У цьому матеріалі наводимо уривки з повідомлень, які надсилають до редакції «Голосу України» наші співвітчизники, котрі залишилися на тимчасово окупованій території.
«Уже нікого не дивує, що керівники «молодої республіки» постійно брешуть, — пише мешканець Луганська Василь Р. — І тут річ не тільки в тому, що вони регулярно вигадують дедалі більші небилиці і про «світле майбутнє ЛНР», засноване на «героїчному минулому», і про «звіриний оскал хунти». Я вже давно помітив: якщо якоюсь темою «раптом» почав займатися «глава ЛНР» Плотницький, то чекай саме в цій галузі «віджиму». На початковому етапі «лідер молодої республіки» дуже «переймався» з приводу «поганої роботи торговельної мережі». У підсумку (зрозуміло, на «численні прохання луганчан і для їхнього блага») на базі «віджатих» магазинів (здебільшого на торговельних площах «АТБ») з’явилася мережа супермаркетів «Народний», через які успішно почали реалізовувати продукти з гуманітарної допомоги, яка надходить до Луганська абсолютно безплатно. А пізніше з’ясувалося, що власником «Народних» магазинів цілком випадково виявився сам Плотницький...
Потім раптом «глава всієї еленерії» занепокоївся якістю й ціною на курячі стегенця, тушки й тельбухи, порушуючи цю тему чи не на кожній нараді з вимогою покарати тих, хто відмовляється забезпечувати «громадян республіки» цим продуктом. І знову заговорили про особистий інтерес Плотницького до виробничих потужностей місцевих птахофабрик і про те, що в підсумку він узяв їх «під особистий контроль».
Окрім Плотницького, в «ЛНР» достатньо «діячів», менших за рангом, які владою автомата задовольняють свої власні меркантильні амбіції...
Коли нещодавно почув новомодні страждання Плотницького щодо екології й лісових ресурсів, то все думав — до чого б це? Що тут можна «віджати»? Виявилося — до вирубок. Усі заяви про те, що потрібно рятувати «ліс, який гине», постраждав від «ворожих обстрілів», звелися до того, що тепер тотально вирубується майже все. Це у них називається «санітарна рубка пошкоджених лісових масивів, де потім нібито висадять нові ліси «молодої республіки...».
«Під сокиру йдуть не тільки нечисленні ділянки місцевого лісу, а й лісопосадки, — пише мешканка тимчасово окупованих Ровеньків Тетяна М. — А це дуже небезпечно. Річ у тім, що на Донбасі майже всі ліси штучного походження, і їх висаджували та вирощували останні 70 років не тільки для того, щоб озеленити місцеві степи й створити в промисловому краї настільки необхідні «зелені легені» (хоча і це теж було важливо). Лісопосадки мали ще й захисну функцію. Жителі Луганщини старшого покоління пам’ятають піщані бурі, які в 1980-х роках накривали міста регіону. І тільки завдяки деревам, які стали згодом природною перешкодою, луганчани встигли забути про це природне явище. Але тепер стараннями нової влади під гаслом «Після нас хоч пустеля...» є висока ймовірність, що бурі до наших країв знову повернуться».