Укр | Рус
Футбол. Провал «Шахтаря» в Неаполі Футбол. Мбокані не допоможе «Динамо» в матчі зі «Cкендербеу»? У Рівному знешкодили злочинця, який взяв у заручники працівницю СІЗО Ірина Геращенко: <<Співпраця України та Ради Європи сприяє напрацюванню важливих законодавчих актів, спрямованих на імплементацію внутрішніх реформ в Україні>> Голова Верховної Ради України А.Парубій у вівторок затвердив Комунікаційну Стратегію Верховної Ради України Військово-медичний персонал та пацієнти відзначили 78-у річницю створення Рівненського гарнізонного госпіталю У фойє Закарпатської облдержадміністрації розгорнута виставка до Дня Гідності та Свободи Через брак вагонів закарпатські дорожники імпортують готовий асфальт із Румунії… Уряд планує розширити програму <<Доступні ліки>> Біля Дошки Пам’яті Героям Небесної Сотні та Воїнам-Героям у Рівному запалили лампадки Розпочався офіційний візит делегації народних депутатів Верховної Ради України в Республіку Македонія Розслідування злочинів режиму В.Януковича (інфографіка) Відбулася презентація Комунікаційної стратегії Верховної Ради України на 2017-2021 роки Командир батареї <<воює>> за землю Виручене за смаколики піде на благодійність
загрузка...
Голосування
Який, на вашу думку, найбільш помітний наслідок Євромайдану?

Голосувати
На головну
14.09.2017

«Гіпертонік від гіпертоніка різниться, але ставлення кожного до своєї хвороби має бути однаково відповідальним»

Фразу, винесену в заголовок, мій співрозмовник, який є кардіологом-практиком, Петро Ніколишин  (на знімку) скаже десь у середині нашої розмови. А на її початку він, завідувач кардіологічного відділення найбільшої в Києві міської клінічної лікарні № 8, лікар вищої категорії, через руки якого пройшла не одна тисяча пацієнтів, наведе тривожну статистику. Виявляється, на гіпертонію нині хворіє кожен п’ятий житель нашої планети. Тобто їх кількість наближається до одного мільярда осіб...

 

 

— Петре Михайловичу, ця статистика стосується також і України?


— Так. У відсотковому відношенні хворих на гіпертонію в нас ще більше, ніж, скажімо, в інших країнах Європи. Тут безпосередня залежність від соціального становища, достатку, стресових ситуацій.


— Більше — це скільки?


— Приблизно 25 відсотків.


— Але, імовірно, це не зовсім об’єктивний показник? Сумніваюся, що дані, зокрема щодо сільського населення, у нас більш-менш точні.


— Тут ви маєте рацію. На селі ситуація дуже складна. Там тепер закриваються навіть амбулаторії. Про зональні лікарні  навіть говорити не варто — більшість їх, наскільки мені відомо, уже ліквідовано. У фельдшерсько-акушерських пунктах залишилися хіба що медсестри, які в найкращому разі можуть виміряти тиск. Жодного обліку вони не ведуть. Це раніше він був поставлений серйозно, був хоч якийсь контроль, у сільських районах працювали дільничні лікарі. Нині там медицини практично немає. Сьогодні навіть із Київської області приїжджають до нас із проханням прийняти на лікування в стаціонар: кажуть, лікарні закрито, а там, де вони залишилися, лікарів майже немає — багато хто з них виїхав працювати до Польщі, Ізраїлю.


—Ті, які просяться до вас, з якою стадією гіпертонічної хвороби?


— Стадії різні. А взагалі — це ті, кого уже потрібно інтенсивно лікувати. Адже навіть при стабільній гіпертонії артеріальний тиск буває з показниками 200 на 100. Я вже не кажу про пацієнтів з ускладненнями, які перебувають буквально на порозі інсультів та інфарктів або навіть переступили його і котрі потребують спеціалізованого лікування.


— Є якась загальна межа чи вона винятково індивідуальна: той само високий рівень тиску для однієї людини не настільки небезпечний, а для іншої — дуже?


— Буває по-різному. Але якщо в людини протягом двох тижнів тиск вищий, ніж 140 на 80, це вважається вже гіпертонічною хворобою. Є три її ступені. Перший — коли немає ураження органів мішені. Це око — гіпертонічна ангіопатія, серце — гіпертрофія лівого шлуночка. Тобто підвищення тиску відбувається без таких явищ. Він сягає від 140—160 на 80—100. Коли ж ураження є, може з’являтися білок у сечі, виходить, має місце другий ступінь.

