Указ — нікому не указ
На липневій сесії Сумської обласної ради депутати прийняли звернення на адресу центрального керівництва держави із проханням зробити все можливе, аби указ президента-земляка Віктора Ющенка, підписаний ним ще у грудні 2009 року, нарешті втілився в життя. Окрім вищезгаданого указу, існує ще й «план заходів» на його виконання, затверджений у березні 2011 року тодішнім урядом. Обидва документи стосуються заповідника «Михайлівська цілина» — можливо, найяскравішої природної перлини Сумщини. У своєму зверненні депутати облради констатують: незважаючи на президентський указ та урядовий «план заходів», у долі заповідника за останні вісім років нічого не змінилось. Його поступово знищують природне заліснення і всюдисущий «людський чинник».
Утім, ми сьогодні — не лише про Михайлівську цілину. Згідно зі статтею 150 Земельного кодексу України, такі заповідні ділянки належать до категорії особливо цінних земель, тому повинні по-особливому охоронятися державою. І коли такого піклування не відчуває навіть одна з найдорожчих ділянок на території області, що вже казати про решту?
Поки тривають дискусії про шкідливість чи необхідність мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, славнозвісні українські чорноземи поступово деградують. Це вже не та земля, що дісталася нинішнім користувачам у спадок від колгоспів. У будь-якому регіоні можна на пальцях перерахувати поля, куди за останні 20 років внесли хоча б по кілька тонн органічних добрив. Їх замінила суцільна «хімія», а найпопулярнішими культурами стали кукурудза та соняшник, які дедалі більше добивають ґрунти.
У дефіциті — прозорість
Згідно з даними Головного управління Держгеокадастру в Сумській області, земельний фонд регіону становить 2 млн. 383 тис. гектарів, із яких майже 1 млн. 700 тис. гектарів — це сільськогосподарські угіддя. Таким чином, область розорана більш як на 71%, і це дуже високий відсоток порівняно з більшістю інших регіонів України, не кажучи вже про розвинені держави. У цивілізованих країнах намагаються якнайбільше землі не розорати та посіяти там соняшник чи рапс, а засадити лісом та у вигляді зеленого оазису передати нащадкам.
Однак із начальником відділу землеустрою та охорони земель Головного управління Держгеокадастру в Сумській області Іваном Дубовиком я хотів поговорити не про використання угідь «взагалі», а про перспективу збереження особливо цінних земель. На жаль, із того нічого не вийшло: Іван Іванович повідомив, що спілкуватиметься із журналістом лише з дозволу очільниці Головного управління Наталії Усик. Після цього кудись надовго вийшов. Як з’ясувалося, не за тим, аби одержати санкцію на інтерв’ю, бо коли повернувся, позиції не змінив. Тому доведеться користуватися «інформацією з відкритих джерел»: дещо вдалося знайти навіть на офіційному сайті Головного управління Держгеокадастру на Сумщині. Хочеться сподіватися, що начальник управління Наталія Усик порадить підлеглим охочіше спілкуватися із журналістами, інакше у останніх може скластися враження, що чиновники хочуть щось приховати від громадськості.
Тенденція до погіршення
Отож відновідно до оприлюдненої на сайті відомства довідки, «використання земельних ресурсів на Сумщині не відповідає вимогам природокористування». Фахівці дійшли висновку, що на Сумщині порушені екологічні співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісів та інших земельних ділянок. Окрім цього, у головному управлінні Держгеокадастру констатують, що значні площі землі на території Сумщини забруднені промисловими і побутовими відходами, нафтою і нафтопродуктами, отрутохімікатами та іншими шкідливими речовинами. І — головний, дуже нерадісний висновок: «Земельні ресурси області мають сталу тенденцію до погіршення за досліджуваними показниками».
Щодо забруднення земель на Сумщині нафтою, «Голос України» розповідав не раз. Цьогорічної зими протягом якогось місяця в Охтирському районі чотири рази виникали пориви на нафтопроводах, і щоразу екологи повідомляли про перевищення в ґрунті вмісту шкідливих речовин у десятки, а то й сотні разів. Після цього експерти з’ясовували шкоду, заподіяну довкіллю. Як підраховують ту шкоду, залишається незрозумілим, бо насправді йдеться про втрати, яким немає ціни. Хто може сказати, яких збитків — моральних, економічних, територіальних, біологічних і так далі — зазнає хтось через 30, 50 або 100 років порівняно із сьогоднішнім потенціалом ґрунтів, не кажучи вже про вчорашній?
