Можна сказати, що призначення людини полягає у тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для життя...

Жан Батист Ламарк.

Бурхливий економічний розвиток у світі призвів до тотального нищення природи та безвідповідального ставлення до неї людей і владних структур. Стан природного середовища у багатьох регіонах планети опинився під загрозою жахливої деградації, коли неможливим стає його самовідновлення і самовідтворення. Процеси впливу людини на природу стали непомірно негативними і тільки прискорюються. Це парниковий ефект, дефіцит кисню та озонові діри, кислотні дощі, згубні концентрації радіоактивних ізотопів, хімічне забруднення ґрунту, води, продуктів тощо.


На очах одного покоління з’явилися отруєні річки (і моря), задушливе, шкідливе повітря, загублені ліси (щороку у світі вирубують 11,1 млн. га тропічних лісів, або 21 га за хвилину), зникли сотні видів тварин і рослин. Повсюдно спостерігається виснаження грунтів, зниження рівня ґрунтових вод, почастішали кліматичні аномалії.

 

В умовах кризи відносин


Прогресивні вчені, науковці, які не втратили почуття відповідальності, досліджують екологічні проблеми і дають обґрунтовані рекомендації для загальмування загального «апокаліпсиса».


Проблему відносин людини і природи доцільно розглянути у площині екологічної культури, одним із джерел якої є аграрний досвід наших пращурів (з часів Трипілля) щодо бережливого ставлення до природи, землі, до праці, землероба чи хлібороба.


У давні часи люди в сільській місцевості безпосередньо були пов’язані з природним оточенням, вони добре знали кожну рослинку, могли розрізнити за голосом кожну пташину.


Теперішня пересічна людина, перебуваючи у ще відносно збереженому ландшафті, оперує доволі скупим природничим кругозором, простим набором понять: ліс, дорога, поле тощо. Сучасне населення відірване від природи, обмежене рамками свого будинку або квартири.


Докладні знання про рослини стали уділом ботаніків, птахів — орнітологів, про зоряний світ — астрономів. Тобто світ знань диференціювався, а розрив людини з природою продовжує зростати. Прямо пропорційно (а то й за геометричною прогресією) збільшується негативний антропогенний, споживацький вплив на природне довкілля.


Природа, отримуючи від суспільства цей негатив, відповідно до фізичного закону дії і протидії відповідає подвійною, потрійною негативною реакцією, збіднюючи тим самим ще більше матеріальний і духовний світ людини. Від нездорової екологічної ситуації ми стаємо слабшими фізично і морально. Постійні хвороби (злоякісні пухлини, неврози, інсульти) — звичайні «реквізити» сьогодення. Медична наука дала нам антибіотики і багато чого іншого, але загалом нинішнє суспільство — це віддзеркалення збідненої, знедоленої природи.


У давньому здоровому природному довкіллі люди жили довше, були сильніші і твердіші духом. Тому, поки не пізно, необхідно міняти наше ставлення до природи, формувати новий екологічний імператив, на 1800 повернути вектор моральності суспільства.


Ми, як діти Матері-Землі, перебуваємо у прямій залежності від її здоров’я, екологічного стану, а руйнуючи природний ландшафт, в якому живемо, ми втрачаємо себе як біологічний вид і соціальний організм.


За висловом вченого Сергія Подолинського, енергія Сонця через хлібороба, який працює на землі (через фотосинтез культурних рослин), перетворюється на життєві блага і духовну надбудову суспільства. Резервати дикої природи — це ті оази, де зберігається генетичний код народу (етносу, нації), те, що підтримує природне різноманіття (біотичне, ландшафтне), без якого втрачається стійкість, супротив довкілля негативним екзогенним впливам і, відповідно, екологічна рівновага та існування людської цивілізації як такої.


Процес віддзеркалення ландшафту у світогляді, характері і навіть житті людини добре дослідив Л. М. Гумільов на прикладі взаємовпливу етносу і ландшафту. Ми можемо його лише доповнити. Якщо у середньовічній Україні, та й за часів Т. Шевченка, мальовнича українська природа відображалася у колоритному характері українців, зокрема в їхній лагідній і спокійній натурі (перейнятій від полян), їхній чарівній мові, багатоголоссі пісень, у барвистих і стилізованих вишиванках, то сьогоднішня знівечена природа відображена у нашому духовно убогому житті, морально викривленому кліматі суспільства.


Причинно-наслідкова взаємодія «людина і природа» (causa fіnalіs — кінцева причина речей, за словами Ф. Енгельса), свого роду «ядерна» реакція, нині продовжується набагато інтенсивніше порівняно з минулим часом. На Марсі (чи Місяці) нині існує ландшафт — мертвий. Такий був 4,6 млрд. років тому і на Землі (до виникнення життя). І не виключено, що Земля може до нього повернутися. Неодноразово траплялося, що життя на нашій планеті (зокрема, наприкінці пермського періоду, понад 250 млн. років тому) висіло, як то кажуть, на волосинці.


