. Я їм пояснюю, що в мене немає часу і можливостей — мені важко, та й кататися також невигідно, бо великі кошти на це йдуть».
Два місяці тому Володимир, знову не без допомоги волонтерів, почав оформляти довідки. У Луцьку готові були це зробити (хоч Володимир і зареєстрований у Голованівському районі), спираючись на документи, які могли надіслати електронною поштою. Проте, за словами хлопця, з Кіровоградщини потрібні довідки надсилати відмовлялися, аргументуючи це тим, що їм треба його побачити.
— Зверталися навіть депутати, адвокати, волонтери, та наш військкомат, лікарня, Кіровоградська МСЕК категорично відмовили, — каже Володимир. — На Волині пішли назустріч, а тут наче чогось не вистачає. Поїхав. У військкоматі (у Голованівську. — Авт.) одну довідку про службу отримав завдяки тому, що допомогли знайомі волонтери. Спочатку, коли приїздив, сказали: «Їдь у Кропивницький і роби там довідки, бо ми тут такі не даємо». А пізніше, коли їм надіслали зразок, сказали, що таки дають. Просто «не знали, яка треба форма».
За словами Володимира, посадовців зовсім не цікавить, що людина має статус учасника бойових дій, бюрократичні пригоди чекають чи не на кожного учасника АТО: «Хлопці на це дивляться й не розуміють, за що вони там стоять. Тут їх ганяють, кажуть, що потрібно купу документів зібрати, багато з них абсолютно формальні, які можна перевірити й без присутності військового».
У Кропивницькому Володимиру допомагали активісти ГО «Серце матері». А місцева волонтерка Інна Колпак привела хлопця у ЦРВ «Коловорот», де допомогли розібратися з питанням за один день. Отримав Володимир другу групу інвалідності.
Картини на склі та тричі проданий прапор від Вакарчука
— Ніколи раніше не малював. Перші картини створив, коли почав повертатися зір, — каже Володимир.
Волонтер Руслан (який згодом запропонує організувати першу благодійну виставку) відкрив для Володимира техніку малювання акриловими фарбами на склі. Наразі в творчому доробку Володимира — майже сотня картин.
— Продовжував малювати в лікарні, щоб не збожеволіти, — розповідає хлопець. — Найбільше подобається писати ікони. Спочатку просто клав малюнок на скло і переносив зображення, а тепер навчився сам малювати все, що мені хочеться.
Із часом просте захоплення переросло в низку благодійних проектів. Першу картину продали на онлайн-аукціоні за 2,5 тисячі гривень. Потім Руслан запропонував організувати виставку-продаж.
— Ми організували її в Ківерцях. Вдалося зібрати майже 14 тисяч — тоді це були для нас великі гроші, бо збирали по копієчці. Там я багато з ким познайомився, зокрема, з художниками-професіоналами, — розповідає Володимир.
Нині багато картин хлопця чекають на виставку, проведення якої заплановано в Дніпрі.
— Є у мене знайома Вікторія Романюк, також художниця, — каже колишній боєць. — У 16 років вона дістала поранення на Майдані. Цю виставку ми готуємо разом. Якщо з лікуванням усе буде добре, то вона відбудеться незабаром. Це буде виставка на честь загиблих воїнів, а кошти підуть на лікування дітей учасників АТО.
На допомогу онкохворим дітям Володимир надсилає половину коштів з усіх своїх виставок, хоча сам потребує фінансової допомоги. Він не любить про це говорити. Для нього допомагати іншим — буденна річ. Окрім продажу власних картин, має кілька додаткових благодійних міні-проектів, які його знайшли самі.
— Коли приїжджав Святослав Вакарчук з концертом, — розповідає Володимир, — мені вдалося домовитися про безплатні квитки для волонтерів і познайомитися з гуртом. Він розписав нам три прапори — один зараз у зоні АТО, другий відправили хворій дівчинці за кордон, а третій виставив на аукціон. Продали за 1000 грн. — кошти віддали дівчинці, у якої також онкологія. Згодом мені цей прапор повернули, сказали: «Візьми, бо це для тебе дуже дорога річ». Я його вдруге виставив — цього разу отримали 1500 грн. Той, хто його купив, знову виставив на аукціон — продав за 800 грн. Кошти йдуть на лікування цієї дитини. Уже домовився з менеджером Вакарчука — нам ще попідписують прапорів.
Крім цього, Володимир разом із побратимами організовує арт-терапії, які допомагають впоратися зі стресами та стають для них реабілітацією.
15 тисяч — за півтори доби
Його заробіток — виручка з оренди землі, наданої як учаснику АТО, та від продажу картин. Іншу роботу він не може виконувати після виснажливого лікування, до того ж діагноз залишається — пухлина носоглотки з поширеними метастазами, четверта стадія. Навіть малювати довго не можна — організм має набиратися сил, бо попереду — закордонна хіміотерапія.
— Я не знаю, скільки все коштуватиме, — каже хлопець. — Українську робити не варіант — я її не витримаю. Треба замовляти за кордоном, а це дуже великі гроші.
Важко порахувати, скільки їх уже пішло за неповні два роки лікування. Наприклад, за одне з досліджень, яке тривало півтори доби, Володимир заплатив 15 тис. грн.
— Щодня лише на медикаменти йде 500 грн. — гормони, знеболювальне, — розповідає Володимир. — Щодня 8—12 уколів, купа пігулок. Крім того, різні дослідження. Зробити один аналіз на онкомаркер коштує 400 грн., а їх може бути від 7 до 15. Або ще більше, якщо лікар сумнівається в діагнозі чи результаті аналізу. Хіміотерапія з-за кордону коштуватиме в середньому 30 тисяч доларів. У мене на сторінці в Фейсбуці є репости про дітей, які лікуються за кордоном, і там за тиждень іде 100 тисяч доларів. Це справді дуже великі гроші, і де їх брати — ми не знаємо. Щось думатимемо, проводитимемо виставки, аукціони...
На Волині Володимиру допомагали депутати, голова ОДА Володимир Гунчик — зібрали на благодійному аукціоні 150 тис. грн. Але їх вистачило ненадовго. А попереду — багато процедур та реабілітація, які зможуть продовжити життя героя, який віддав своє здоров’я, захищаючи Україну від загарбників.
Володимир Бабій завжди посміхається. І будь-хто, хто не знає про його діагноз, напевне, не повірить, що чоловік, який пережив війну, має четверту стадію онкозахворювання, спокійно пише картини, організовує виставки, щоб допомогти хворим дітям...
— У мене все добре. Кожен мій день — як останній. Я розумію, що іншого часу для цих справ не буде, тож маю використати життя на повну, — посміхається Володимир.
Ольга ТКАЧЕНКО.
Фото надані автором.
Кропивницький.
P.S. Матеріал уже було підготовлено до друку, коли надійшла сумна звістка — Володимир Бабій помер під час проходження хіміотерапії. Не витримало серце.
