Другого вересня Україна відзначає двадцять першу річницю введення національної валюти — гривні. І якщо перші паперові гроші друкувалися за межами країни, то металеві вирішили виготовляти самотужки. Однак мало хто пам’ятає, що основну масу розмінної монети виготовили в Луганську на місцевому верстатобудівному заводі. 

 

Монетоподібний жетон «Помаранчева революція».

 

Монета з неправильним гербом.

 

15 копійок, що так і не ввійшли в обіг.

 

Монетоподібний жетон Луганського монетного двору.

 

Пробна 1 копійка Луганського монетного двору.

Фото надані автором.

Швидко і недорого


Після прийняття 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України 1 жовтня того ж року комісія Верховної Ради України з питань економічної реформи і управління народним господарством спрямувала лист директору Луганського верстатобудівного заводу Енгельсу Новохатку, у якому доручалося «терміново опрацювати питання, пов’язане з випуском металевих монет».


Вибір цього підприємства не був випадковим. Річ у тім, що під вивіскою «верстатобудівного» перебувало одне з великих патронних виробництв СРСР. І після розпаду Союзу на території незалежної України це підприємство було єдиним, яке могло виготовляти боєприпаси. Виникає резонне запитання: а до чого тут виготовлення розмінної монети? Виявляється, що виробництво патронів і монет дуже схоже за технологічним процесом. Тому було обрано саме луганський завод.


Річ у тім, що в монетному виробництві довелося вирішувати таке парадоксальне завдання: самі вироби повинні бути досить твердими, але при цьому сплав для карбування має бути м’яким. Тож використовують складну термічну і хімічну обробку, як для виробництва патронів.


Офіційно Монетний двір було створено на основі об’єднання «Луганський верстатобудівний завод» відповідно до рішення Верховної Ради України від 14 листопада 1991 року № 1809-ХЛ. Налагодити виробництво металевої національної валюти пропонувалося за кілька місяців уже в 1992 році. Це були дуже й дуже стислі строки. У світовій практиці на вирішення такого завдання виділяють чотири—п’ять років. Крім цього, враховуючи обмежені валютні ресурси молодої України, необхідно було скоротити до мінімуму споживання ввезених у країну матеріалів (передусім таких, як нікель), придбання закордонних технологій, спеціального устаткування, витрати на організацію навчання фахівців на монетних дворах світу. І навіть за таких жорстких умов заводу вдалося практично за дев’ять місяців організувати випуск металевих грошей.


І це притому, що імениті монетні двори світу відмовили Україні в продажі своїх ноу-хау. Тож майже все виробництво здійснювалося за вітчизняними технологіями. Тодішній заступник головного інженера виробничого об’єднання «Луганський верстатобудівний завод» Леонід Соболєв розповідав, що місцеві фахівці загалом розробили і виготовили кілька тисяч найменувань унікального спеціального інструментарію.


Карбували не гроші, а... «болти і гайки»


Коли стало відомо, що на заводі виготовлятимуть монети, то, через таємницю, офіційно монетний двір був захований за вивіскою цеху з виготовлення усіляких гайок, болтів, кріпильних і слюсарних інструментів. І якщо ще до квітня 1992 року в документах траплялося найменування «монета», то з початку літа завод «забув» про них і почав виробляти винятково «металовироби».


Відкритий цех було названо «Монетним двором» тільки після введення у країні нової валюти.


— Спочатку ми довго не могли зрозуміти, чому така секретність під час митного оформлення якихось гайок, болтів і обладнання для нього, — згадує колишній керівник Луганської митниці Олександр Помикалов, який проводив у ті роки оформлення стратегічного вантажу, що надходив з-за кордону. — Причому все це виконувалося на замовлення Національного банку України. До того ж з Києва прийшов наказ не перешкоджати відправленню сплавів для виготовлення «металовиробів». Оформлення відбувалося під контролем столиці. Усе з’ясувалося згодом, коли ми побачили вже готові пуансони (штампи) для карбування майбутніх українських монет. Але за документами усе це було необхідно для виробництва тих само «болтів і гайок».