За забруднення одного гектара землі підприємство «Охтирканафтогаз» заплатило приблизно 270 тис. грн. Мізерна сума порівняно з усвідомленням, що частина забрудненої території, цілком можливо, вже ніколи не повернеться до первісного стану. Значно більше грошей стягують із нафтовидобувників сільськогосподарські підприємства, котрі підраховують не екологічні та моральні збитки для нинішнього і прийдешніх поколінь, а матеріальну вартість кількох недоотриманих урожаїв.
Начальник обласної структури Державної екологічної інспекції Геннадій Базаров говорить, що в Охтирському районі нафтою забруднили, зокрема, й дуже якісну сільськогосподарську землю. Можливо, вона й не підпадає під категорію особливо цінної, але все одно має дуже високий бонітет.
Окрім нафтопромислів, землю незалежно від категорії цінності забруднюють сміттєзвалища та залишки рукотворних «покладів» отрутохімікатів. За словами Г. Базарова, у Лебединському районі Сумської області немає жодного стаціонарного сміттєполігона, тож неважко здогадатися, куди місцеві жителі дівають тверді побутові відходи. У них немає детальних карт, куди можна, а куди не бажано викидати сміття, бо там знаходяться особливо цінні землі.
Цифри є, але справжніх ніхто не знає
Більшість земельних ділянок на Сумщині — це кислі, солонцюваті та засолені ґрунти, а понад 80 тис. га віднесені до категорії перезволожених і заболочених. Особливо цінних земель в області не так вже й багато — думається, їх не більше 20 відсотків від загальної площі. Точної цифри вам сьогодні не назве ніхто, бо останні предметні обстеження ґрунтів на Сумщині робились ще у 1980 — 1981 роках, і відтоді ситуація кардинально змінилася. Звичайно ж, не у кращий бік, бо землю останнім часом використовують по-варварськи. І це — один із вагомих аргументів на користь запровадження ринку землі в Україні, бо лише реальний господар не псуватиме своє поле, а дбатиме про підвищення його якості, щоб передати цей вічний капітал у спадок дітям та онукам.
Скільки маємо особливо цінних земель — невідомо в масштабах всієї держави. Офіційні цифри коливаються від 13,4 млн. га до 12 млн. га, а у відсотках — від 42,1% до 28,6% загальної площі угідь. Такі глибокі розбіжності у цифрах свідчать про необхідність проведення ґрунтознавчих досліджень та осучаснення бонітету земель, однак чи зможе сьогодні держава піти на такі витрати? Разом із тим не можна навіть «заїкатися» про ринок сільськогосподарських земель без бонітування ґрунтів.
Косив Ясь без упину
Повернемось ще раз до Михайлівської цілини. Не так давно на території заповідника помітили аграріїв, котрі косили там сіно. Як з’ясували в Держекоінспекції, робилося це із застосуванням важкої техніки. Косарів оштрафували на якихось 3 тис. грн. Виходить, це і є справжня ціна особливо цінної землі?
Окрім усіляких «косарів», нафтових забруднень та несанкціонованих сміттєзвалищ, в області вистачає ще й застарілих пестицидів, котрі також не питають, які ґрунти та води робити непридатними — особливо цінні чи «звичайні». За словами директора Департаменту екології та охорони природних ресурсів Сумської облдержадміністрації Ігоря Кривозуба, на території регіону залишилося 554 тонни досі не вивезених та не утилізованих отрутохімікатів. Ще не так давно їх було 3,5 тис. тонн, тож сьогоднішню цифру можна вважати оптимістичною. Разом із тим 242 тонни отрути — майже половина — лежить зараз на території Сумського району. Земля в цьому районі вважається однією з найкращих в регіоні. Тут знаходиться майже 60 тис. га нееродованих та несолонцюватих чорноземів — чи не найбільше в області. Знову ж таки, напрошується дуже просте запитання. Чому, коли з території Сумщини вивозили на утилізацію пестициди, не звільняли від них перш за все особливо цінні землі та наближені до них ділянки?
Відповідь на це запитання очевидна, і вона сконцентрована у відомому афоризмі: що маємо — не бережемо, а коли втрачаємо, тоді й побиваємось.
Сумська область.
ДОВІДКОВО
Михайлівська цілина — це сотні гектарів первозданного степу, яких досі не торкалося землеобробне знаряддя людини. Таких шматочків незайманої землі залишилось не так багато на всій планеті. Аби зберегти екосистему, що формувалася на Михайлівській цілині упродовж тисячоліть, планувалося вивести заповідник в окрему природоохоронну одиницю, створити там адміністрацію та збільшити заповідну площу із 202,4 га до 882,9 га.
Фото надане автором.
