Немодно нині пастушити. Діти, батьки яких на обійстях утримують корів, протягом літніх шкільних канікул сто причин знайдуть, аби не бути на толоці. А щоб найняти когось з дорослих у стадника, газді треба викласти чималу суму. Не переймається такою проблемою сім’я Шубертів із Міжгір’я, бо їм допомагає пастух-гавкун.
Якось сусід подарував 54-річному Михайлові Шуберту симпатичне цуценя. «Стане у пригоді, як не у подвір’ї, так на полі», — подумав тоді, запримітивши вівчарську жилку, себто перспективу доглядати отари, і не помилився...
У ранньому віці собаченя, якому дали кличку Діна, на «відмінно» витримало екзамен з пастуших дресирувань за річкою Ріка в урочищі Косманець. З року в рік, як лиш потеплішає і моріжки вкриваються трав’янистим килимом, гавкун отримує відрядження.
Спочатку навесні чабанує з козами і вівцями, яких після мішання виганяють на полонини. Вже потім, протягом усього літа, наглядає за коровою з ласкавим йменням Голубка. Пильнує браво від світання до смеркання, не підпускаючи до неї чужу худобу чи сторонній люд. Грізним гавкотінням відвертає її за ласого зазіхання на рільницькі городи. Газдам Шубертам залишається навідуватися хіба що з дійницями.
Уночі біля хліва на узліссі чотирилапий несе сторожову вахту про всяк випадок: хтозна, чи не зазирне у корівник з близької хащі вовк або ведмідь, а то й злий челядник.
Не просто скотарем, а великим другом і корівчини, і ягняток, баранчиків та козенят зарекомендувала себе Діна. Саме тих, котрих не відряджають Шуберти на випас у полонинське піднебесся. Крок у крок ступає із ними, ніжно пеститься, тулячись і цілуючись симпатичними мордочками.
Немає гнівної реакції з боку Діни навіть тоді, коли по ній, лежачій, кумедно стрибають жуйні та рунисті, колючи волохате тіло маленькими копитцями.
Під час зимівлі днює і ночує у хліві — борони Боже, розлучити зі своїми супутниками. Михайло каже, що довелося завести ще одного пса, щоб виконував роль подвірного вартового.
Закарпатська область.
Фото автора.
