Не побачити став у селі неможливо. Бо до нього стікається все і всі. І скупатись у спеку, і рибу половити, і худобу напоїти, і качок на берег вигнати... Звичайно, це лише у тому разі, коли став належить громаді. Або орендарю, котрий дозволить це зробити. Та буває, що в реаліях водойма є, а на папері, начебто, і немає. І тоді вже не розібратись, кому вона належить, хто її власник, а хто — орендар...


Саме так сталось зі ставом у селі Манівці Красилівського району на Хмельниччині. Ні в селі, ні в районі так і не змогли розібратись, хто має право там порядкувати. Тому довелось створювати спеціальну комісію в ОДА, покликану розібратися, чи правильно водойму передали в оренду. Юристи ОДА, представники Департаменту екології і природних ресурсів, облводресурсів, Держгеокадастру, регіонального відділення Фонду держмайна в області, Красилівської райдержадміністрації, Манівецької сільської ради, ДП «Укрриба» і ПАТ «Хмельницькрибгосп» усі разом мали розібратись, чия тепер водойма. Але навіть попри таке велике представництво не можуть.

 

 

Закон дав, підприємець узяв


Як розповідають в ОДА, став в оренду підприємцю для рибогосподарських потреб свого часу передано розпорядженням голови облдержадміністрації. Підстава — дозвіл на спецводокористування цією технологічною водоймою, виданий департаментом екології. Та якраз із останнім не погодилось ПАТ «Хмельницькрибгосп», представники якого стверджують, що дозвіл був, начебто, незаконний.


Натомість екологи так не вважають. Директор департаменту Сергій Вавринчук стверджує, що не мав жодних підстав відмовити заявнику, бо той подав усі необхідні документи для отримання дозволу.


А коли так, то не побачили жодних суперечностей і в юридичному відділі ОДА. Заступник начальника відділу Світлана Скороход підтвердила: розпорядження прийнято у відповідності до законодавства. Адже відділ Держгеокадастру в Красилівському районі надав інформацію, що ця земельна ділянка не перебуває у власності чи користуванні, а об’єкти нерухомого майна, в тому числі гідротехнічні споруди державної, приватної або комунальної власності, на ній відсутні. Тож все виглядає так: закон дав — підприємець узяв став в оренду. І ніхто нічого не порушив. Але це тільки на папері. Бо насправді оті гідроспоруди, які «не побачив» Держгеокадастр, все-таки є. І саме вони стали каменем спотикання між підприємцем і «Хмельницькрибгоспом».


На папері — пусто


Тільки тепер з’ясувалося, що свого часу гідроспоруди «не побачило» ДП «Укрриба». Воно передало «Хмельницькрибгоспу» в оренду 78 об’єктів водного фонду на території області. Серед них була і технологічна водойма у Манівцях. Та вся біда в тому, що під час цієї операції не були належно оформлені правовстановлюючі документи на земельні ділянки, на яких знаходяться водойми, і їм не були присвоєні кадастрові номери. В результаті вийшло так, що «Хмельницькрибгосп» здійснює господарську діяльність, не маючи дозволу на спецводокористування. Не має такого дозволу товариство і для Манівецького ставу, хоча формально той належить йому. А підприємець такий дозвіл має. І тепер він хоче там господарювати. То хто закидатиме сіті у тамтешні води?


Скандалів більше, ніж лускатих хвостів


Така собі задачка. І найбільше дивує те, чому до цього нікого не цікавило, як підприємство з таким розмахом — згадайте майже вісім десятків водних об’єктів — могло працювати на ставу раніше? Як так сталось? Хто в цьому був зацікавлений?


Навряд чи все варто зводити лише до забудькуватості чи банального нехлюйства керівників. Адже тривалий час за підприємством тягнувся шлейф скандалів. Свого часу звучало чимало звинувачень на адресу колишніх керівників краю у тому, що вони намагались встановити свій контроль і порядок у рибному господарстві. Працівники-рибалки поговорювали, мовляв, посадовці через своїх людей крадуть рибу у величезних масштабах. Не дивно, що стежити за дотриманням законності у такій каламуті ніхто не хотів.


Що було — те було. Та чому досі ці факти так і не підтверджені й не спростовані? Чи все вже налагодилося?


Навряд чи. Начальник обласного управління водних ресурсів Юрій Димінський переконаний, нинішня плутанина розпочалась із того, що ДП «Укрриба», маючи стільки майна, тривалий час нічого не зробило для відведення земельних ділянок. І цим поставило ПАТ «Хмельницькрибгосп» у ситуацію, коли в законному порядку належно оформити всі документи на оренду переданих водних об’єктів не вдається. В результаті ставки, гідроспоруди, інші об’єкти, котрі є по факту, але відсутні на паперах, виявляються предметами гострих суперечок. Так, як сталось у Манівцях. Причому це село може розпочати низку наступних однотипних конфліктів.