Тиск тут 180 на 110. Але це умовно, тому що у людини при 160 на 100 може розвиватися інсульт та інфаркт, і хвороба автоматично переходить на третій ступінь.


— Таке також буває?


— Трапляється. І нерідко. Особливо нині, коли хвороби молодіють. В останні 10—15 років хворі в 42—45 років переносять інфаркти та інсульти, тоді як раніше пік захворювань серцево-судинної системи спостерігався в людей віком 50—55 років.


— Чи впливають тут статеві особливості?


— Жінки більш захищені. Поки триває репродуктивний період, у них не розвивається атеросклероз, і навіть гіпертонія розвивається рідше. Але після виходу з нього «шанси» представниць слабкої статі на виникнення серцево-судинних захворювань урівнюються із чоловіками.


 Адже вражені органи і системи організму відновити повністю неможливо. Первинна профілактика — це раннє виявлення захворювання. Передусім необхідно брати під контроль тих дітей, батьки яких мали гіпертонічну хворобу. Тобто коли в дівчат і хлопчиків може бути генетична схильність до патології. Ідеться, по суті, про контроль груп факторів ризику. Крім людей, які мають хворих родичів, це також особи з великою масою тіла, надлишковою вагою, які хворіють на цукровий діабет та інші недуги, що можуть спричинити підвищення тиску. Ці хворі повинні перебувати на диспансерному обліку, бути під наглядом дільничних лікарів. Необхідно контролювати артеріальний тиск і проводити профілактику шляхом модифікації способу життя. Що сюди входить? Це режим сну, фізичні навантаження і корекція харчування.


— А якщо навіть трохи підвищений тиск стабільно тримається, скажімо, два тижні?


— У такому разі потрібно призначати препарати. Їх є п’ять загальноприйнятих груп. Приймають їх на постійній основі, чому передує скрупульозний їх добір. Підбираються вони відповідно до можливостей пацієнтів. Завдяки прийому таких ліків тиск тримається у допустимих межах, можна запобігти тяжким ускладненням, які призводять до інвалідизації пацієнтів. Підкреслю ще раз: якщо в пацієнта стабільно встановилася гіпертонія, він має приймати препарати постійно. Не повинно бути такого, що, скажімо, підвищився тиск — випив таблетку, не підвищився — не випив.


Призначаються навіть невеликі дози, але наголошую, препарат треба приймати регулярно. Тільки так можна уникнути серцево-судинних ускладнень. Коливань тиску при постійному прийомі ліків, коли в один день воно в межах 115 на 70, а наступного 150 на 100, боятися не варто — адже в нас різні емоції, ми одержуємо різні фізичні та емоційні навантаження, мають вплив неправильне харчування,  погода, магнітні бурі — усе це позначається на гіпертоніках. Але коливання такі, повторюю, не страшні, корекції лікування вони не потребують. Якщо ж тиск перевищує встановлені межі й тримається кілька днів, вона необхідна.


— Не останнє слово тут, мабуть, і за самим пацієнтом?


— Обов’язково. Гіпертонік від гіпертоніка різниться, але ставлення кожного до своєї хвороби має бути однаково відповідальним. Пацієнт повинен мати апарат для вимірювання тиску, уміти ним користуватися і постійно в домашніх умовах контролювати свій стан.


 Препарати підбираються так, щоб їх можна було приймати 5—10—15 років. Думка, що їх потрібно час від часу змінювати, щоб організм не звикав, є помилковою. 


Якщо переносимість хворого нормальна, немає побічних ефектів, робити цього не потрібно. Пацієнт однозначно повинен перебувати під постійним контролем лікаря, мінімум раз на півроку його відвідувати, а якщо виникають запитання, дискомфорт, то й частіше. Це та само диспансеризація, якою має займатися поліклініка. Сьогодні, звичайно, це проблема, тому що ходити в поліклініку хворі не особливо хочуть, часто приймають ліки нерегулярно, що спричиняє ускладнення захворювання. А коли стає зовсім зле, викликають «швидку». Інша справа, коли пацієнти дисципліновано виконують приписи лікаря, раз на рік обов’язково приходять на огляд, консультацію. Як свідчить мій особистий багаторічний досвід, у них і кардіограма нормальна, і стан задовільний.


