Відомий поет писав, що він чистить себе під Леніним. Керівнику самопроголошеної «ДНР» теж хочеться себе чистити, цебто підлаштовуватися під когось великого. Він розуміє, що на Леніна замахуватися високо та й не по чину, тому косить під свого наставника та шефа Путіна: той провів по ТБ «пряму лінію» з народом, Захарченку захотілося того самого. Тим більше що до його послуг місцеве кишенькове ТБ. Вийшло, як у відомій приповідці: труба трохи нижча й дим рідший. У телестудії зібралося зо три десятка своїх перевірених журналістів і функціонерів, які повинні були імітувати публіку та ставити зручні запитання від імені жителів «ДНР».
На відміну від московського патрона місцевому божку не було шквалу запитань, а ті, що пролунали, були здебільшого приватно-меркантильними: комусь треба поліпшити житлові умови, комусь улаштувати дитину в дитсадок, комусь зробити медичну операцію тощо. Вирішувалися ці питання легко й відразу: давалися накази присутнім у студії «міністрам», які, як у незабутнього Райкіна, відповідали: «Бу сделано!»
Проте при всьому бажанні телевізійникам не вдалося уникнути й важких запитань. Скажімо, коли шахтарям платитимуть зарплату, куди подіти вугілля, яке хоч у малих дозах, але все-таки видобувається у деяких діючих шахтах. Але й ці питання «глава» розлузував, як білка горіхи. Вугілля незабаром почне закуповувати Росія й споживатимуть коксохімзаводи, що нині простоюють. Щоправда, неясно, куди вони його діватимуть, якщо після простою коксові печі треба перекладати, а це процес дорогий та тривалий.
Щодо медицини, то вона в «ДНР» процвітає, медики беруть на лікування навіть тих, хто проживає на підконтрольній Україні території.
Скарги на те, що лікарі беруть чималі гроші, але Захарченко запевнив, що це корупція, з якою в «ДНР» нещадно борються. Для переконливості сказав, що «я особисто за це воював, і був поранений», а це гарантія, що корупція буде знищена.
Кажучи про аграрні справи й високі ціни на продовольство, він уже не обіцяв завалити Туреччину помідорами, але все-таки запевняв, що в «ДНР» буде стільки овочів, що «ми їх продаватимемо в Москві». От так, ні більше ні менше. А поки що треба потерпіти.
Було й запитання про те, коли скінчиться війна. У відповідь пролунало, що миру не хоче Україна, тому доведеться самим розв’язувати цю проблему, а вирішать її тоді, коли «ми переможемо й приєднаємо до «ДНР» не тільки всю область, а й стільки України, скільки захочемо». Нібито вже на повну силу триває міжнародне визнання «ДНР», її дипломатичні представництва відкриті в шести європейських країнах. Словом, от-от самопроголошена «ДНР» стане членом ООН.
А що, так і може статися, якщо український уряд буде такою ж розмазнею, як сьогодні.
Юрій ПУСЬКО.
Мал. автора.
Донецьк.
