Проблема полонених, яких утримують на окупованих територіях Донбасу, — чутлива і болюча для суспільства тема. Серед цих людей — і військові, і цивільні особи. Дехто з них чекає на обмін понад два роки. Прізвища у списках на обмін — лише невелика частка наших громадян, яких бойовики позбавили волі, каже голова громадської організації «Група «Патріот» (Центр визволення заручників) Олег Котенко (на знімку). Він — один із активістів Євромайдану, уродженець Слов’янська. Група причетна до обміну майже 300 полонених. Зі зрозумілих причин детальні механізми цієї важкої роботи залишаються за кадром. Волонтер розповів, що відбувається в місцях несвободи на непідконтрольній території, та як Україна бореться за кожного заручника.

— Арешт у Донецьку блогера і журналіста Станіслава Асєєва привернув увагу не лише українських, а й міжнародних інституцій. Водночас підконтрольна Росії так звана «влада ДНР» не підтверджує затримання, і це зупиняє процес визволення журналіста. Чому так відбувається, можете пояснити?
— Перше, що можна достеменно сказати про Стаса, — це те, що він справді заарештований так званим «МДБ ДНР». Підозрюється у шпигунстві, статтю йому одразу пред’явили. За його телефоном вирахували людей, із якими він спілкувався, і їх затримали також. Декого відпустили, проте декого тримають досі.
Ми побоюємося, що Асєєва могли сильно катувати, його стан дуже поганий, тому бойовики посилаються на те, начебто заручника у них немає. Тому потрібно наполягати, щоб «ДНР» розшукало Стаса і показало його — наприклад, із газетою за сьогоднішнє число в руках. Щоб переконатися, що він справді живий. Або показало матері чи іншому родичу.
До списку на обмін журналіста вже включили, і цей список збільшується постійно. Тому що арештовують нових людей. Останній кричущий випадок — коли на переході в Станиці Луганській затримали Людмилу Сурженко — інваліда, яка погано чує і бачить. Це грубе порушення прав людини, ми привертаємо увагу міжнародних місій до цього випадку.
— Скільки наших полонених перебувають нині на непідконтрольній території?
— Офіційно в Мінську було названо цифру в 132 особи. Плюс Асєєв — 133. Це крапля в морі. Як складається список? Є звернення до Національної поліції та Служби безпеки України про того чи іншого громадянина на непідконтрольній території, тоді прізвище потрапляє до списку. Якщо звернення немає, то й інформації про людину в списку немає.
Але часто родичі затриманих побоюються звертатися до українських правоохоронних органів, думають, що це нашкодить. Або не знають, що потрібно подати заяву. Трапляється, людина два-три місяці посиділа — і її звільняють просто так, без обміну, і ми дізнаємося постфактум. Чи передають із ОРДЛО списки заручників, а звіряємо: двох прізвищ у нас немає. Людям дали по 18 років за «шпигунство». Із родичів ніхто про це не повідомляв, тримали в таємниці.
Існує дуже тонка межа, коли доводиться вирішувати, чи потрібно офіційно заявляти про арешт, чи ні. Про кого точно потрібно заявляти і одразу ставити до списку на обмін, так це про наших агентів на тому боці, щоб зберегти їм життя.
Щодо цивільних, які опиняються в заручниках чи зникають безвісти на непідконтрольній території, тут дуже неповна інформація. Приміром, людину вбили заради «віджимання» дорогого автомобіля. Півтора року потому машину «впіймали» в Маріуполі. Покупець розповідає, що обирав авто на ринку, документи були в порядку. А де господар — невідомо.
Загалом у нашій базі даних 12 тисяч осіб: загиблі, зниклі безвісти, звільнені. Стільки випадків трапилося за три роки.
— За даними Служби безпеки України, за три роки війни у полоні побували 28 журналістів, один перебуває зараз і ще один числиться зниклим безвісти. Зафіксовані також численні випадки затримання проукраїнськи налаштованих людей...
— Варто усвідомлювати, що на окупованій території вираховують усіх активних у соціальних мережах людей. Усіх, хто просто висловлює альтернативну думку. Наприклад, пише, що в Донецьку незадоволені дорожнечею продуктів, тоді як на підконтрольній території продукти доступні. Чи фотографує порожні вулиці, де немає людей. Перехожого із фотоапаратом сприймають як «шпигуна». Часто арештовують, іноді тримають місяць-два і відпускають.
