Олександр Скіпальський (на знімку) створював українську військову розвідку. Він очолював Головне управління розвідки Міноборони у 1992—1997 роках. Згадуючи той період, генерал Скіпальський каже, що Росія всіляко заважала становленню силових структур незалежної держави, а СБУ бачило у військовій розвідці конкурентів.


За словами співрозмовника, він ще у 1995 році вніс до парламенту проект закону «Про розвідувальні органи України», який було прийнято лише у 2001 році, коли після «касетного скандалу» політикум «побачив шкоду від монополії однієї спецслужби».


Олександр Олександрович розповідає, що неодноразово доповідав вищому керівництву країни про загрози національній безпеці держави з боку РФ. Каже: «рука Москви» була й у дострокових президентських виборах Кучми, й у «касетному скандалі», і в акції «Кучму — геть!», і в отруєнні Ющенка.


Скіпальський пригадує, як у 2006 році його витягли з «пенсії» та відправили працювати на Донбас. Тоді доповідав у центр про сепаратистські настрої у регіоні, про тисячі озброєних людей, про Артемівську шахту, де вони були. Напряму телефонував в адміністрацію Президента. «Балогу запитав: що робити? У нас тут реальна загроза. А він мені: що ви мені телефонуєте, що я вам тут зобов’язаний? Отака була розмова... А Ющенко цим і не цікавився. Отак розвивалися події на Донбасі. То коли закидають професіоналам, що вони не побачили, не попередили, — то це неправда! І якби ми правильно реагували на такі прояви із самого початку, то зараз війни б на Донбасі не було», — переконаний розвідник.


«Голос України» запитав у генерала, як він оцінює шлях, який пройшла створена ним структура.


— 25 років швидко минули, — каже Скіпальський. — Радію з того, що ця структура з перших днів свого заснування у 1992-му базувалася на національній ідеї, на глибокому українському патріотизмі. І попри на всі події, які відбувалися протягом цього часу, вона своєї генеральної лінії не втрачала. І це підтвердили дії наших розвідників у процесі миротворчих операцій, де Україна брала участь. Це підтвердила поведінка моїх колег під час першого і другого Майданів у Києві, де представники військової розвідки були на боці українського народу. І, звичайно, їхня служба зараз, під час війни Росії проти України. Окупація Криму та воєнна агресія на сході нашої країни розставили всі крапки над «і», і стало нарешті зрозуміло, хто є хто: хто є реальним ворогом і як з ним треба боротися. На початку 1990-х років було піднесення національної свідомості військовослужбовців. Потім настав період нечіткої української політики загравання то з тими, то з тими. Агресія Росії показала всім, що про такі структури, як армія, оборонпром, військова розвідка, держава має дбати. Зараз спостерігаю зміну акцентів в оборонній політиці держави. Найприємніше мені, що за останні роки зміцнився український дух. Я вітаю розвідників з професійним святом, із 25-річчям. І бажаю постійно підвищувати свій професіоналізм, бо від цього напряму залежить особиста безпека та збереження життя. Потрібно активно боротися з ворогом, але робити це професійно, з мінімальними втратами для себе.