Для росіян відчуття голоду повернулося разом із «миротворчими» новинами. По-перше, путін, який «нібито» жодного стосунку до війни в Україні та анексії Криму не має, погодився на введення миротворців на Донбас. Навіть ватники замислилися: до чого в такому разі Кремль? По-друге, російські консульства по всьому світу почали диміти, закриватися і здаватися в оренду. У тому числі, до речі, і в Києві на вулиці Добровольчих Батальйонів. Відповідь очевидна: тому що весь світ робить крок до миру — в бік від Росії. А поки соловйови-кисельови думають, як заховати цей когнітивний дисонанс, «непотрібні росіяни помирають на непотрібній війні з Україною». А думаючі — не бояться говорити про дві таємниці путіна: «національну ганьбу» і «національну брехню». Адже час для кожного — особисто зробити внесок в історію світу. І в імідж своєї батьківщини. Майбутньої, справжньої або минулої.
Мордехай БРОДСЬКИЙ (Москва, філософ):
— У молодості в Одесі, коли я був студентом, у мене були друзі й особливо подруги, гарні, чуйні люди. Були родичі, готові поділитися останнім. Усі жили в злагоді і спокої, любили своє місто, поважали сусідів, приймали гостей з усього союзу. Але після підлої крадіжки Криму, і особливо радісної реакції на це більшості росіян, ми маємо те, що маємо. А саме: перекручене почуття націоналізму, навіяного «Соловйовими та Кисельовими», вороже ставлення до усього світу, зростання цін, арешти незадоволених системою, і далі — більше. Соромно і прикро за країну!
Захоплює робота українських волонтерів. А також добровольчий рух громадян, готових іти на смерть, захищаючи Батьківщину, не за іпотеку чи борги. А найголовніше — це те, що українці не плазують перед своїми лідерами, повністю відкинули комунізм і фашизм і хочуть жити з усім світом на рівних, у дружбі та злагоді. І це захоплює!
Шановні брати! Від усього серця бажаю вам найшвидшого закінчення війни зі злодіями і пропутінськими бандитами на Донбасі, якнайшвидшого повернення Криму! Щоб Україна була вільна й незалежна! Щоб швидше все налагодилося в країні із владою та олігархами! Щоб Україна стала членом Євросоюзу! Щоб зарплати й життєвий рівень зростав від року в рік! Щоб діти росли щасливими! Щоб усі військові повернулися додому цілими й увесь цей кошмар зупинився! Ви довели усьому світу, чого ви вартуєте і як прості люди можуть змінювати хід історії в країні! Усього вам найкращого! Слава Україні! Героям слава!!!
Ольгерта ХАРИТОНОВА (із Челябінська, живе в Німеччині, кандидат філософських наук):
— Я, безумовно, за мир. Уважаю, що Крим був захоплений незаконно. Знаю, що на сході України йде війна й воєнні дії ведуться російськими військовими за допомогою російської військової техніки. Але писати про це якось розгорнуто не вмію.
Я рік працювала в Умані, коли це був ще СРСР. І чесно скажу, що різниці між українцями й росіянами не помітила. Мови різні, можливо, культури розрізняються, а люди... завжди люди.
Але що мені в Україні подобається безумовно, то це те, що у вас трапився Майдан. Ви змогли. Ми — ні. Про нас уболіваю. За вас радію.
Ангеліна ДАЛІДУТКО (Санкт-Петербург, учениця 8-го класу):
— Як усі цивілізовані люди, зомбоящик не дивлюся. Російським ЗМІ зовсім не довіряю. І ніколи не довіряла. Про всю потрібну інформацію дізнаюся завдяки Українським ЗМІ через Інтернет.
У 2014 році мене зацікавили події на Майдані, і я почала шукати про це інформацію в Інтернеті, хоча раніше до політики була байдужа. Я довідалася, чому люди вийшли на Майдан. Після цього одразу зрозуміла, що правда і добро на боці Українців. Коли в Києві почався Майдан, мені було лише 11 років. Тому, на жаль, не мала можливості приїхати в Україну для того, щоб побачити все, що відбувається, на власні очі. Хоча, звичайно, хотілося. А коли розстріляли Небесну Сотню, я відчула, що начебто розстріляли мене. Я плакала... І шкодувала, що нічим не можу допомогти протестуючим Українцям. Потім сталася анексія Криму і на сході України розв’язалася війна...