Під час затримання людини, яку підозрюють у проукраїнських поглядах, одразу перевіряють телефон і сторінку в соцмережах. Ми припускаємо, що використовуються технології ФСБ для стеження за користувачами. Після арешту починають «вибивати» свідчення. Під тиском людина може наговорити на себе все, що завгодно. Не виключаю, що Асєєва та інших вирахували за ІP-адресами, для ФСБ це нескладно. Вони можуть промоніторити, влізти до закритої групи, подивитися, хто із користувачів на підконтрольній, а хто — на непідконтрольній території. Когось одного взяли — й інших до купи, начебто як «шпигунів».
Іноді фабрикують справу, підкидаючи гранату до квартири під час обшуку, як це було із Козловським чи Фомічовим (Ігор Козловський — відомий учений-релігієзнавець, Володимир Фомічов — громадський активіст, блогер, обидва заарештовані на початку 2015 року. — Авт.) Ну який із Ігоря Козловського, людини, якій виповнилося 63 роки, «терорист»?
— Чи відомо вам, у яких умовах тримають наших полонених?
— Більшість із них перебувають у двох колоніях у Макіївці: 97-й і 32-й. Перша з них — тюремний зразок, є подвір’я для прогулянок, умови більш-менш прийнятні. Годують, які і всіх, надходять передачі через Міжнародний комітет Червоного хреста. Буквально тижні два тому була чергова передача з листами.
Ті люди, яких утримують у 32-й колонії, — у гірших умовах. Там сиро, підвальні приміщення, немає доступу свіжого повітря. Є бараки, але там — звичайні засуджені. А полонених (у тому числі — Володимира Фомічова, засудженого на два роки) туди не переводять в очікуванні обміну. Але обміну поки що немає. Вплинути на ситуацію нам не вдається, хоча зусилля докладаємо.
Ігор Козловський перебуває у 87-й колонії під Горлівкою. Працює там психологом. Живе не в бараці, у нього окрема кімната, отримує передачі. На жаль, протилежна сторона не виконала домовленостей: ученого обіцяли відпустити із зали суду. Але представники «ДНР» послалися: мовляв, тут контролює ФСБ, і вони безсилі щось зробити. Хоча ми були готові віддати їм того, кого вони просили.
— Як можна допомогти нашим людям у полоні? Що робити?
— Хоч як дивно, але у випадку із цивільними заручниками головна порада родичам — діяти за правилами, які існують на тому боці. Тобто найняти адвоката, шукати докази невинуватості, свідків. Це дає змогу мати зв’язок із затриманим, бачити його стан, передати якийсь одяг, продукти. Доля заарештованого часто залежить від «слідчого», «прокурора», «судді». Щодо військовополонених, там уже жодні адвокати не допоможуть, бо судити ніхто не збирається. Потрапив у полон — не привертай зайвої уваги, не заперечуй, головне — зберегти собі життя.
Часто родичі кажуть: мовляв, не можемо сидіти склавши руки, доки наші сини чи чоловіки там. Що робити? Проводити акції під посольствами Російської Федерації — в Україні та світі. Щоб дати зрозуміти: тут не громадянська війна. Це Росія приймає рішення про арешт українців на сході.
Нещодавно до нас зверталися із офісу Спеціального представника Державного департаменту США з питань України Курта Волкера і цікавилися, яка кількість журналістів була у заручниках на непідконтрольних територіях. Це свідчить про пильну увагу до проблеми наших полонених. Сподіватимемося, що широке інформування міжнародної спільноти також спрацює.
Коли матеріал готувався до друку, надійшло підтвердження про факт арешту журналіста Станіслава Асєєва з боку «влади ДНР». У листі «міністерства закордонних справ ДНР» на адресу Союзу журналістів Росії йдеться, що Асєєва звинувачують у скоєнні злочинів, передбачених «Карним Кодексом ДНР», а хід слідства контролюється «генеральною прокуратурою ДНР». Раніше голови Національної спілки журналістів України та Спілки журналістів Росії зробили спільну заяву із закликом якнайшвидшого з’ясування долі українського журналіста в Донецьку.

Інтерв’ю провела Ліна КУЩ.
Фото автора.