На Черкащині, на одному із трипільських поселень — Тальянки, археологи відкопали цілий гончарний комплекс, який уже назвали кварталом керамістів. Власне, й самі Тальянки, що займали у період свого розквіту 450 гектарів, вважаються найбільшим у Європі поселенням часів трипільської культури і внесені до списку найдавніших міст в історії людства.

Археолог Дмитро Чорновол на розкопі хати трипільського гончаря.

Експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом кандидата історичних наук, ученого секретаря інституту Олексія Корвін-Піотровського досліджує трипільське мега-поселення кілька років. За допомогою новітніх технологій — геомагнітної зйомки — вдалося скласти мапу протоміста, «побачити» його широкі вулиці, квартали, промислову зону, навіть дороги, якими наші пращури ганяли на пасовисько худобу чи їздили волами у своїх трипільських справах.
Кожен рік дарує дослідникам сенсацію. Позаминулого літа — це тік розміром 40 на 18 метрів, знайдений у Доброводах, що поруч, і триканальний горн з об’ємом випалювальної камери у сім кубометрів, минулого — ще один такий горн. Як зазначає Олексій Корвін-Піотровський, трипільські гончарні печі, в яких випалювали метрові зерновики та сотні тисяч іншого різного посуду, дуже складної конструкції, у них арочне склепіння, є димарі. Все це технологічні винаходи трипільців, тож нічого схожого при розкопках інших давніх цивілізацій на інших континентах не знайдено.
Кандидат історичних наук Едуард Овчинніков, який працює у складі цьогорічної експедиції на полі між Доброводами і сучасним селом Тальянки, показуючи дві гончарні ями, відкриті поруч із двома гончарними горнами (все це частина керамічного кварталу), каже, що при випалюванні посуду піч, що топилася дровами, розігрівалася до 1000 градусів. При цьому глина закипала, перетворювалася на пемзу, шматки якої можна знайти на розкопі. Досягти такої температури давали змогу технологічні прийоми, зокрема спосіб подачі повітря.
— Ось цей горн, найдавніший у Європі, — трьохканальний, два його козли зроблені з глини і кераміки, — каже археолог. — Використання кераміки, тобто вже випалених черепків, у будівництві гончарних печей для їхньої міцності — це теж винахід трипільців. Кераміка тримала не лише каркас глиняної печі, а й температуру у ній.
За десяток метрів від «цехів» з виробництва унікального, відомого на весь світ своєю вишуканістю й красою, посуду — хата гончаря.
Експедиція Олексія Корвін-Піотровського вже дослідила чотири такі житла, цьогоріч розкопане п’яте. На цьому відрізку вулиці, що разом із промисловими зонами і є кварталом керамістів, приблизно шість тисяч років тому жили не просто майстри своєї справи, а люди, котрі цінували красу, формували естетичні ідеали своїх нащадків.
Археолог Дмитро Чорновол, який присвятив дослідженням трипільської культури майже тридцять років, обходить трипільську хату і «відкриває» двері. Для стороннього спостерігача розкоп — груди спаленої глини (відомо, що трипільці в одному будинку жили 50—70 років, а залишаючи його, віддавали все своє майно вогню) та битих черепків. Для дослідника — цілісна картина побуту трипільської сім’ї.
На об’єкті завершена перша розчистка, всі фрагменти посуду, інші знахідки описані й сфотографовані.
— Це була стандартна двоповерхова споруда, що ділилася на вхідну і житлову частини, — зазначає Дмитро Чорновол. — Ось деталі перестінку, що розділяв їх. У, так би мовити, сінях стояв ткацький верстат, про що свідчать кілька знайдених пряслиць (грузила з глини, які насаджувалися на веретено для рівномірності обертання. — Авт.).
Підлога цієї частини будинку, де трипільці не лише ткали, а й тримали різне господарське начиння, була декорована. На її залишках зберігся хвилеподібний прокреслений малюнок. Зберігся й поріг хати, який трипільці теж часто декорували. Дмитро Чорновол зазначає, що це була сакральна частина житла, тому на поріг трипільці ніколи не наступали, а переступали його.
У житловій частині, праворуч від входу, стояла піч, навпроти — так зване робоче місце господаря чи господині, де була зернотерка, поряд із піччю, на припічку, ставився посуд. Його залишки, вкриті тисячолітньою пилюгою, видніються не лише тут, а у й дальньому кутку хати, біля вівтаря.
— Практично у кожній трипільській хаті був вівтар, місце, де трипільці молилися своїм богам, складали їм жертвоприношення, — продовжує розмову Дмитро Чорновол. — У цій хаті він круглий, діаметром 1,6 метра. І що цікаво — орнаментований, як і посуд колами, спіральками, «вужами».
Археологи у Тальянках дослідили чотири розмальовані хатні вівтарі — жодного разу малюнок не повторюється.
Цікаві знахідки очікували дослідників у гончарних ямах, де знайдено бракований чи погано випалений посуд, інструменти, якими користувалися гончарі, — шпателі із рогу, оббиті денця посуду із залишками вохри, фрагмент зернотерки. Дослідження цих об’єктів (розпочалися розкопки третьої ями, де зберігалася глина з кар’єрів, відібрано багато її зразків) ще дасть чимало нової інформації про роботу гончарів-трипільців.

Фото автора.