Прерогатива розроблення дизайну належала Національному банку. Однак і самі луганські майстри експериментували, пропонуючи свої варіанти, а заодно й випробовували технологію.


Тоді вже було відомо, що гербом України буде тризуб, проте як він виглядатиме, ніхто ще не знав. І тут хтось сказав, що в тризубі нібито закладено слово «воля». І тоді саме його вирішили передати луганські гравери в зображенні герба. При перших спробах самі заводчани відтворили герб України на монетах так, що нині існуюче перехрестя трьох зубців, що утворює в центрі нижньої частини овал, було відсутнім. Замість нього була стилізована буква «о» зі слова «воля».


Експериментували й у Нацбанку. На перших ескізах українська монета мала назву не «копійка», а «шаг». Коли в 1991-му вийшов перший нумізматичний каталог з монетами України (російською мовою), то там побачили в цьому якийсь символ. Там слово «шаг» було розтлумачене як перші кроки української держави і перші кроки української нумізматики. Це, звичайно, дуже гарна версія, але не зовсім правильна. Річ у тім, що слово «шаг» російське, якщо брати український варіант, то має бути «крок». Як стверджують нумізмати, «шаг» — це простонародна назва дрібних польських і прусських розмінних монет, виготовлених зі срібла низької якості. Причому ця назва існувала саме на території України, на своїй же батьківщині їх називали «трояками», адже номіналом вони були в три гроші. А ще 1918 року керівництво незалежної України вводило свої гроші, щоправда, вони були паперові — гроші-марки, які так і називалися «шаги». Однак у підсумку все-таки вирішили відійти від цього найменування монети і повернутися до вже звичних копійок.


Кожна монета була до виходу в обіг державною таємницею. Та й загальна кількість розмінної монети не підлягала і не підлягає розголошенню. Одне відомо — замовлення на забезпечення України розмінними монетами на луганському підприємстві виконали в 1994-му.


А про «двушки» забули


До речі, крім наявних і звичних нам монет були розроблені ще 3 і 15 копійок. Відмовитися від цих номіналів українців переконали німці. Коли наші представники зустрічалися із закордонними майстрами монетних справ, то директор Мюнхенського монетного двору був здивований такою великою кількістю розмінних монет, які намагалася освоїти Україна. Він відзначив, що ніде у світі нічого такого не роблять. Оптимальною кількістю вважається вісім номіналів. Потрібно три копійки — є копійка і дві, потрібно п’ятнадцять — є десять і п’ять копійок...


У результаті «дооптимізувалися» до того, що викинули не тільки три та п’ятнадцять копійок, а й дві. А коли схаменулися, то за недбалість чиновників довелося відповідати заводчанам, коли до них у Луганськ надійшло чергове термінове замовлення. І якщо монети з жовтого металу штампували в Україні, то дрібні монети з нержавійки (1 копійка і 5 копійок) замовляли в Італії. Однак такого сплаву на вітчизняному підприємстві не було. Єдиний доступний нешкідливий метал, що підходить і який виявився під рукою на заводі, — алюміній. З нього і виготовили першу партію. Тому тривалий час у нас в обігу були монети з таким номіналом саме з цього кольорового металу, які дещо вибивалися із загальної канви розмінних монет.


До речі, один з важливих підготовчих етапів — вибір матеріалу. Необхідно було розробити сплав, що підходить не тільки за механічними параметрами, а й добитися того, що б він був безпечним для людей. Тому Міністерство охорони здоров’я провело численні експертизи, експериментуючи з металами. Їх навіть випробовували на піддослідних пацюках. Будь-яке незначне отруєння — сплав знову перероблявся.


Проблемні вусики


Тим часом ескізи нової української монети вже затвердили й під них тепер необхідно ще розробити технологію та вибрати вид букв і цифр. Спочатку обрали дуже гарні шрифти, які на папері мали просто чудовий вигляд, а коли почали виготовляти пробні монети, то написи не викарбовувалися. Крім цього, зіштовхнулися з такою проблемою, як вусики в колосків. На ескізі, затвердженому Нацбанком, їх було десять. Але при виготовленні монети вони не друкувалися. Довелося представникам заводу їхати в Національний банк і доводити те, що кількість вусиків треба скоротити. В кінцевому підсумку зійшлися на шести.