Чи можна їх уникнути? Звичайно, можна. Якщо все зробити по закону. Оформити всі папери. Визначити всіх користувачів. Словом, все облікувати, і для всього визначити господаря. Якщо не для кожної рибини, то хоча б для кожної водойми. Але чи буде так?


Бо якщо повернутися до манівецького ставка, то всі комісії й чиновники розвели руками: оскільки документів, що могли б бути правовою підставою для скасування розпорядження голови облдержадміністрації про передачу рибгосподарської технологічної водойми в оренду підприємцю, немає, то нехай все так і залишається. Аж поки у цьому не розбереться суд.


Але з огляду на все сказане, так і хочеться запитати: «А суд розбереться?»


Повертають державі


Хоча дещо повертати у власність держави все-таки вдається. І передусім завдяки старанням прокуратури. Так правоохоронці встановили порушення вимог законодавства при використанні земель водного фонду на території Шарівської сільської ради в Ярмолинецькому районі. Ще у 2011 році між одним із державних сільгосппідприємств, що перебуває у підпорядкуванні Національної академії аграрних наук України, та селянським фермерським господарством був укладений договір, відповідно до якого останньому в користування передали водоймище площею майже три десятки гектарів. Окрім цього, додатковою угодою дозволили встановити навколо ставу тимчасові споруди.


Та прокурори були переконані, що все це суперечить законодавству. Зрештою це визнав і суд. Та попри його рішення фермерське господарство продовжувало використовувати земельну ділянку, що перебуває в постійному користуванні державного підприємства, уже без відповідних правових підстав.


Як повідомив керівник місцевої прокуратури Сергій Стецюк, прокуратурі знову довелось звертатися до суду і тільки тоді ділянку водного фонду вартістю понад 1,2 мільйона гривень вдалося повернути законному користувачу.


За подібною схемою прокуратура діяла і в Славутському районі, де державі повернули сім гектарів земель водного фонду вартістю понад чверть мільйона гривень. Там розпорядженням РДА ще у 2009 році було затверджено технічну документацію із землеустрою про передачу в користування для рибогосподарських потреб одному з підприємств на 20 років. І тільки тепер прокурори встановили, що документація видана із порушеннями закону.

Тому місцева прокуратура звернулась до суду з вимогами визнати недійсними розпорядження райдержадміністрації та договір оренди землі, а також повернути земельну ділянку державі.


Навіть із цих прикладів видно, що сільські ставки — не така вже й дрібниця. Оцінюють їх у мільйони гривень. Не дивно, що завжди було так багато охочих прибрати їх до рук. І багато чого таки прибрали. Тож давно час повертати все це добро реальним власникам. Якщо влада це не зробила, то тепер справа має бути за правоохоронцями і судами.

Хмельницька область.

КОМЕНТАР

Іван Гончар, прокурор відділу представництва прокуратури Хмельницької області:


— Спірні питання під час передачі водних об’єктів в оренду здебільшого виникають через те, що свого часу в законодавство були закладені певні протиріччя, коли ставки і гідротехнічні споруди на них визначались як єдиний цілісний об’єкт. Але пізніше під час приватизації вони опинились в руках різних власників. Лише в 2013 році було ухвалено Закон України «Про аквакультуру», який чітко визначив, що греблі, дамби, водоскиди, відповідні канали тощо належать до гідроспоруд, а не весь став. Їх власником є держава в особі ДП «Укрриба». Тільки минулого року через аукціон, проведений Фондом держмайна, воно передало на Хмельниччині 52 такі гідроспоруди в оренду ВАТ «Хмельницькрибгосп».


Та навіть це не зняло проблему. У деяких випадках досі залишаються не з’ясованими питання, хто володіє майном і водоймою, хто їх орендує і реально займається розведенням риби, а відтак — отримує прибутки і при цьому намагається уникнути сплати податків. Адже буває таке, коли ДП здає водні об’єкти — ставки, які перебувають у його віданні, на зберігання. Реально всі розуміють, що це удаваний акт, бо насправді підприємці зариблюють такий став, вирощують і збувають рибу і мають з цього прибуток, фактично не сплачуючи чималі суми за оренду ставу. Прокуратура оскаржує такі дії. Але строки таких договорів спливають дуже швидко, і в результаті їх припинення в судовому порядку відбувається вже після завершення строку їх дії. А вже наступного сезону ситуація повторюється. Через це значні суми податків за оренду, які мала би отримати сільська рада, на території якої знаходиться став, просто втрачаються.


Для того, щоб не виникало подібних суперечностей, варто насамперед провести чітку інвентаризацію всіх водних об’єктів і гідроспоруд, впорядкувати всю документацію на право їх власності і оренди. А головне — законодавчо врегулювати той момент, коли б ці дві нерозривно пов’язані складові перебували в одних руках та за їх використання сплачувалась до місцевих бюджетів орендна плата, не нижча від законодавчо визначеної.


Мал. Миколи КАПУСТИ.