— Скільки хворих бігцем проходять щорічно через ваше відділення?


— До двох тисяч осіб і більше. З різним ступенем складності. Працюємо цілодобово сім днів на тиждень. «Швидкі» везуть. Інфарктних пацієнтів перенаправляємо в інфарктне відділення міської лікарні швидкої допомоги.

Підставляють також плече Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України, Інститут серця, де хворим надається високотехнологічна оперативна допомога.


— Парадоксально, але в Інтернеті сьогодні є безліч заяв нібито медиків, причому досить авторитетних, про те, що лікувати гіпертонію зовсім не обов’язково. І хоча зрозуміло, що це фейки, та людей вони спантеличують.


— Як на мене, то тут або елементарна безграмотність, або бажання виявити себе в соціальних мережах. Нічого спільного з медициною це не має. Люди, які стоять за цим, просто не усвідомлюють серйозність проблеми, не усвідомлюють, як вони можуть зашкодити іншим. Медики-професіонали прекрасно розуміють, що жоден фахівець не став би переконувати в необов’язковості прийому ліків, тому що точно знають, наскільки небезпечні серцево-судинні захворювання. Вони на другому місці за інвалідизацією та смертністю після наслідків дорожньо-транспортних пригод, перевищують навіть онкологічну летальність. І не даремно вважається, що серцево-судинні захворювання є епідемією XXІ століття. Якщо за них не взятися, смертність з цієї причини перевищить навіть смертність у ДТП.


— Ви говорили про первинну профілактику, її складові, називаючи, зокрема, якість харчування тощо. А що потрібно робити, щоб запобігти виникненню гіпертонії, знизити її ризики?


— Найголовніше — здоровий спосіб життя. Треба намагатися харчуватися регулярно, адекватно: робити це не один-два рази на добу, а п’ять-шість. Гострі та солоні продукти не виключаються, але різко обмежуються.

Необхідно висипатися, відводити на сон 7—8 годин. Важливою є фізична активність — щоденні фізичні вправи потрібно зробити нормою життя, приділяти їм мінімум 40 хвилин, а то й годину. У найгіршому разі ходити на прогулянки. Щоб бути здоровими, необхідно щодня 35—40 хвилин ходити без перерви швидким темпом. Якщо, наприклад, хвилин через 20 зупинилися, зробили паузу, починаємо відлік по-новому. Зрозуміло, люди різні, і стан їх різний. Є із зайвою вагою, є детреновані. Тому десь кілька місяців потрібно відвести на те, щоб поступово перейти на необхідне фізичне навантаження.


— Тут можливий самоконтроль? Наприклад, шляхом спостереження за пульсом?


— Безсумнівно. Це навіть має бути обов’язковим. Контроль і пульсу, і тиску. Для здорових людей при фізичному навантаженні пульс повинен бути до 120—130 ударів за хвилину. Це під час піку навантаження. Але до норми ці показники мають повернутися через десять хвилин. Причому і збільшувати, і зменшувати навантаження необхідно поступово — у жодному разі не можна зупинятися різко, потрібно переходити на меншу швидкість, потім на швидкий крок, далі помірний з переходом на повільний, тільки потім зупинка.


— Гіпертоніки належать до групи ризику інвалідизації?


— Це найбільша група ризику. Тому що гіпертонія у два-три рази частіше викликає розвиток ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда. Це всі хворі, які не лікуються, що спричиняє серцеву аритмію з переходом у розряд серцевої недостатності. Тобто високий тиск дуже часто викликає аритмію, а потім гіпертонічну та аритмічну кардіоміопатію. Збільшуються розміри серця, воно не качає нормально кров, розвивається серцева недостатність, що є найбільш частою причиною інвалідизації. Таких пацієнтів дуже складно лікувати, інвалідизація встановлюється на все життя. У цій групі є дуже тяжкі хворі, які потребують пересадки серця або імплантації механічного його аналога, що нині в нашій країні дуже проблематично. Вважаю, що питання потрібно вирішувати на державному рівні, причому невідкладно.

ЦИТАТА

Гіпертонія — небезпечна хвороба. Її потрібно лікувати, застосовувати так звані первинну профілактику і вторинну. Звичайно, краще не допустити захворювання, ніж потім боротися з ним.


Розмовляв Віктор КОЛОМАК.


Київ.

Всі статті рубрики На головну