«У наших колодязях зникає питна вода! Це лякає, позбавляє людей спокою і впевненості в завтрашньому дні села, — б’ють на сполох жителі Залізничного, що у Вільшанському районі на Кіровоградщині. — Щороку, щоб дістатися до водоносного шару, ми мусимо заглиблювати свої криниці. Але та вода, яку ми черпаємо з дна, має погану якість. На території села є власна закинута свердловина глибиною 120 метрів з великим запасом питної води. Розташована вона на колишньому подвір’ї давно непрацюючої перевалки (так у селах досі називають овочеві бази, які квасили огірки-помідори й відправляли ці різносоли по всьому Союзу. Від цієї свердловини мешканці Залізничного й просять пустити селом водогін. — Авт.). Згідно із законодавством, у цьому нам має посприяти сільська рада. Нині на її рахунку є кошти від продажу прав оренди землі колишнього бурякопункту. Ці гроші ми й просимо використати на розв’язання головної проблеми Залізничного. Ми вибрали групу активістів, котрі їздять у райцентр, зустрічаються з сільським головою... Річ у тім, що ми чудово розуміємо: поки гроші від проданої землі цілі, надія на водогін жива. Бо з власних резервів Йосипівська сільська рада такий проект не осилить».
На варті... колодязя
Сторонній людині, тій, котра не знає, як важко у нас піднімаються люди на доброчинство, які проблеми псують життя їхнім землякам, проблема Залізничного видається надзвичайно простою. Зазвичай у таких людей на власному подвір’ї — добротна свердловина й чистої води завжди вистачає і на приготування борщу, і на полив городини. А ще є джип, за рахунок великих колес якого розв’язується ще одна проблема — поганих доріг, віддаленості магазинів, поштового зв’язку тощо. Але то вже інша тема.
Серед жителів Залізничного немає великих орендарів, крутих бізнесменів, впливових у районі людей. Лише пенсіонери й «робоча кісточка», котрій і працювати тут ніде, бо овочебази, бурякопункти, колгоспи — все це в минулому. Інакше питання поновлення водопостачання зі згаданої свердловини давно б вирішилося.
...Біля криниці, з якої бере воду півсела, люди крутять корбу з ранку до вечора (на знімку). І швидко дістаються дна...
— Просимо людей не вибирати всю чисту воду одразу, щоб на всіх вистачило, — розповідає Надія Левенець, котра разом з іншими жінками часто «патрулює» стратегічний об’єкт. — Але не всі розуміють ситуацію. Є, приміром, одна людина, котра за раз бере по чотири-п’ять бідонів, хоча могла б прийти до криниці зранку, в обідню пору, увечері й дати джерелу оновитися.
— У підсумку без чистої води залишаються інші люди. Наприклад, жінка, у якої троє дітей, рідко встигає набрати собі води для прання, приготування їжі, — додає Людмила Мельник, котра й сама ревно чатує воду, бо нині опікується двома онуками й має ті самі проблеми з пранням, купанням дітей тощо. — Про полив городини ми й не мріємо. Вся надія на дощ.
Сільський голова Володимир Миколюк обіцяє позитивно вирішити питання з відновленням свердловини в Залізничному й запевняє, що кошти від продажу прав оренди на жодні інші потреби Йосипівської громади не спрямовуватимуть. Одне людей насторожує — готовність керівництва бити нову «дірку» в районі дитячого садочка (його відвідують десятеро дітей), а не доводити до пуття перевірену, найглибшу й, можливо, найперспективнішу в районі свердловину, з якої пили б воду і вихованці дошкільного закладу, і всі жителі Залізничного.
По воду — навздогін літу
— Щоб провести експертизу свердловини, ми зібрали з населення 1200 гривень, — каже Віктор Батовський. — Вода смачна, її багато. Але потрібно попрацювати, щоб дістати її звідти. Літо — коротка пора. Взимку ніхто не кластиме труби, не зводитиме водонапірну вежу...
— Я телефонувала на «гарячу лінію» голови ОДА й розповіла про наші проблеми. А мені кажуть: «Ви повинні назвати особу, яка нестиме відповідальність за цю справу!». А в нас найвідповідальніша особа — це голова сільської ради. От на нього й сподівання. Найперше, що потрібно зробити сільському голові, — це зібрати позачергову сесію сільської ради, взяти свердловину на баланс, зробити техпаспорт, дослідити воду в лабораторних умовах. А потім вести водогін — лише до центру села. У двори люди потягнуть труби самотужки, — логічно міркує керівник тутешньої ініціативної групи Зінаїда Врадій.
— Проблему з водою треба розв’язувати негайно, інакше вона стане причиною зникнення села, — вважає місцевий житель Ігор Кругликов. — Лише чотири родини на все Залізничне мають власні криниці на подвір’ї. І я зокрема. Вліз у борги, але пробив свердловину. Коштувало це мені... 80 тисяч гривень. Донька допомогла грошима. Вона працює в Польщі. До води 96 метрів (Залізничне розташоване на висоті 160 метрів над рівнем моря — одне з найвищих сіл Кіровоградщини. — Авт.), 75 метрів — до каменя.
Вода для мешканців Залізничного — це все. Простий доказ: хата на станції коштує п’ять, щонайбільше десять тисяч гривень. А вода у дворі — до сотні тисяч! Ще один небанальний приклад цінності води. Більшість господинь використовують дорогоцінний вміст цеберка по кілька разів. Приміром, помивши чищену картоплю, ще й домашню живність напувають, квіти поливають. Вони, як ніхто, вже відчули, що то за біда — пересихання річок і джерел.
Олег ШВЕРНЕНКО.
Фото Івана КОРЗУНА.
Кіровоградська область.