Відповідно до сучасних космогонічних теорій зоряні скупчення Всесвіту і загалом Всесвіт від свого початку (Великого вибуху, що стався понад 13 млрд. років тому; інакше — від «першоатома», суперадрона) існують у формі ритмічності (циклічності). Кожна зоряна система проходить свій «життєвий» цикл за певний відтинок часу. І всі системи зоряного світу, включно з нашою Сонячною, перебувають на певному відрізку цього шляху. Можливо, в пермський, юрський (чи ще якийсь) геологічні періоди на Землю (коли тут не було людини) прибували представники інших цивілізацій, а нині їх вже не має — вони зникли. Тепер ми, рано чи пізно, будемо на підході до такого завершення.


Теорія людського капіталу


Керуючись науковими рекомендаціями вчених-екологів, на сьогодні ще можна загальмувати (можливо, тимчасово зупинити) планетарне падіння до системної катастрофи — екологічної, моральної, інтелектуальної тощо.

Наука пропонує, як лікар хворій людині, певні рекомендації. Наприклад, відомо, що у житті потрібно контролювати свої повсякденні справи, не можна пускати все на самоплив. Те саме стосується і природного середовища.


Найбільш загрозливим на сьогодні є те, що ми втрачаємо контроль за екологічною ситуацією в масштабах Землі (а отже, і в окремих країнах), що мав би здійснюватися у формі системного моніторингу довкілля. Втрата такого контролю, за свідченням відомого англійського дослідника історії Арнольда Джозефа Тойнбі, була одним із чинників зникнення не тільки окремих народів, а й цивілізацій.


За теорією німецького вченого Т. Шульца (за яку він отримав Нобелівську премію), людина у житті часто зіштовхується з опором (негативним супротивом) довкілля, в якому живе, — коли виникає конфлікт (дисгармонія) з природою при вселенні людини (вимушеному чи добровільному) в нове для неї середовище, коли чинить супротив негативно змінена людиною природа і до неї треба пристосовуватися. На нейтралізацію опору зовнішніх умов існування в обох випадках витрачається людський капітал (фізична і духовна сила, знання, досвід тощо), сточується життєва енергія людини, аж поки не встановиться нова рівновага з довкіллям.


Підтвердженням цієї теорії є історія примусового переселення у ХІХ ст., за часів царської Росії, українців до Сибіру. З метою освоєння цих земель царський уряд спочатку використав своїх російських (архангельських) «мужиків». Однак нічого з тієї затії не вийшло. Ті пили, не мали хисту до праці... Тоді згадали про українського хлібороба — з Полтавщини, Київщини, Чернігівщини. Почався масовий переїзд українців за Урал, куди вони не просто перебиралися на постійне місце мешкання, а принесли, що найбільш важливо, свій багатий, безцінний, тисячоліттями, з часів Трипілля, збираний аграрний досвід (плуг замість місцевої дерев’яної сохи чи рала, залізну борону, крите стійло для домашньої худоби, бо вона стояла тут відкрито, у дворі). Принесли вони туди і свою любов до праці.


Однак на чужій землі не створили переселенці з України нічого особливо нового — і матеріально, і духовно (взяти хоча б фольклор). Важко було пристосуватися українському селянину з його консервативним менталітетом до чужої йому природи. Тут не було нічого такого, що пов’язувало українських людей і нагадувало б їм про далеку рідну Батьківщину. Витрачалася на пристосування до місцевих умов енергія людей (найцінніший капітал), накопичена попередніми поколіннями, з діда-прадіда. Тривала ця жорстока внутрішня боротьба в людських душах, аж поки не відбулося злиття з навколишнім світом природи, поки не встановилася екологічна рівновага.

Спрацювали екологічні закономірності — єдність організму та умов його існування і відповідність умов середовища генетичній приреченості організму.


Щодо конфлікту людини з довкіллям, то протягом тривалої (з часів палеоліту) сумісної еволюції (коеволюції) природи і людини між ними існувала взаємна гармонія. В умовах нинішньої тотальної антропогенної трансформації природного довкілля така гармонія відсутня, екологічна рівновага порушена. Вкрай змінене природне середовище не відповідає нашій біологічній сутності і чинить дедалі більший опір людині, яка прагне його освоїти, використати, у кращому разі — контролювати.


І насамкінець. Суспільству, українському зокрема, необхідно жорстко і ретельно здійснювати науковий контроль (моніторинг) за довкіллям, відновити втрачену екологічну рівновагу. Треба стати справжніми господарями на своїй землі і дбати не тільки про свої статки. Лише так можемо зберегти нашу землю для наших нащадків.


Володимир ГЕТЬМАН, Державна екологічна академія Мінприроди, доцент, кандидат географічних наук.