19 серпня ми поверталися поїздом із Запоріжжя з фестивалю «Червона рута». Вранці у вагонах почули голос диктора московського радіо, що у країні оголошено надзвичайний стан і громадяни мають зберігати спокій. Що ж насправді сталося, ніхто не знав, і запитати було ні в кого. Приїхавши до Києва, я побачив на вулицях пожвавлення, багато людей несли згорнуті синьо-жовті прапори, прямуючи на площу Жовтневої революції (тепер Майдан Незалежності).
У другій половині дня 20 серпня стало відомо, що група «ГКЧП» оголошена поза законом, оскільки вона хотіла здійснити антиконституційний переворот. Демократичні сили на площі Жовтневої революції провели мітинг, де йшлося про те, що Україна не підтримуватиме «ГКЧП». У Верховній Раді України розпочала роботу позачергова сесія, котра прийняла цілу низку постанов. Саме тоді й ухвалили рішення опечатати будинок ЦК КПУ на вул. Орджонікідзе, 11 (тепер Банкова) і зняти з нього червоний прапор. Це доручили зробити депутатам Київради.
Біля стін Верховної Ради була сила людей з синьо-жовтими прапорами, які там і ночували. З гучномовців було чути, як демократи схиляли комуністів до проголошення незалежності України. Але акт ніяк не набирав потрібної кількості голосів. І ось В’ячеслав Чорновіл оголошує список українських правозахисників, яких комуністи хотіли запроторити до в’язниці. Цей список був знайдений у Львівському обкомі партії. Це, здається, було для комуністів страшним і водночас переконливим аргументом. І частина з них таки проголосувала за незалежність.
Згодом люди розповідали, як 24 серпня на чолі довжелезної колони, що рухалася з центру Москви до Білого дому, українці несли величезний синьо-жовтий прапор. Коли це помітили москвичі, то одразу отямилися й закричали: а де ж російський національний прапор?! Його тоді там не було. Щоправда, незабаром теж підняли над головами. Після цього ще неодноразово доводилося спостерігати, як у Москві наш національний прапор віщував розвал СРСР і утверджував Незалежність України.
Степан ФІЛІПЧУК, інженер.
Київ.