Путін — міжнародний терорист, убивця і злодій. Не знаю, скільки часу в нього пішло на створення плану про захоплення України, але найголовніше, що в нього нічого не вийде. Йому все одно доведеться відповідати за кожну краплю крові, пролиту на святій Українській Землі... Крим, Донецьк та інші території обов’язково повернуться до складу єдиної, Незалежної й Прекрасної України.
Я вірю в перемогу України. Вірю в перемогу Добра над злом. Крим — не мій. Краденого мені не треба. Я проти крадіжки чужих територій і вважаю, що Крим потрібно негайно повернути до складу України. А тим, хто кричить «Крымнаш!», повинно бути соромно. Більшість моїх родичів і знайомих мене не підтримують. Деякі навіть припинили із мною спілкуватися через мої політичні уподобання. А вчителі вже давно зрозуміли, що проводити якісь «виховні бесіди» просто даремно.
Чудовому Українському Народу бажаю щастя, добра, миру, процвітання й успіхів у боротьбі за Свободу і Незалежність України! Нехай швидше закінчиться війна й усе буде добре! Слава Україні! Героям Слава!
Віталій СМИШЛЯЄВ (Москва):
— Чому я не вітаю українців із Днем Незалежності.
У День Незалежності України російський ФБ освітився синьо-жовтими схлипами, частково навіть на мові.
«Мы с тобой, Украина!», «Так победим!», ну і, зрозуміло, «За вашу и нашу свободу!».
Куди вже без вашої й нашої.
Хочеться запитати: а що, Крим уже повернули?
Війна вже закінчилася?
Так-так, та само.
Російсько-українська війна не була оголошена, а отже, і не закінчена. Тисячі українців убито й покалічено, Донбас відторгнуто і він перебуває під управлінням російських маріонеток, організаторів і командуючих війни не названо і не засуджено.
У російських в’язницях за сфабрикованими справами сидять безліч українців.
Збурювання, рефлексії й потоку статей про 20 років ув’язнення режисера Сенцова в Росії не видно.
Це ж не режисер Серебреніков.
«Але ж це не я, не ми!.. Це антинародний чекістський режим! — тарабанять по клавішах вітальники, украинофіли й майданолюбы. — А я — я проти війни! Ми — за мир! Ми — за вашу і нашу! Ми навіть на Марш Миру ходили й махали синьо-жовтими прапорцями!»
Не приймається.
Якщо ти проти того, щоб твій уряд і твої співвітчизники вбивали українців, то ти не підкоряєшся карканню мегафонів: «Захід закінчено! Розходимося! Швидше розходимося! Не товпимося, не затримуємося!» і не зливаєшся в метро.
Утім, Вертинський уже описав це сто років тому:
«Забросали их ёлками,
закидали их грязью
И пошли по домам под шумок
толковать
Что пора положить уж
конец безобразью
Что и так уже
скоро мы начнём
голодать».
Так, ми не стріляли в українців з «Градів» і «Ураганів» і не давили їх танками. Ми навіть обурювалися й висміювали кисельових-соловйових. Але гуманітарні конвої з гуманітарними снарядами заправили під горлечко ГСМ, турботливі жіночі руки пошили форму для попередньо звільнених російських військовослужбовців, працьовиті робітники наробили боєприпасів, старанні залізничники точно в строк подали під завантаження состави, а совісна науково-технічна інтелігенція модифікувала й удосконалила «Буки», «Тюльпани» і «Тайфуни».
Хоча й про це було сказано тих-таки сто років тому.
Микола Гумильов:
«Он стоит пред раскалённым
горном,
Невысокий старый
человек
Взгляд спокойный кажется
покорным
От миганья красноватых
век
Все товарищи его заснули
Только он один ещё
не спит
Ведь он занят отливаньем
пули
Что меня с землёю
разлучит
Кончил и глаза
повеселели
Возвращается. Блестит
луна.
Дома ждёт его в большой постели
Сонная и тёплая жена».
А наші податки пішли їм усім на зарплатку й грошове утримування.
А потім можна й на Марш Миру, помахати синьо-жовтими прапорцями. Якщо не відібрали на вхідному контролі.
Держава Росія розв’язала війну проти України, окупувала українські території, і жителі цієї держави посилають українцям віртуальні листівки й вітання.
Соромно.
Так само соромно, як вимовляти ротом слова про «братні народи».
І одночасно безсоромно.
Оскільки за півтора року всі розділилися на «фашистів» і «проти фашистів». Уявімо 1942 рік і вітальну листівку з Берліна в Москву.
Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