Може, тому що нелегко давалася українським фахівцям підготовка до виробництва, Національний банк вирішив підстрахуватися, замовивши перші пуансони в Італії та Англії. Хоча перші монети у вересні 1992 року були видрукувані штампами, зробленими українськими майстрами. Щоправда, луганська копійка виготовлялася з іншого сплаву й у досить невеликій кількості. Якщо італійська з додаванням заліза, то в луганській такий метал був відсутній. Тому якщо вашу копійку відмовляється притягати магніт (до цих раритетів тепер належать також алюмінієві дві копійки), то сховайте її, адже вона має певну нумізматичну цінність, як і монети, виготовлені на бракованих англійських пуансонах.


Адже в жовтні 1992 року працівники заводу виявили в англійських пуансонах деякі невідповідності гербового боку монети з її дизайном. Помилка у кресленнях призвела до виготовлення штампів з опуклим, а не ввігнутим рельєфом.


Але це були не єдині проблеми з іноземними пуансонами. Отримані разом з англійськими італійські не могли бути використані через різницю у діаметрі. Однак до італійських підходили луганські пуансони. Щоб не зупиняти виробництво, майстри вирішили, що працюватимуть шляхом підбору. Приміром, замість пуансона c втисненим рельєфом герба ставився луганський, а друга частина залишалася англійською.


Випили спирту за номіналом


 «29 вересня 1992 року я виготовив перші п’ять монет України номіналом 25 копійок, — згадував згодом майстер карбування першого Монетного двору України Ігор Левшин. — Кожну з них я поклав між пальцями лівої руки.

Між мізинцем і безіменним лежала перша монета нашої країни. Друга лежала між наступними, далі — третя, а четверта та п’ята лежали між вказівним і великим пальцем. Коли я передав ці монети начальнику цеху Владлену Егліту, він дістав фляжку зі спиртом, ми символічно випили по 25 грамів за її появу на світ. І це за найсуворішої заборони будь-якого алкоголю на заводі. Але це був винятковий випадок. А 10 жовтня ми почали карбувати монети уже номіналом 10 і 50 копійок».


Металеву гривню почали випускати тільки через три роки — у жовтні 1995-го. До цього часу на заводі вже був накопичений великий досвід роботи. Однак відмінною ознакою цієї монети було те, що по гурту (ребру) мав бути нанесений напис «Одна гривня» і рік випуску, а не насічка, як це було на попередніх монетах. І це стало найбільшою проблемою, яку необхідно було розв’язати на цьому етапі. І зробити це в найкоротший строк. З першої спроби якісну монету виготовити не вдалося. Конструкція й положення робочого інструмента, тобто плашки, яка наносить напис по гурту, змінювалися десятки разів. У результаті було зроблено майже 800 різних варіантів монети.


«Усе ускладнювалося ще й тим, що накатка напису повинна була бути зроблена тільки після карбування, — згадує відповідальний за випуск цієї монети, провідний інженер-технолог Олена Попова. — Але при нанесенні букв і цифр на гурт пошкоджувалася вже викарбувана монета. Довелося переглядати хімічний склад розчинів, яким обробляли монети, і періодичність їх подачі. Результатом цієї кропіткої роботи стало те, що в грудні 1995 року перша партія в 50 тисяч монети номіналом 1 гривня була виготовлена й витримала випробування представниками Нацбанку. А повністю все замовлення металевих грошей було виконано в першій половині 1996-го, буквально за кілька місяців до введення нової національної валюти.

P. S. Ще через рік, у 1997-му, Монетний двір і більша частина його обладнання переїхали до столиці. У Луганську залишилося виробництво лише так званих сувенірних жетонів, які тільки зовні нагадували гроші.


А з початком окупації в 2014 році підприємство зовсім зупинило свою роботу. За словами багатьох луганчан, частину унікального встаткування було вирізано й вивезено в Росію. Це, до слова, зіграло злий жарт із терористами. Адже через жадібність і грабіж російських окупантів сепаратисти так і не змогли налагодити своє виробництво патронів на потужностях Луганського верстатобудівного заводу.