Третього не дано, або «Картка киянина» просто так не дається, її треба... вибігати

Давайте довідник скорочувати або нехай щось роблять! Утім, про довідник трохи згодом... Зараз про інше.
Кожному киянину іноді всміхається доля. Надто ж пенсіонеру. Мені вона, щоправда, не те щоб всміхнулася, а скорчила досить милу гримасу у вигляді «Картки киянина», яку, виявляється, можна використовувати не лише як банківський «пластик», попередньо «загнавши» туди пару-трійку тисяч, а ще й як квиток для проїзду у міському громадському транспорті. Але знову-таки із застереженням: попередньо мусите здійснити спеціальний ритуал, не виконавши усі пункти якого у належній послідовності, матимете картку лише як шматок пластика із вашою фотографією.
Утім, про все по черзі. Процедура оформлення нескладна, але досить клопітка й марудна. У відділенні «Ощадбанку» вам запропонують спочатку у добровільно-примусовому порядку оформити страхування власного життя за 100 гривень або житла — за 50. Без цього, мовляв, ніяк не можна.
Бажану картку мені пообіцяли протягом найближчих кількох тижнів. Так і сталося. За якихось 15 днів стояв біля віконечка й робив марні спроби ввести секретний пін-код, щоб активувати документ. Після десятка спроб нарешті й дівчина-оператор здалася, хоч дуже старалася зберегти поважне реноме закладу.
— Ви, — каже, — можете й самотужки це зробити у будь-якому нашому банкоматі... У тому, що працюватиме...
Отже, з формальностями завершено, але... Виявляється, для того щоб скористатися карткою як проїзним документом у метрополітені, мало її активувати в «Ощадбанку», треба ще навідатися до районного відділення Управління праці та соціального захисту населення, щоб там ваші дані внесли до реєстру пільговиків.
Відступати нікуди: півшляху пройдено! Попередньо зателефонувавши, їду на проспект Перемоги, 15. Як і обіцяли — черги немає. Десять хвилин. Заповнено ще один папірець в обмін на мій підпис (стаю популярним!) і... Ні. Я все ще не можу скористатися карткою як проїзним. Мушу активувати її у касі однієї з декількох станцій Київського метрополітену (в управлінні є перелік). І зробити це слід не раніше ніж за тиждень-два, мовляв, стільки часу знадобиться для того, щоб мої дані з бази Управління праці та соцзахисту населення потрапили до метрополітенівської(?).
Як усе складно. Найближча «уповноважена» станція метро — «Політехнічна» — розташована у зоні прямої видимості. Якщо пішки непоспішючи — хвилин 10—15 від сили. Я сам уже годен пробігтися! Але тут якісь явки, паролі, імена-секрети. Все так заплутано-завуальовано. І це у ХХІ сторіччі, коли не лише кожне маля, а і кожен дідусь і бабуся вже не мислять себе без Інтернету: знають, чим відрізняється база даних від плодоовочевої бази. І ви мені розказуєте, що мої дані треба передати (віднести?) до іншої контори, розташованої на відстані двох кілометрів, і ця процедура потребує мало не два тижні?
Сміх, та й годі. Невже клепки немає у того, хто вигадав усю ту систему, замість того щоб — занотовуйте! — об’єднати бази даних ПФУ, «Ощадбанку», Управління праці та соціального захисту населення, метрополітену та «Київпастрансу». Звісно, простіше розповідати про несумісність програмного забезпечення та ймовірної загрози кібератаки й ганяти бідних пенсіонерів замкненим колом, чи то знущаючися, чи то перевіряючи: а чи у кожного вистачить снаги й витривалості, щоб здолати ті випробування. І коли вже ви не можете забезпечити своїм бездарним господарюванням їхнє більш-менш пристойне існування (не кажу життя!), то хоч не знущайтеся та не принижуйте!

Записав зі слів новоспеченого пенсіонера Максим КОСТЕНКО.
Мал. Миколи КАПУСТИ.

 

P. S. А тепер про довідник, з якого, власне, і почав. Телефонний довідник Міністерства соціальної політики України вміщує понад 40 сторінок прізвищ та телефонів. Починається він з найголовнішого міністра, що відповідає за наш із вами соціальний добробут, з яким ні вас, ні мене все одно нізащо не з’єднають, хоч як би ми хотіли запитати: хто вигадав таку дурість?.. Закінчується останнім завгоспом, що видає мітли та ганчірки для прибирання прилеглої до міністерства території, щоб їм — усім тим чиновникам — комфортніше працювалося і думалося. От я й пропоную: або нехай працюють на совість, або давайте довідник скорочувати, бо мало користі з тієї праці.
Бо третього не дано.